Як працює міжнародний науково-мистецький гурток для дітей у селі Музичі на Київщині
Із Києва до Музичів — пів години на машині, але одразу відчуваєш, що це село: тут пахне травами, місцеві вітаються на вулиці з незнайомцями, чути дзвони церкви. Посеред села мальовниче озеро, а якраз навпроти — просторий Будинок культури: у ньому працює бібліотека, кав’ярня, дитяча вокальна та музична студії, йога для дорослих. На дверях висить афіша науково-мистецького гуртка для підлітків «Башта, городи та музика села». Проєкт реалізують художниця Алевтина Кахідзе і громадська організація «Змінимо село разом» завдяки підтримці Європейського Союзу за програмою House of Europe — з учнями та випускниками місцевої школи працюють відомі митці, науковці, екоактивісти, а восени до них приєднається паризький відеохудожник Сімон Ріпол-Ур’є, який має великий досвід роботи з підлітками в селах Франції. «Освіторія» також навідалася в Музичі, щоб дізнатися, як і навіщо діти планують збудувати в селі башту.
Зрозуміти науку через досвід
Сучасна художниця Алевтина Кахідзе мешкає в Музичах вже близько 12 років: у місцевій сільській школі викладала свій курс критичного мислення через мистецтво «Думати через малювання», а саме село Музичі стало незмінним тлом її робіт. До слова, малюнок Алевтини нещодавно представив Україну у світовій добірці від головних редакторів Vogue.
— Як художниця я не уявляю свою практику без науки, прив’язки до контексту і локації, — каже Алевтина. У неї в руках букет із запашних трав з її городу.
— Вони всі їстівні: естрагон, парасольки анісу, материнка, щавель. За шість років викладання у школі я відчуваю цей gap — прірву між дисциплінами, які вивчають у школі, і тим, як це стосується практики, життя дитини. Для мене це велике розчарування: діти так багато часу проводять у класі — і виносять так мало знань, які будуть потрібні їм у майбутньому. От наприклад, на заняття в гуртку ми запросили біофізика Ольгу Сютікову, яка працювала над дисертацією у відділі алелопатії, вивчаючи взаємний вплив рослин та мікроорганізмів через ґрунт і повітря. Якщо простіше, це про те, що одні рослини здатні пригнічувати інші, і навпаки — певні рослини добре ростуть поруч. Ця наука існувала завжди, адже люди спостерігали за рослинами, які з них дружні між собою. Може, чули від бабусі, що кропива добре росте біля малини. Згодом це почали вимірювати приладами — хімічно і фізично, і так постала ця наука.
Мені було дивно, що в сільській школі викладають ботаніку, і зовсім цього не вчать. Для нас було важливо показати підліткам, що займатися ботанікою — це круто, щоб вони побачили цю рольову модель. Так само на практиці можна зрозуміти фізику. Ми робили з підлітками різні експерименти зі звуком: учасники мали шумоміри, одна дитина пішла рівною дорогою вниз, інша — дорогою, де стоять будівлі і ростуть дерева. Коли почалася служба в церкві, вони бачили, що за даними шумоміра, які виявилися різними, можна читати карту місцевості і зрозуміти саму природу звуку. Так вони збагнули, що звук — хвиля. А дівчинка Маша взяла шумомір додому, щоб перевірити, наскільки гучно муркотить уві сні її кіт Тьомка.
Ми з дітьми почали читати інструкцію і пробувати робити заміри. Обробляти отриману інформацію, працювати з даними та розробляти унікальну вебплатформу села дітям допомагають художники нових медіа Іван Світличний та Лєра Полянськова, які використовують програмування у своїх роботах. Із художником Георгієм Потопальським, який працює в галузі електронної музики та візуального мистецтва, ми задумали показати наше село через звук. Спочатку Потопальський привіз учасникам професійний диктофон. Підлітки записували голос місцевих жаб, як звучить колесо велосипеда, коли на ньому хтось їде, як скриплять руки на турніку, коли хтось підтягується. Вони знайшли чотири криниці в селі і кричали в них, щоб записати, як звучить там їхній голос.
У селі є кар’єр — колись тут займалися видобутком глини, тож дірка в землі так і лишилася. Ми спустилися туди, де не чутно жодних сторонніх звуків, рипіли надувними кульками і слухали всі ті записані звуки. Так художник дав підліткам зрозуміти, що звук — це цінність, він може бути як фарба для художника. Навряд чи дитина із села буде думати про професію, пов’язану зі звуком, якщо не спробує це на власному досвіді.
Для чого в селі башта?
Поки ми розмовляємо, до кав’ярні Будинку культури заходить високий юнак Ярослав — несе в руках картонні коробки, рулони паперу, канцелярське приладдя. Він готує залу для заняття з архітектором Дмитром Міхеєвим, який допоможе підліткам збудувати макет майбутньої башти. Ярославу 15 років, він навчається на другому курсі коледжу в Києві, а в Музичах проводить карантин і літо.
