Не перше десятиліття триває дискусія, як зробити українську мову домінантною в суспільстві. На початку повномасштабного вторгнення росії українською заговорили всі і всюди. Хоч і ламаною, але з натхненням. І ми це відчули вухами: у магазинах, лікарнях, кафе та й просто на вулиці лунала здебільшого рідна мова. Курси з вивчення української стали дуже популярними – як офлайнові, так і онлайн. А на третьому році війни, за суб’єктивним спостереженням авторки статті, російської в громадському просторі побільшало. Особливий боляче чути ворожу мову від батьків до найменших малят на дитячих майданчиках. Просто перед нашими очима зростає ще одне покоління зросійщених українців. Як можна цьому зарадити? Про умови для розквіту мови Освіторія.Медіа поспілкувалась із українськими письменниками та митцями.
Чому так важливо викорінювати чуже,
щоб примножувати і дбати про своє?
Олег Скрипка, фронтмен гурту «ВВ»,
композитор, засновник етнофестивалю «Країна мрій»
«Українська «трійця» — мова, культура і ЗСУ»
Багата культурна спадщина — база українськості. І найголовніше, що нас єднає — мова, як би нам у вуха довго не вливали той фальшивий мед толерантності. Бо саме мова визначає народ. А ЗСУ — це фактор сили, наш хребет. Без потужного війська будемо беззахисні й безхребетні. Тож якщо хочемо зберегти наше майбутнє — маємо плекати культуру, мову й силу.
Довгий час я проживав у Франції і спостерігав за місцевими людьми. Вони з великою жагою вивчають іноземні мови, музику. Але в основі у них «прошита» любов до свого. Тож коли ми впевнено двома ногами стоятимемо на своїй базі з культури й мови — можна занурюватись у чужі досвіди. Факт: довгі десятиліття у нас все було перевернуто з ніг на голову. Навіть саме існування української культури було під питанням. Натомість методично, хитро та із залученням величезних кошторисів українцям нав’язувалась повага до іншої мови й культури. Людей призвичаїли до низьких стандартів у всьому, щоб мати змогу легко ними маніпулювати. А потім запросто можна натискати на «секретні кнопки» та легко позбавлятись від таких недалекоглядних жертв.
Українці, будьмо чесні: спершу маємо врятувати себе. І саме в цій стадії ми зараз перебуваємо. Тут не до допомоги іншим. Це інстинкт самозбереження, який природним чином українізує нас. Пам’ятаю, коли кілька десятиліть тому приїхав до повністю російськомовного Києва, і вловлюючи у місті українську — аж прислуховувався: то було великою екзотикою. На сьогодні, на щастя, все менше людей обирають російську для щоденного вжитку.
Особливо тішить, коли люди кажуть: «Ми почали вивчати українську в тому числі через пісні ВВ». І ось наступний меседж: маємо зробити україномовний контент синонімом якості. Якщо цього не буде — вважайте, стараємося задарма.
Україні конче необхідна чітка стратегія культурної політики:
- Створення Інституту експертів. Це люди з якісним портфоліо збагачення української культури. Вони могли б консультувати ті чи інші сфери культполітики в країні.
- Якісні ЗМІ, впливові гравці на полі інформаційної війни.
- Вміння розпізнавати та відбивати інформаційні атаки.
- Зведення до мінімуму всюдисущого московського впливу й контенту, який досі з нами, біля нас і над нами.
- Реабілітувати героїв української спадщини, спаплюжених російською пропагандою, це і Мазепа, і Бандера, і Петлюра, і Грушевський.
Я та інші артисти досі стикаємось зараз із заборонами концертів за кордоном — а значить, московитяни працюють дуже потужно. Для вирішення проблем нам потрібне усвідомлення, осмислення та перехід до дій разом із однодумцями.
Марія Матіос, письменниця, громадська діячка
«Щоб українська мова стала панівною, потрібні велике терпіння,
твердість і послідовність»
Витіснення російської мови нас чекає ще не скоро, і не варто себе тішити марними ілюзіями. Але для витіснення певного товару чи бренду, ачи навіть мови — потрібно запропонувати споживачу щось дуже якісне й хороше.
Російська мова особисто для мене такий подразник, від якого піднімається тиск. Але є розуміння, — шлях до українського слова для наймолодшого покоління відбувається у різних виявах: через книги, мультфільми з багатим українським дубляжем (до слова, вважаю непритомною пропозицію замінити український дубляж англійським).
Які кроки необхідні?
- Державна політика в мовній царині. А це впровадження відповідних законів, за виконанням яких будуть стежити та яких будуть дотримуватись усі.
- До влади мають прийти люди з українською ментальністю — не набутою, не кон’юктурною.
- Орієнтація на Європу — там немає дискусії, якою мовою розмовляти.
