Щоб навчити українських школярів програмувати — треба спочатку навчити цьому їхніх вчителів. Вирішив узятися за це програміст Сергій Іщеряков. Він упевнений: за кілька років в українській освіті можна зробити маленьку революцію
Сьогодні Сергій Іщеряков — автор експериментальної програми «Школяр-програміст», завдяки якій вже навчилися програмувати близько 200 українських вчителів. Коли програма стартувала в школах, у МОН казали, що вартість подібних курсів у США —$2000, «але ми запроваджуємо програму на безкоштовних засадах». Сергій Іщеряков поділився з «Освіторія Медіа» історіями про те, як діти можуть отримати престижний сертифікат програміста раніше, ніж паспорт.
З чого все почалося
Я — рядовий доцент вищої школи в Івано-Франківську. Завжди викладав програмування. Але у 2006 році один з моїх колишніх учнів запропонував мені підготувати спеціаліста з Assambler (мова програмування — ред.) для компанії Global Logic. Там я побачив, як треба готувати програмістів.
Практика без теорії сліпа, а теорія без практики — мертва. ІТ-компанії мають свої університети, де видають сертифікати, і програми в них дуже хороші — поєднують практичне і теоретичне. Як на мене, у звичайних університетах коефіцієнт корисної дії цієї підготовки становить від 1 до 25%. Керівник Global Logic Роман Хміль казав: «ІТ-освіта в Україні нагадує школу водіння, де сам інструктор не проїхав жодного кілометра». Класика! Програмування — це, перш за все, інженерна робота. Тому я хочу бачити викладачів, які роблять свої проекти. Такі є, але їх дуже мало. Але не інженер навчити інженера не зможе. Тим більше в програмуванні, де все розвивається дуже стрімко.
Є багато програмістів, які б із задоволенням навчали студентів. Але виші не пускають їх категорично. Бо вони забирають години, за які професор чи доцент матиме більшу зарплату. Утім, головне навіть не це, а те, що система викидає найкращих. Тому вона приречена.
Курси для дорослих і не тільки
Згодом, у 2006 році, мені запропонували викладати Java (мова програмування — ред.). Я вивчив її і зробив курси. На уроки приходили і дорослі, які хотіли змінити професію, і школярі. «Доживала» до кінця курсів приблизно половина, бо це дуже важко. Пара з вух іде.
Наймолодшим моїм учнем був семикласник. Тоді я побачив, що діти так само вчаться, як і дорослі. Звісно, є нюанси — вони швидше опановують нове, але й більш непосидючі, не мають системного погляду. Коли група змішана за віком — це такий клас! Малий пацан бачить дядьків і розуміє, що це не забавки. Дорослішає. А чоловіки в 35 бачать, що хлопчаки їх випереджають. І сідають гризти граніт науки!
В Україні 20 тис. програмістів. Можливо, половина з них програмують на Java. Думаю, з них 7 тис. не отримали б нашого сертифіката (кваліфікаційні сертифікати на базі Oracle — однієї з найбільших американських корпорацій — розробників програмного забезпечення — ред.). А пацан у 16 років, виявляється, може. Мені досі не вдається це осягнути. Коли мої учні отримали американські сертифікати програміста раніше, ніж паспорти, я зрозумів, що варто робити курс для дітей.
Навіщо школярам програмування
Щороку зі шкіл випускається близько 400 тис. дітей. Від 5 до 10% з них здатні програмувати. Це 20 тис. людей! Але щорічний приріст програмістів становить близько 2 тис. Кожен програміст приносить державі $60 000 прибутку на рік. Тому більше програмістів — було б добре і в мікрокосмі (для людини), і в макро (для суспільства). Але ми втрачаємо цих дітей. Я б хотів, щоб вони потрапили туди, куди треба.
Коли я побачив, що можна вчити дітей серйозному повноцінному програмуванню, я розробив програму «Школяр-програміст». Програма передбачала створення спеціалізованих класів з поглибленим вивченням програмування. Її затвердили в МОН. Звичайний урок з незвичайним наповненням. Директор ознайомлений, вчитель знає, діти хочуть — вперед.
Але щоб вчити дітей, очевидно, потрібно навчити вчителів. Ми розпочали процес із Франківська. Я дуже боявся, що ніхто не прийде. Їм що, роботи не вистачає? Але прийшли 29 вчителів з усіх районів міста і майже всі протрималися до кінця. Насправді, серед вчителів багато пасіонаріїв, які хочуть вчитися і вчити. Один з них сказав: «Я 25 років вчу дітей програмуванню. Тому, якого мене колись навчили в Львівській політехніці. Я розумів, що це недобре, бо світ змінюється».
Утім, виявилось, що вчителів вчити важче, ніж дітей. Візьмемо структурне програмування, яке завершується задачею класу: «з масиву учнів вибрати відмінників» тощо. Цьому непогано вчать в інститутах і багатьох школах. Але це рівень приблизно 1970-80-х років. Нам потрібне об’єктне програмування, в якому структурне займає 5%. Як серце в людини. Серце — це важливо, без нього ніяк, але отих решту 95% у школах не вчать взагалі. Отож вчителі, які добре знають структурне програмування, не знають, що таке об’єктне. І перемкнути цей рубильник дуже складно. Вони дорослі люди. Вони вже колись навчилися. У дітей такого нема, бо вони не працювали ні з тим, ні з іншим. Їм все одно, що вчити.
Так я навчив 200 вчителів з Франківська, Львова, Києва і Одеси. Зараз тисяча учнів 10–11-х класів вчаться за моєю програмою. Шестеро дітей отримали сертифікати на базі Oracle. Ми хочемо показати, що діти здатні.
Дуальна освіта
Наша програма працює в 10–11-х класах, але зараз розумію, що потрібно рухатися в обидва боки: і вниз, і вгору. Погляньмо вгору. Учневі треба вступати. Його будуть вчити програмуванню, яке він вже вміє лівою ногою. Для цих дітей таке навчання буде вчорашнім днем. Тому їх потрібно вчити окремо. Давним-давно у світі існує дуальна освіта.
Дуальна освіта — це спільна освіта ВНЗ і компаній, які в цьому зацікавлені. Компанія визначає зміст вищої освіти і фінансує навчання, а університет виконує замовлення компанії і використовує онлайн-курси світового рівня. Те, що діти можуть працювати, я перевірив. Відправив двох із Франківська і попросив, щоб оцінили їхню підготовку. Хлопцю, у якого вже є сертифікат, через 20 хвилин сказали: «Ти наша людина», дівчинку без сертифіката помучили трішки довше, але рівень знань оцінили високо. Це свідчить, що технічні навички в них готові на 100%. Питання тільки в соціальних.
А тепер погляньмо на школу. Учасники нашої програми запитували: «А чому ви почали вчити нас так пізно?» — «А що, можна було раніше?» — «Так. Ми б це опанували в 7-8-му класі».
І я спробував цю складну програму адаптувати для молодших дітей. Тепер ми випробовуємо її для 5–7-х класів у київському ліцеї «Лідер». Поки що діти вчаться швидше, ніж я очікував. Я знову недооцінив їх.
Кінцева мета програми зробити так, щоб учні в 11-му класі разом зі свідоцтвом про закінчення школи мали сертифікат програміста і навички, які дозволять їм працювати.
Коли дитина робить програмки для Android — це для неї престижно, це стимул. Пам’ятаю восьмикласника, якому я сказав: «Можеш доробити, розмістити на Google Play і заробити гроші». Він втратив дар мови від того, що це не тільки його задоволення, а за це ще й можуть заплатити!
