Для уроку 23 Серпня 2025

«Урок — не лише навчання, а й терапія»: учитель-воїн, що викладає мистецтво

# історія вчителя # вчитель на фронті # Микола Крижешевський

Уявіть собі клас комп’ютерної графіки та дизайну на початку нульових років, коли бракувало навіть українських розробників комп’ютерних ігор, та й гаджети були рідкістю. І таке інноваційне навчання — не на коштовних комерційних курсах у столиці, а в загальнодоступній для дітей Білоцерківській школі мистецтв № 1 ім. Юрія Павленка. Сталося це завдяки унікальному педагогу — Миколі Крижешевському, який нині навчає учнів, а нещодавно боронив нашу країну від ворогів на гарячому Бахмутському напрямку у складі 114-ої окремої бригади територіальної оборони.

За іронією долі став військовим

Малюванням пан Микола захопився ще у школі, тож збирався стати реставратором. Але друг умовив разом вступати до військового училища. Іронія долі: на навчання його прийняли, а ось товариш провалився на іспитах.

Після здобуття вищої військової освіти та служби в Залізній дивізії на кордоні з Польщею, пан Микола повернувся до улюбленої справи — малювання. Але хотілося ще й навчати цього дітей. Тим паче в Білій Церкві працює одна з найстарших шкіл мистецтв в Україні — цього року вона святкувала 105-річчя. На момент створення це був заклад для юних музикантів. У 1980-ті роки він перетворився на школу естетичного виховання, де стали навчати й художнього мистецтва. А у 2001 пан Микола почав викладати тут найсучасніший на той час предмет: комп’ютерну графіку.

Коли ще не було інтернету та смартфонів

У ті часи цікавість до ігор зросла неймовірно, адже вони стали тривимірними, а з нею й інтерес до дизайну та малювання за допомогою гаджетів. Ця справа захопила пана Миколу, який почав інтенсивно вчитися, а згодом і навчати учнів. Прийшлося докласти чимало зусиль, щоб клас комп’ютерної графіки та дизайну запрацював: закупити обладнання (дещо і власним коштом), розробити навчальну програму, зацікавити учнів новим, прогресивним видом мистецтва. Успіхи учнів привернули увагу колег з інших закладів. Так пан Микола почав ділитися своїм педагогічним досвідом, зустрів колег-однодумців, які теж почали вводити викладання комп’ютерної графіки в мистецьких школах.

Із розвитком технічних засобів малювання мишкою перестало влаштовувати пана Миколу: так у класі з’явилися новинки — графічні планшети.

Робота в мистецькій школі для викладача — це не лише уроки, а й багато додаткових завдань, які виконуються на громадських засадах, особливо якщо ти віддаєшся роботі з душею. Для пана Миколи робочий час не обмежується лише проведенням уроків, адже саме він часто бере на себе підготовку афіш, програм концертів, відео та фотофіксацію святкових заходів.

Син пішов у полк «Азов»

Микола Крижешевський — за постійний розвиток. У 2002 році він здобув спеціальність економіста, а згодом і диплом магістра за спеціальністю «Дизайн». Попереду була реалізація численних проєктів, нові перспективи, плани… Але війна постукала у двері.

Спочатку у 2014 році, коли про неї думали далеко не всі українці. Був приголомшений, коли син, успішний програміст, зізнався, що йде добровольцем в новостворений батальйон «Азов». Як не страшно було за нього, але це був вибір дорослого чоловіка, тому підтримав його і благословив на захист Батьківщини. Повномасштабну війну син зустрів у Маріуполі, який майже з перших днів був оточений двадцятитисячним угрупованням російських військ. Разом із побратимами гідно тримали 86-денну оборону Маріуполя та облогу комбінату «Азовсталь». Ті дні, коли син перебував в оточеному Маріуполі на межі життя й смерті, пан Микола вважає найстрашнішими у своєму житті. На той час він теж був не вдома, не в рідній мистецькій школі, а… в окопах.

Мінометник, волонтер, командир

У перший же день повномасштабної війни пан Микола прийшов до військкомату добровольцем. Але там не поспішали зараховувати чоловіка: на той час мав 56 років та значні проблеми зі здоров’ям, які розпочалися, коли син пішов воювати. Педагога відмовляли, запевняли, що займуться його питанням завтра-післязавтра.

Проте випадкова зустріч із військовим, який у ті перші дні повномасштабної війни набирав мінометну батарею, вирішила все. Спочатку на посаді снайпера в Білій Церкві захищав аеродром, щоб не допустити висадки десанту та ворожих літаків, бо це могло докорінно змінити ситуацію із захистом столиці.

У березні 2022 року, коли офіцерам заборонили служити рядовими солдатами, служив волонтером, тобто без грошового забезпечення. І тільки через два місяці цілеспрямованого воїна призначили командиром взводу.

— Звісно, коли поруч падають снаряди, ворог атакує КАБами позиції, а у твоєму підпорядкуванні молоді хлопці, ти розумієш, що маєш бути прикладом для них і не дати слабинки, не показати страху, — згадує Микола Крижешевський.

Заради своїх хлопців командир раз на кілька днів ходив полем, яке постійно обстрілювалося, щоб прокласти кабель інтернету, аби солдати мали змогу поспілкуватися з рідними. Оскільки інтернету більше ні в кого не було, приходили навіть з іншої роти, щоб написати довгоочікуване повідомлення додому.

Встигати за гаджетами та викликами війни

Додому та до учнів педагог повернувся вимушено: кілька контузій і ціла низка хронічних та набутих на війні хвороб. Після обстежень лікарі визнали їх вагомою причиною зняти пана Миколу з військового обліку за станом здоров’я.

З поверненням до мирного життя допомогли добрі люди. Учитель взяв участь у стипендіальному проєкті ВІЛЬНО/VILNO від «Іншої Освіти» для ветеранів і ветеранок російсько-української війни, які до мобілізації працювали у сферах освіти, культури та мистецтва. Програма допомагає адаптуватися до цивільного життя.

А в художній школі на нього чекали нові виклики, адже «діти війни» — не такі, як були до 2022 року. Війна, постійний стрес, навчання в укриттях під час повітряної тривоги — усе це не минає безслідно і залишає слід у дитячій психіці. Вони швидше втомлюються, гірше сприймають навчальний матеріал.

На «Бесідах про мистецтво», які також веде пан Микола, діти не тільки розмовляють, а завдяки відеоряду знайомляться з картинами, скульптурами, архітектурними спорудами, слухають пісні, музику, виконують практичні завдання, знайомляться з різними видами мистецтва, різними стилями, напрямками. Навіть виходять на своєрідні пленери — не малювати, а надихатися природою, містом, робити фото, набирати багаж позитивних вражень. Окрім класичного мистецтва, неодмінно занурюються в сучасне. Та й патріотизм у серцях учнів учитель-ветеран сіє не гучними словами, а щоденною працею та особистим прикладом, розповідаючи про свою службу просто, з гідністю.

Учитель постійно оновлює знання, слідкує за новими програмами, технологіями, гаджетами.