— Побачив оголошення про вакансію на гуртку, і відгукнувся. Мої обов’язки — розставляти парти і стільці, готувати приміщення до проведення заняття, потім прибирати після уроку. Це мій літній підробіток. Працюю з 11 років: перша робота — після футбольного матчу збирали з хлопцями в селі скляні пляшки і здавали в пункт приймання, потім роздавав рекламні буклети в Києві. Ця робота мені подобається: витрачаю на неї кілька годин щотижня, слухаю тут цікаві лекції, хоча сам малювати не люблю.
Перед цим заняттям підлітки фотографували башти, що є в селі, а потім пропонували ідеї, де можна розташувати власну башту. Одразу виникли побоювання, що башту в публічному просторі можуть зіпсувати вандали, тож далі учасники вигадували такі башти, що зможуть самі себе захищати. Усі ці ідеї підлітки малювали на довгому шматку паперу, який тепер розстелили на підлозі: тут є башта біля поліцейського відділку, башта прямісінько на церкві, башта посеред озера, до якої просто не дістатися, або така, яку охороняє пес.
— Оберіть ідею і намалюйте свою майбутню башту, — пропонує архітектор Дмитро Міхеєв. — Це не повинен бути красивий малюнок, важливо, щоб ви зобразили свій задум. Не порівнюйте свою роботу із сусідом, бо це гальмуватиме вашу ідею. Головне — зобразити на папері схему майбутньої башти, а потім виготовити макет з будь-яких доступних матеріалів.
— У мене буде башта на воді — це найприкольніша ідея, каже Ярослав. Він навчається у фізико-математичному ліцеї, називає себе технарем. — Моя башта — це паралелепіпед на платформі, а під водою кіль — як у корабля, для рівноваги, щоб вона не завалилася. У школі ми такого на уроках не робимо. Краще б уроки закінчувалися раніше, щоб у мене був час ходити на гуртки.
— Мою башту охороняє пес — це екстравагантна ідея, — каже Віталій. Він щойно розповів другові, що вступив у торгово-економічний коледж, буде вивчати інформаційну діяльність підприємств. Його схема башти дуже детальна — хлопець підписав розміри всіх елементів конструкції, навіть передбачив палі, які мають бути вкопані в землю, щоб башта не впала. — Планую, що моя башта матиме металевий каркас і буде обшита деревом. Макет зроблю з паперу і дерев’яних паличок. Мені цікаві ці заняття для спілкування і розширення кругозору.
— У мене башта з ліфтом — ним люди можуть піднятися на оглядовий майданчик, — показує свій макет Тетяна Немирович, голова ГО «Змінимо село разом» та співорганізаторка мистецько-наукового гуртка. — Наше село дуже мальовниче, тому цікаво на нього подивитися з висоти башти. Мета нашої діяльності: щоб освіта в нашому селі була такою ж сучасною як, наприклад, у столичних школах. Тому ми втілюємо багато проєктів з дітьми місцевої школи.
Я організовую профорієнтаційні мотиваційні зустрічі для них — привожу з Києва справжніх айтівців, щоб ті розповідали про свою професію. Використовуємо під час таких зустрічей м’які навички, такі як цілепокладання, бюджетування та інші. Нещодавно приїздила успішна жінка-банкір. Вона розповіла, що свою першу роботу знайшла, коли їй було 15 років — попросилася бути секретарем директора у своїй школі. Це дуже важлива рольова модель для молоді із села.
Пригадую, якось на занятті із фінансової грамотності дітям треба було порахувати бюджет будь-якого свого проєкту. Більшість дівчат одразу почали рахувати вартість свого весілля. Підліткам треба давати більше відповідальності, тоді вони мають нагоду проявити себе. І не тільки в таких важливих у житті подіях, як бюджетування власного весілля.
На цьому проєкті працюють два помічники організаторів: Ярослав, який допомагає облаштувати залу для занять, і Алла — супроводжує підлітків на дослідницьких сесіях. Вона також несе відповідальність за прилади, які ми придбали для гуртка. Пригадую, коли Алла була ще ученицею нашої школи, вже підпрацьовувала — допомагала місцевій підприємниці в мініпекарні.
Наприкінці заняття підлітки виставляють свої макети для мінівиставки, кожен обов’язково підписує свою роботу.
— Я не оцінюю їхні роботи, а відзначаю поступ, — каже Алевтина, не приховуючи захвату від макетів дітей. — Якщо підліток прийшов на заняття і йому геть нічого не хотілося, а потім він захоплено майстрував свою вежу — це однозначно успіх. Я не маю чіткої відповіді на питання, для чого в селі башта. Я запропонувала цю ідею підліткам і сказала собі: якщо вони її не підтримають, не буду наполягати. І вони не чинили опір ідеї і не питали навіть навіщо. Вони про неї наразі міркують. Башта не має жодного практичного призначення, але підліткам важливо здобути свою суб’єктність у селі: ця башта буде їхньою матеріальною та інтелектуальною власністю — ніби «пуп землі» села. На башту встановимо акустичну систему, що транслюватиме звукові треки, створені на основі звуків і даних, які вони збирають на гуртку. Лише підлітки будуть знати, яка інформація про їхнє село закодована в ноті кожної такої звукової композиції.
