«Женихи» нині з’являються вже в перших класах. Чим це відрізняється від тих почуттів, які були в їхніх батьків? Як поводитися, якщо 7-річний син заявляє, що одружиться з однокласницею? Або 6-річна дівчинка намагається обрати одного з двох кавалерів? Відповідає психоаналітик Марія Гончаренко.
В одній столичній приватній школі хлопчик день за днем сидів на уроках у 3-му класі, відповідав, виконував завдання. Що тут незвичного? Те, що він — першокласник. І аж ніяк не вундеркінд. Просто в цьому класі навчається його «обраниця». Він був готовий на все, щоб посидіти з нею за партою. До слова, це перше кохання було взаємним — дівчинка теж відстоювала право бути разом. На щастя, вчителі повелися досить делікатно, щоб не гримнути: «Марш до свого класу!». Вони дозволили деякий час таке «порушення порядку» замість того, щоб розлучати маленьких Джульєтту та Ромео. А самі потроху переконували, що зустрічатися після перерви цікавіше, ніж постійно бути разом.
«Мені дісталася Аліса, — розповідав одній моїй подрузі 8-річний син. — Вона така маленька, хвороблива, плакса. Але інші дівчатка вже когось обрали. А кому ж я валентинки писатиму? Я, може, одружуватися з нею не буду, коли виросту. Але зараз буду з нею ходити. Я сказав у класі, що вона на одну блогерку схожа. І буде тендітна, коли підросте. І плаче, бо в неї почуттів багато, а це ж добре, так? То до неї тепер краще ставляться».
За цими милими історіями — сценарії стосунків, які вже вибудовують діти. Тож основне, що не треба робити батькам — знецінювати, насміхатися, забороняти. «Треба думати про уроки, а не про дурниці», «Щойно з пелюшок, а вже женихається», «Вже крутиш попою перед хлопцями?», «Та в тебе таких Маш ще десяток буде» — усі ці фрази, здається, і так не в ужитку у прогресивних мам і тат. Але є менш помітні спокуси. Наприклад, втішати сина чи доньку, якщо їхні почуття не взаємні: «Та ти про це й не згадаєш, як дорослим станеш! Це все пусте!»
Це те саме знецінення, яке не зменшує сум, а подвоює: ще й батьки не розуміють.
Не можна з найліпших міркувань розкривати секрети дитини родичам, а тим паче вчительці.
Ще варіанти: розчулюватися від дитячого першого кохання і не замислюватися, чого саме вчиться ваша дитина. Для початку варто усвідомити, що нині все це відбувається трішки інакше, ніж у нашому дитинстві.
7 відмінностей сучасного першого кохання від того, що було в батьків:
- Воно раннє. Якщо колись «епідемія кохання» охоплювала п’ятикласників, зараз це не дивина в першому класі.
- Воно відверте. Забудьте про «смикає за кіски»! Батьки по інерції посміхаються: однокласник штовхає, б’є підручником по голові — певно, закохався в тебе. Ні, скоріше йдеться про конфлікт. Сором’язливість навпіл з насильством — це вже пережиток. Нині це радше виняток. У сучасних дітей більше сміливості та способів продемонструвати приязнь. І вони частіше кажуть саме те, що відчувають. Це чудово: сучасним дітям важче вбити в голову, що «б’є, значить кохає».
- У ньому майже зникла гендерна різниця. Ідеться про способи демонстрації приязні в цьому віці. Хлопчача закоханість мало відрізняється від дівчачої. Першим казати про почуття, дарувати валентинки та інші листи, кокетувати, носити портфель і допомагати — усе це нині роблять і хлопчики, і дівчата. Скоріше в початковій школі йдеться про темперамент та особисті уподобання, ніж про чоловічу та жіночу ролі. А ще це часто переростає в «епідемії», адже раніше частіше дівчатка думали про хлопчиків, а ті — про футбол.
- Воно більш «холодне». Коли перше кохання захоплювало підлітків або дітей передпубертатного віку (10–12 років), воно вирувало емоціями. Чималий вплив давала сексуальна цікавість, народження статевого потягу. У дітей 6–10 років про це не йдеться. Тож значно більше працює голова, ніж серце. Але не варто знецінювати такі стосунки, вважати їх грою. Класична теорія Фрейда про те, що в цей період дітей не хвилюють міжстатеві стосунки, вже застаріла. Ми маємо справу із зовсім новим поколінням, яке вже охрестили асексуалами. За 10 років ці хлопці та дівчата не прагнутимуть отримувати сексуальний та стосунковий досвід, як робили це попередні покоління в молоді роки. І значно частіше, ніж колись їхні батьки, вмикатимуть голову, обираючи партнера. Тож «раціональне» перше кохання — важливий етап для цих дітей.
