Лавреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, українського художника-графіка, майстра каліграфії, члена-кореспондента за відділенням образотворчого мистецтва Національної академії мистецтв України, заслуженого діяча мистецтв України, професора Василя Чебаника не стало 13 березня, повідомляє Національна академія мистецтв України. Василь Якович пішов на 92-му році життя.
Про проєкт усього життя видатного графіка — у статті Освіторія.Медіа «Як виглядає абетка з українським серцем».
Абетку створили 33 художники на основі проєкту «Рутенія» лавреата Шевченківської премії, видатного каліграфа Василя Чебаника. Ми досі користуємося в побуті шрифтами, розробленими для російської абетки. «Рутенія» — це перша сучасна абетка з українською ідентичністю. Вона створена з урахуванням всіх потреб та особливостей української мови.
- Василь Чебаник народився 5 серпня 1933 року у селі Клішківці Чернівецької області.
- У 1963 році закінчив Київський художній інститут.
- У 1962 році почав викладати в інституті на кафедрі графічних мистецтв.
- З 2000-2004 — професор кафедри графічних мистецтв та кафедри дизайну Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури.
Займався книжковою графікою, мистецтвом шрифту, створював художнє оформлення й ілюстрації до книжок, серед яких:
- «Камінний господар» і «Досвітні вогні» Лесі Українки (1965);
- серія листівок-портретів «Класики української літератури» (1966);
- «П’єси» О. Корнійчука (1969);
- серія видань «Перлини світової лірики»;
- «Собор Паризької Богоматері» В. Гюґо (1976);
- «Нічні роздуми старого майстра» М. Бажан (1976);
- «Голосіївська осінь» М. Рильський (1985);
- «Так ніхто не кохав» В. Сосюри (1987);
- «Дорога болю» В. Стус (1990);
- «Десь на дні мого серця» П. Тичина (1991).
У 2019 році Василь Якович став лавреатом Національної премії імені Тараса Шевченка за відроджену абетку «Рутенія. Графіка української мови», суть якої полягала в поверненні графіки літер до справжньої, допетровської кирилиці.
Художник працював над проєктом понад 20 років — його основою є ідея створення державного шрифту, який базувався б на історичних українських почерках і виконував роль національного державного атрибуту та засобу самоідентифікації нації.
