Чим загрожує окупантам День закоханих? До чого натомість намагаються привчити українських дітей на тимчасово окупованих територіях? І як українці під час воєнного стану відзначають День святого Валентина? Читайте далі у матеріалі.
Замість «валентинок» — стройова підготовка
У тимчасово окупованому Маріуполі заборонили святкувати 14 лютого, повідомив у своєму телеграм-каналі радник міського голови Маріуполя Петро Андрющенко. У школах «валентинки» не дозволені — лише «листи на фронт». Звісно, не рідним у ЗСУ, а «московським асвабадітєлям». Офіційна причина заборони — бажання позбутися всього європейського. Така ж доля спіткала і решту європейських та загалом неправославних свят й розваг.
Як повідомила старшокласниця Діна з тимчасово окупованого Сєвєродонецька, навіть «валентинки» у чатах, на які натрапляють учителі, стають приводом для осуду. Мовляв, на Луганщині у цей день підлітки мають думати не про якесь доросле кохання, а про звільнення Луганська у 1943 році від фашистських окупантів. Саме до цієї дати у школах багатьох міст так званого ЛНР готують конкурси військової пісні та стройової підготовки, а ще улюблені рашистськими педагогами «тематичні виховані години на воєнну тематику». Обіцяють, що саме так це проходитиме згодом у всіх закладах освіти, й у Сєвєродонецьку також. Тим паче привід не один: 15 лютого — виведення радянських військ із Афганістану.
Тенденція щодо Дня святого Валентина зрозуміла: скасувати свято любові, дружби, романтики, радості, безпосередності, заборонити слова підтримки та компліменти, які зазвичай пишуть на «валентинках» та вручають одне одному приятелі, рідні, члени родин. Адже все це занадто некероване, щире, емоційно заряджене, що лякає окупантів. Бо там, де сила й емоції, там і нескореність. А натомість знайти привід для чергових розмов про святість війни та обов’язок «іти помирати». Дитина, яка намагається підібрати приємні слова для когось із однолітків, бачить у них індивідуальне та сама почувається особистістю. А з учнів, які примусово марширують у чужих одностроях під чужі пісні, намагаються зробити «сіру масу».
«Думати не про кохання, а про народження дітей»
Більш м’який, на перший погляд, варіант: школярам пояснюють, що святкувати слід не День закоханих у лютому, а російське свято День сімї, любові та вірності влітку. На виховних годинах дітей вчать, що закоханість — це лише почуття (а почуття слід пригнічувати в собі), а любов — це справи, які часом ідуть проти почуттів. Приміром, відчуваєш до людини байдужість або навіть образу, гнів, але ззовні робиш все по любові, як їй краще, як вона каже — нібито саме так вчиняє духовна людина. Насправді установка «робити, що скажуть, а не те, що хочеться» — теж частина традиційної рашистської пропаганди.
Аби викоренити європейське свято, нині активно поширюють фейк про те, що історія Святого Валентина відредагована. Насправді, мовляв, він вінчав не римських воїнів із коханими, а… воїнів одне з одним. Тобто День Валентина — засекречене свято людей нетрадиційної орієнтації, і якщо його святкувати, загубиш потроху усі сімейні цінності. Ось така параноїдальна «теорія змови» теж цілком типова для рашистів.
А ще у День святого Валентина школярам на тимчасово окупованих територіях пропонують замислитися не про любов, а про те, нібито заради чого створюються родини — про народження дітей. Здається, батьківство та материнство — нормальна тема, у початковій школі навіть влаштовують конкурси з одяганням ляльок на швидкість. Але у сценаріях тих виховних годин прописано, наприклад, що у кожної дитини є шість матусь: рідна, хрещена, Богоматір, церква, Батьківщина та «мать сира земля». І як альтернативу малюванню «валентинок» пропонується класна година «Матері героїв» — про жінок, які виховували відомих радянських військових. Тобто у розмовах про материнство та батьківство досить неприкрито звучить установка народжувати та виховувати якомога більше майбутніх солдат. До слова, у цьому рашисти не стали новаторами: 15 лютого день материнства та плодючості, який проводили з жертвопринесеннями (Лупрекалії), святкували ще давні римляни. Є теорія, що день Святого Валентина призначили саме на цю дату, аби перемкнути увагу людей у давні часи з жорстокого ритуалу, що мав у собі чимало тваринного, на свято почуттів, людяності, добра. Символічно, що нині окупанти намагаються змістити акценти назад.
Ділимося любов’ю та… кров’ю
Тим часом в Україні нині День святого Валентина сприймають як додатковий шанс сказати коханим, рідним, друзям слова любові та підтримки. У соцмережах чимало пропозицій майстерок (онлайн та офлайн), на яких діти можуть зробити красиві валентинки батькам та друзям. Більшість українців зараз, до завершення війни, не відзначають будь-які свята у кафе та ресторанах. Але знаходять способи сказати про свої почуття: листами, саморобними листівками, фотокартками, записаними на відео піснями у власному виконанні.
Подекуди з особистого свята закоханих День святого Валентина ставав ідеєю, що єднає серця незнайомців. Наприклад, у місті Калуші підліткам 11-18 років запропонували зробити «Серця миру» та подарувати їх захисникам. На Чигиринщині разом із художниками робили #мальовки в техніці петриківського розпису до Дня закоханих.
У Києві, Вінниці, Дніпрі, Тернополі, Миколаєві, Кропивницькому 14 лютого проводять акцію «Поділися любов’ю» у Обласних центрах служби крові. Сюди запрошують добровольців здати кров для тих, кому вона потрібна на лінії вогню. Донори приходитимуть з друзями та коханими, навіть родинами, отримають святкові сувеніри та знімки у фотозоні, і, звісно ж, відчуття, що насправді поділилися з ближнім чимось дуже цінним.
А ще у багатьох містах до Дня Валентина прикрашають вулиці та вітрини магазинів. Але замість звичних романтичних написів нині тут у пріоритеті «Наше серце належить ЗСУ». І найголовніше: «Кохання веде до Перемоги!»