- Воно тренує вибір. Яке ж завдання стоїть перед сучасними хлопцями і дівчатами, які живуть в умовах всесвіту соцмереж? Дослідники кажуть, що вони трохи втомлені різноманітністю віртуальних контактів. Тож прагнуть якомога швидше зробити правильний вибір, бути в «живих» комфортних стосунках. Не на все життя, але мати приватне щастя на двох. Ключовий момент — правильний вибір. Саме цього нині активно навчаються хлопчики та дівчатка ще до того, як на них вплинуть гормони. Це підліток і нині може мріяти про акторку чи музиканта, «фанатіти», тобто проходити стадію платонічного кохання. Або ж захопитися красивими фотками (часто запозиченими) і текстами (теж, можливо, запозиченими) — і закохатися у френда в інтернеті, якого ніколи не бачив. Діти 6–10 років прагматичніші. Вони «розбирають» однокласників, максимум — дітей з інших класів. Шукають «наречених» серед тих, хто є, ніби в первісних племенах. І отримують важливий досвід: хто популярний, чому хтось мені подобається, а я йому — ні, що робити, якщо дістався не той, хто подобається (відмовити, спілкуватися з ноткою знецінення, якось будувати стосунки, знайти приємні риси тощо).
- Воно частіше «запозичене». Про все, що стосується закоханості, діти можуть питати в соцмережах, на форумах. Хто не зустрічав такі наївні дитячі питання, написані з безліччю помилок? Це спроба «мислити колективно»: дізнатися, «як правильно», як це в однолітків. Та й про закоханість часто думають після перегляду влогів, намагаються не відстати від інтернет-кумирів.
- Воно важливе, як ніколи. Психологи знають, що перші дитячі уподобання — це варіант тих стосунків, які будуватимуться пізніше. Створюється індивідуальний сценарій кохання. До того ж травма чи успіх під час першої закоханості залишає слід у майбутньому. Але ще ніколи так гостро не стояло питання вибору — з ким спілкуватися, кого виділити з-поміж інших. Сучасним тинейджерам часто не до цього. Тож дитячий досвід знадобиться у 14–16 років.
Що можна порадити батькам
1. Побачити, чи не заважають незадоволені потреби
Отримувати досвід спілкування часом не дають незадоволені батьками потреби в увазі, підтримці, ніжності. Якщо дитина хоче від однокласника майже материнської турботи, звісно, це мало кому сподобається. Такий хлопчик чи дівчинка можуть стати «липкими», нав’язливими. Трапляється навіть «закоханість як помста». Батьки народили «чужу» сестричку, а я буду весь час проводити з «чужим» однокласником. Тож якщо перше кохання — це сигнал SOS батькам, допоможіть сину чи доньці. Краще доотримати тепла в 7 років, ніж шукати його у випадкових партнерах у 30.
2. Коли треба до психолога
Інколи дитина копіює стосунки батьків. Наприклад, командує, виказує претензії, закатує істерики, самостверджується коштом інших. Особливо часто це стається, якщо батьки розлучилися, і все пройшло неекологічно. Тоді дитина «відпрацьовує» ваші помилки, замість того, щоб усвідомлювати свої вподобання. Не шукає свій сценарій стосунків, а живе негативними стереотипами. Уникнути цього допоможе сімейний психолог.
3. Поважайте вибір
Першокласниця, яка так подобається синові, навряд чи стане вашою невісткою. Але те, що вам не подобається, може бути важливим і потрібним вашій дитині. Це гарний момент усвідомити: діти — не наше віддзеркалення. Вони інші.
4. Допомагайте виокремити важливе
Можна допомогти зрозуміти, що саме приваблює і де це шукати. Наприклад, класика: «панянка та хуліган». Чим бешкетник приваблює дівчинку? Сміливістю? Кумедністю? Втягує в пригоди? То може чемний і розумний хлопчик із циркової студії теж її зацікавить? Якщо просто сварити, щоб не гралася з «отим хуліганом», заборона зафіксує весь образ. І в 15 років донька шукатиме саме «асоціального типа».
5. Звертайте увагу на токсичні стосунки
До вашої дитини ставляться як до раба? «Перша любов» принижує, порівнює з іншими, обманює? Ваш син чи донька вважають однокласника своєю власністю? У дорослих є досвід, щоб побачити патологічні сценарії. Але переконайтеся, що йдеться не про ваші уподобання (характер, інтереси, зовнішність «обранця»), а саме про токсичні стосунки. Нічого не забороняйте! Пояснюйте, діліться досвідом, ставте запитання («Чому ти щодня щось даруєш дівчинці, а вона навіть листівки тобі не зробила?»). Вчіть поважати особисті кордони: не переслідувати і не давати себе «атакувати».
6. Слухайте та радьте, коли просять
Дайте змогу дитині обговорити все, що хвилює. Це школа стосунків: як звернути на себе увагу, сподобатися, сказати комплімент, що робити з ревнощами, відторгненням тощо. Діліться досвідом і радьте, коли дитина сама запитує. Якщо син чи донька годинами тільки про це й говорить, переведіть активність у творчість: хай намалює (виліпить, зробить аплікацію) того, хто подобається, або саме почуття любові чи суму. Це добре вплине на креативність. Недарма шедеври митців народжувалися з кохання!
