Дедалі менше часу залишається до Всесвітнього дня вчителя, коли країна дізнається ім’я головного переможця премії Global Teacher Prize Ukraine. У вересні десятеро фіналістів не відпочивали, а проходили відповідальне випробування в асесмент-центрі: демонстрували журі свої вчительські компетенції. Наприклад, проводили урок у незнайомому класі на несподівану тему або змагалися у хакатоні. А ще встигали співати, жартувати та надихати одне одного на нові проєкти.
Юна нейропсихологиня та вчитель з Кенії
Кілька днів, проведених фіналістами разом на Прикарпатті, вмістили багато: квести, цікаві знайомства та обмін досвідом. Першим офіційним завданням, яке дало змогу педагогам продемонструвати свою майстерність, стали самопрезентації. Звісно, сучасні «нушівці» не обмежилися сухими розповідями про себе. Цікаві досліди, педагогічні прийоми та інструменти, артефакти з минулого, книги, що написані цими педагогами, картини, що ними створені…
Члени журі, які намагалися глибше пізнати фіналістів та дізнатися про їхні фішки, і самі добре розуміють, яке воно — життя в школі. Освітня реформаторка, засновниця Освіторії та премії для видатних учителів Global Teacher Prize Ukraine Зоя Литвин вбачає в допомозі освіті спосіб захистити майбутнє. А вчителька початкових класів ліцею № 7 Івано-Франківської міської ради Леся Павлюк, торішня переможниця премії, не так давно була на місці фіналістів.
Голова Державної служби якості освіти Руслан Гурак, перший проректор Українського католицького університету Ярослав Притула і телеведуча ТСН 1+1, інтерв’юерка та незмінна кураторка премії Global Teacher Prize Ukraine Наталя Мосейчук давно вболівають за українську освіту.
Пітер Табічі з Кенії — не лише сільський учитель математики та природничих наук, а й переможець світової премії Global Teacher Prize 2019. Якщо до перемоги він віддавав 80% своєї зарплати на допомогу учням, то й після не змінив звичок: нагороду в мільйон доларів США передав на допомогу рідним школам. Звісно, і він — радше колега, ніж суворий суддя. Пітер встиг опанувати кілька українських слів, пограти в народні ігри разом з усіма й полюбити українські народні пісні. На його думку, дивовижні історії українських учителів надихають. А роль учителя в Україні нині визначальна, адже він дає учням надію та інструменти, щоб діяти і змінювати світ на краще.
Хто в школі найпершим оцінює урок? Звісно, учні. Тож і серед журі була старшокласниця — юна дослідниця з власними розробками в галузі нейропсихології Ірина Кориневська.
Паперові квіти розповіли про… щастя
Одним з випробувань фінального етапу було проведення уроків на нестандартні, навіть філософські теми. Наприклад: «Хто такі мікроінфлюенсери, і чи ми можуть маленькі кроки привести до великих змін» або ж «Щастя як валюта: чи можна купити майбутнє». Теми такі, що не лише розбурхують уяву вчителів, а й спонукають учнів до по-дорослому серйозних роздумів.
Команди вчителів, які разом проводили урок, формувалися жеребкуванням, а на підготовку мали лише вечір. Наступного дня в Яремчанському ліцеї № 2 педагоги демонстрували справжні дива командної роботи, а уроки нагадували яскраві вистави або роками відпрацьовані «лабіринти», через які школярі просуваються вперед у знаннях та вміннях.
Наприклад, проблему вирубки карпатських лісів учні, об’єднані у три групи, намагалися побачити крізь призму екології, живопису та навіть української філології (і підлітки бачать спільне у ставленні до рідного слова та рідної природи).
В іншої команди конкурсантів тинейджери обирали, який із трьох образів щастя, створених учителями, ближчий кожному з них.
- Життєвий шлях братів-дослідників Вілбера та Орвілла Райт, які вперше у світі змогли полетіти на аероплані. Відкриття, радість подолання та взаємопідтримка.
- Доля Марії Монтессорі, яка віддавала свою любов учням, доки була у вимушеній розлуці із сином. Радість спілкування, руйнування стереотипів, що побутували в педагогіці, відповідальна свобода, що є основою її методи.
- Щастя Сократа, давньогрецького філософа, який у дітей може асоціюватися з картинкою в підручнику та сивою давниною, але раптом стає «зовсім своїм». Засуджений за те, що навчав молодь критично мислити, він мав варіант відмовитися від своїх переконань і жити, але обрав випити отруту. Як не порівняти з нашими патріотами, які гинуть, але не підкорюються в окупації? Або з українськими захисниками, які воюють проти приходу рашистських «скрєп».
Утім, щастя підлітки вчилися знаходити не лише в глобальному виборі, а й у повсякденних чудових дрібницях. Одна група з класу навчилася вибивати ритм на паперових склянках. Інша побачила, як паперова квітка немов сама собою розкривається під дією хімічних сил. У третій учні побули психологами, які фіксували миті щастя однокласників і врешті-решт переконалися, що від цього стають радіснішими самі — завдяки емпатії.
Школа йде назустріч батькам
Хакатон «Освітні виклики громади» став не просто завданням для фіналістів, а й приніс ідеї, які можуть зацікавити чимало шкіл. Адже хакатон — це схрещення слів «хакер» і «марафон». Стосовно хакерів: ідеться, звісно, не про порушників закону, а про тих, хто знаходить нестандартні рішення, розв’язує завдання, як лускає горішки.
