Автор: Тарас Самчук, аспірант КНУ ім. Т. Г. Шевченка
«Отже, веселімося, поки молоді!» – століттями лунав студентський гімн Gaudeamus. Київські студенти теж його підхопили. І веселилися вони по-всякому: як інтелігенти і як розбійники.
Танці
Студент ХІХ ст. — вправний танцюрист. На балу він — рівний генералу, а нерідко й популярніший за генерала поміж дам. Нічого дивного в цьому немає. Студенти-аристократи танцювали з дитинства, інші вчились на спеціальних уроках танців уже в університеті.
«Вечорами, після занять, інститутська зала наповнювалась музикою Малавського. З кімнат вистрибували студенти і танцювали. У визначені дні в інститут приходили вчителі мистецтв: танцмейстер Дебре і гімназист Урсо», — писав у спогадах М. Чалий.
Хор
У хорі Київського університету співали від 80 до 150 студентів. Співали не лише в Києві, а й їздили на гастролі в Кишинів, Бендери, Вороніж і Москву. Репертуар складався з українських народних пісень, творів з відомих опер, менше — з російських народних та імперсько-патріотичних. Послухати хор приходили київські військові, чиновники та інтелігенція. Часом бувало більше тисячі слухачів.
Український хоровий диригент і композитор Олександр Кошиць писав у спогадах, що «весь склад хору вражав свіжістю голосів, великою музикальністю, високою інтелігентністю («інакше не могло бути») та любов’ю до співу».
Театр
В актовій залі університету та в міському театрі студенти ставили благодійні спектаклі. Ті приносили щедрі прибутки — інколи суми сягали 6000 рублів. Жертвували їх незаможним студентам.
Студенти не тільки відвідували міський театр, а й самі розігрували п’єси (приміром, драми Гюго, трагедії Шекспіра) на квартирах. П. Селецький зізнається: «Наши представления сопровождались иногда веселыми пирушками, совершенно приличными, в присутствии дам».
Спорт
Керівництво університету ділило види спорту на «бажані» і «небажані» для студентів. До першої категорії зараховували: лаун-теніс, велосипед, ковзани, лижі, бо вони зміцнювали здоров’я та загартовували характер. «Небажаними» були бокс, атлетика, полювання. Через них, мовляв, студенти забували про навчання.
Фехтування
Студенти ніколи не застосовували шпагу як холодну зброю. Давні аристократичні традиції — поєдинки честі, дуелі, носіння декоративної або бойової зброї — залишилися в минулому. Наприкінці ХІХ — початку ХХ ст. студенти сприймали фехтування як один з видів спорту. Для них воно було швидше приємною фізичною вправою, щоб загартувати дух і тіло та виробити поставу.
«Учил нас драться на рапирах плененный в двенадцатом году француз Базанкур; в этом упражнении я сделал большие успехи, и не раз из состязания с учителем выходил победителем. Вместо шпаг, никуда негодных, присвоенных студенческой форме, мы завели длинные шпаги с отпущенными клинками, и никогда с ними не расставались, исключая лекций», — пригадував П. Селецький.
Карти
Як мовиться в одній київській легенді, студент Котюжинський виграв у карти весь концертний гонорар самого Ференца Ліста, який тоді бував у Києві.
З. Мілковські згадує: «Завжди і всюди грали в карти, грали без відпочинку в д’ябелка, фараона, штоса».
«Студенты вели себя по программе Бибикова (київський генерал-губернатор і куратор Київського навчального округу — ред.): збавлялись биллиардом, картежничали, а иногда и разбивали веселые дома (борделі — ред.) на Андреевской горе», — розповідав О. Романович-Славатинський.
Вечірки
Вечірка могла статися в несподіваному, для сучасного студента, місці. Наприклад, у погребі Братського монастиря. Для застілля вистачало кількох келихів червоного вина, кількох люльок і оселедця чи ковбаси.
«Все это мизерное пиршество было приправлено такими задушевными беседами, такими искрометными вспышками остроумия и неподдельной веселости! Блаженное время! Счастливые, невозвратные дни неприхотливой молодости!» — з жалем згадував М. Чалий.
Виявляється, ідеї винайняти будинок за містом і запросити сотню студентів — років двісті. Там гуляли довго і, звісно, чимало пили. Переважно вино та пиво.
«Все починалося з розмови, яка раніше чи пізніше переходила в загальний диспут. Щораз хтось зі студентів просив слово, він вставав на крісло і говорив, що спадало йому на думку. Час летів швидко, а після того, як все було з’їдене і все пиво випите, з’являвся казанок з джонкою (напій, подібний до пуншу – ред.). Дві шпаги вкладали навхрест по краям казанка, на них ставили як мінімум півголови цукру, який обливали ромом і підпалювали, одночасно гасили все світло в кімнаті. При блакитному світлі алкоголю, яке робило обличчя присутніх дуже блідими, ніби з відтінком смерті, розпочиналися співи. Співали Gaudeamus, потім місцеві студентські пісні», – писав Т. Бужинський.
Борделі
За спогадами, той же генерал-губернатор Бібіков заохочував студентів відвідувати борделі:
«Вы-де, господа, пляшите, картежничайте, ухаживайте за чужими женами, посещайте б…, бейте б… (его подлинные слова), но политикой не занимайтесь, а то выгоню с университета», – такова была его (генерал-губернатора) этическая программа».
Часом «маленькі оргії» відбувались на студентських квартирах. «На них появлялись Тисбе, Катарина Брогадини, Марионде-Лорм и другие героини Гюго. У меня была Эсмеральда — чистой крови и редкой красоты. Эта цыганка до того привязалась было ко мне, что покинула свой табор», — писав у спогадах П. Селецький.
Нічні бешкети
Вночі студенти могли розгромити поліцейський патруль чи бордель, а то й кумедно позмінювати вивіски. На пансіон було начепили «Через сие место ход воспрещен», на шинок — «Благородный пансион», на ковбасний кіоск — малюнок з дитиною в колисці й написом «Сих дел мастер Иван Потапо». В. Трифонов згадує, що винуватців тих витівок ловили вкрай рідко.