- Треба полюбити себе й стати націоналістами в доброму розумінні.
- Не приймати владі половинчастих рішень, аби всім догодити, — результату вони не принесуть.
Ми багаторазово поранене суспільство. Деякі рани не загояться — як Голодомор. Є наукова теорія, що доводить: людям генетично передається страх від пережитих жахіть. А вже ми передаємо ці страхи своїм нащадкам. Я пригадую розмови із дідусем і бабусею ще в радянський повоєнний час на Заході України. Тоді слово «бандерівщина» було лайливим, шкідливим і небезпечним. У моїх родичів були запечатані вуста — не мали бажання розповідати про пережите. Травма так і залишилась непроговореною — як воєнна, так і травма Голодомору.
Українцям варто говорити про все відверто, не загортаючи у папірчики. Правда складна, незручна. І ще суспільству потрібне велике терпіння, твердість і послідовність, щоб українська мова стала панівною в Україні.
Андрій Кокотюха, письменник
«Російськомовних одразу скидувати з «соціальної драбини»
Про стратегії порятунку мови є так багато розмов! Але нічого не спрацює, допоки є батьки, чиї діти говорять перші свої слова російською мовою. А умовного поліцейського в кожну родину не поставиш.
Людина, яка послуговується в житті російською мовою, не повинна займати керівні, управлінські посади в Україні або будь-які високооплачувані посади. Мусимо бойкотувати російськомовних власників бізнесу, ситуативно україномовних митців. Биття по кишені завжди добре спрацьовує, це чудовий стимул для більшості. Якщо родина знатиме, що не прогодує дітей через свою російськомовність — перехід на українську буде швидкий і впевнений. Бо, як казав класик Юрій Покальчук — «Вчи мову!»
Іван Андрусяк, поет і прозаїк, дитячий письменник
«Будьмо рольовою моделлю для наших дітей»
Моя україномовна донька Ліза пішла з бабусею на базар у Харкові. Прийшла додому і каже: «Тату, цю цибульку звати «лук». Тож дітей легко зросійщити. Але якщо людина змалечку чутиме українську мову вдома, а батьки делікатно й наполегливо дотримуватимуться «мовного дрес-коду» — то і син чи донька чинитимуть, як і їхня «рольова модель».
Моя старша донька якось у розмові сказала: «Тату, ти великий націоналіст. Треба м’якше та делікатніше свою думку висловлювати». А потім вступила на філософський факультет харківського університету імені Каразіна. Все викладання велося російською мовою, а вона була єдиною на курсі, хто свідомо перекладав лекції та готував завдання українською — так її це зачепило. Згодом до неї долучилось кілька одногрупників — ця методика виявилась успішною. З того часу Харків пережив безліч «прильотів». Нині університет — україномовний.
Я впевнений, що з новим поколінням усе буде краще, аніж із нашим у сенсі українськості. Діти розумні, бачать і вловлюють тенденції. Чим більше з дітьми працюватимуть мудрих україномовних педагогів, чим більше книг, мультиків і пісень, вистав і передач українською траплятиметься на їхньому шляху — тим менше шансів у майбутньому зростити ще одне зросійщене покоління. Чекати змін не варто лише в тому випадку, якщо нас окупують або, що ймовірніше, наш люд наш окупує байдужість.
Василь Шкляр, письменник
«В Україні російська мова приречена»
Російська мова ВЖЕ стає другорядною. Історично російська мова приречена на щезнення в Україні. Так, спершу буде більше рудиментів, але й вони зникнуть згодом. Потрібен час і ми. Що робити, щоб цей процес пришвидшити? Не бачу особливого рецепту. Кожному українцю варто робити, що він вміє найкраще
Ірен Роздобудько, письменниця, сценаристка, викладачка
«Очищення мовної сфери вже розпочалось»
Під час війни української мови в інформаційному просторі стало більше, але цього все ще недостатньо. Ми маємо докласти зусиль, аби зробити російську другорядною мовою. Я представник старшого покоління, народилась у Донецьку, і минуло немало часу, доки прийшло усвідомлення, чому варто обрати українську мову мовою свого життя. Це раніше дітям потрібно було прицільно розповідати, скільки років Україна воює з росією, як методично відбувалось наше поневолення. А зараз нове покоління спостерігає всі жахи взаємодії з рф наживо. Діти чітко розуміють: Україна воює з росією. Сумніватись вже не вийде. Популярність російської мови йтиме на спад, це невідворотно. «Якщо росія напала на Україну говорити мовою ворога – не ок», «Чому ти говориш так, як і твій ворог?» — цупкий і дієвий аргумент. Має пройти трохи часу, і ми відчуємо цей ефект. Очищення мовної сфери вже розпочалось. Говорімо так, як говорить вся країна.