Отже, вчителі мали 45 хвилин, щоб попрацювати в команді над конкретними викликами у сфері освіти. Три команди отримали локальне завдання на основі реальних проблем регіону. Надавав у фіналі зворотний зв’язок та розповідав про специфіку Ворохтянської громади її голова Олег Дзем’юк.
До Ворохтянської селищної громади входять лише два населені пункти: селище Ворохта і село Татарів. Разом там проживають близько 6 тис. осіб. Демографічна криза не оминула край: торік у громаді народилося лише 37 дітей. Утім, тут є Татарівська гімназія та Ворохтянський ліцей, вісім інклюзивних класів, чимало родин переселенців, учителі переважно передпенсійного та пенсійного віку.
Перша особливість: батьки пасивні в шкільному житті. Їх навіть важко зібрати на батьківські збори. Ця ситуація пов’язана з тим, що громада розташована в гірській місцевості. Татам і мамам іноді треба цілий похід організувати, щоби дістатися школи.
Щоб діти потрапили на уроки, працюють три автобусні маршрути. Але все одно частині учнів доводиться долати до 3 км гірськими стежками, щоб дійти до зупинки автобуса. Також усі родини зайняті в готельно-туристичному бізнесі, зосереджені на цьому, адже іншої роботи не знайти. Як налагодити зв’язок з родинами?
Фіналісти знову продемонстрували командну роботу. Вони встигли не лише провести «мозковий штурм», запропонувати власні стратегії, фіналізувати ідеї, а й навіть підготувати інфографіку до них та гідно презентувати. Учителям порадили провідати родини учнів удома. Знайти, що добре сказати про кожну дитину, щоби не створилося відчуття, що прийшли контролювати. Об’єднати можуть спортивні змагання родинами, вікторини, зустрічі-чаювання на теми, які хвилюють батьків. Можна відкрити гуртки для дорослих (фітнес, вишивка, іноземна мова). Також шкільну діяльність дітей варто наблизити до батьківського життя. Наприклад, займатися профорієнтацією, щоб учні опановували конкретні справи батьків: сироваріння, виготовлення сувенірів, туристичні послуги. Підлітки можуть практикуватися і реально допомагати то одній, то іншій господі. Також варто ввести більше проєктної діяльності на уроках, а проєкти обирати ті, які несуть конкретну користь громаді.
Хакатон — це перемога
Інші проблеми ще ближчі багатьом регіонам України. Для адаптації дітей ВПО запропонували провести заходи, підготовка та проведення яких допоможуть школярам попрацювати як команда: арттабір, STEM-табір, англомовний, інклюзивний. Або це може бути акція на вихідні дні: наприклад, кулінарний майстер-клас — готуємо разом банош, музичний — співаємо улюблені місцеві пісні (увімкнути відео зі словами чи роздати тексти), туристичний, краєзнавчий… Мета — зробити це не для годиться, а занурити нових дітей у традиції, історію, звичаї громади, аби вони відчули, що теж здатні розділити їх, вписатися.
Варто звернутися за підтримкою до місцевого бізнесу. Можна навіть проводити спільні заходи з громадами, з яких приїхали діти. Адже чудова природа Карпат та курортна зона — це ресурси. Можна запропонувати приїхати на кілька днів майстрам, наприклад, із Харківщини, Херсонщини. Можна об’єднатися для роботи над спільними викликами, наприклад, екологічними. Для дітей відчуття єдності та спільного досвіду означатиме багато. Це б без красивих слів дало відчути, що дім кожної дитини — не лише один регіон, а вся Україна.
Стосовно кадрового голоду в школах фіналісти запропонували провести освітній фестиваль. На нього можуть приїжджати колеги із сусідніх регіонів. Учителі, які вже працюють, прокачають навички. Звісно, варто окремо запросити студентів педагогічних факультетів. Після яскравого фестивалю вони можуть зацікавитися пропозиціями працювати тут або хоча б проходити університетську практику. Хоча громада нині не має соціального житла та коштів на будівництво, але готельний фонд можна використати для напрочуд комфортного тимчасового перебування.
Отже, загалом пропозиції фіналістів премії базувалися на ідеї бути проактивними, щось першими пропонувати, щоби дістати нові ресурси.
Премію для видатних учителів Global Teacher Prize Ukraine організує Освіторія за підтримки Міністерства освіти і науки України, Міністерства цифрової трансформації України, національної едьютеймент-платформи актуальних знань та навичок Дія.Освіта, державної освітньої екосистеми Мрія, ЮНІСЕФ, ІТ-компанії Soft Serve, Sense Bank, швейцарсько-української програми EGAP, що виконується Фондом Східна Європа, фармацевтичної компанії Biopharma, KSE Foundation, Talents for Ukraine, Uklon, EdPro, Grade Education center, Coca-Cola HBC Ukraine, Accord Group та Фонду освітніх ініціатив. 1+1 media виступає генеральним медіапартнером, платформа кіно і телебачення Київстар ТБ, Суспільне Мовлення, Pedan Buro, Планета Кіно, Чілдрен Кінофест, Teenergizer та Українська правда забезпечують інформаційну підтримку.
