Понад два місяці діє новий закон про булінг. Нині в жертв значно більше шансів бути почутими, проблема не замовчується. Але чи не плутають бійки та навіть дружні жарти з булінгом? Чи не намагаються вирішувати в суді ситуації, де достатньо душевної розмови?
Публічний і непоодинокий
За даними прес-служби Національної поліції, за останні два місяці склали понад три десятки протоколів щодо знущань у школах. Чимало звернень надходить від батьків, але три чверті з них під час детального вивчення не визнають булінгом. Утім, ще до закону щороку до шкільних психологів надходило приблизно 100 тис. звернень, які можна кваліфікувати як булінг. Скаржилися однаково часто школярі, батьки та вчителі. Нині ж пальма першості в батьків.
Протоколів по Києву та Київській області аж удвічі більше, ніж у будь-якому іншому регіоні. Чи може бути одна область більше схильна до булінгу? Навряд. Скоріше, правдивим є один із цих варіантів: або в столиці люди більш обізнані та пильні, або частіше перестраховуються. На жаль, чимало дорослих упускають важливі моменти визначення булінгу, тож плутають його з хуліганством, бійками, жартами, порушенням дисципліни.
На думку представників Всеукраїнської фундації «Захист прав дітей», вчителям та батькам потрібні роз’яснення, що таке булінг, а також тренінги, щоб навчитись розрізняти його ознаки. Якщо, приміром, два школярі побилися, це не цькування. По-перше, булінг — не поодинокий випадок, а процес. По-друге, це публічний вчинок, у ньому завжди бере участь група — хоча б у ролі спостерігачів, яких прагне залякати або привернути до себе булер.
Із чим звертаються до поліції
Які види звернень можна виділити:
- однолітки на чолі з одним булером регулярно насміхалися, принижували, ховали та кидали речі дитини, штовхали;
- однокласники вже не вперше нецензурно обзивали та били;
- постійно знущалися і побили так, що дитина потрапила в лікарню;
- виклали в соцмережі непристойно відфотошоплені знімки;
- група дітей побила одного учня;
- побилися дві групи школярів;
- вчорашні друзі посварилися та вже кілька разів билися;
- хлопчик, якому подобалася дівчинка, смикав за її за хвостики, вони разом весело штовхалися, але та впала і забилася.
Якщо перші три групи випадків не викликають питань, з рештою не все так просто. Треба з’ясувати, що стояло за створенням непристойних знімків: знущання та приниження або непристойні жарти, якими підлітки обмінюються одне з одним, а може бути й залицяння.
Навіть групове побиття, хай це жорстокий вчинок, не завжди є булінгом, якщо сталося лише одного разу і не пов’язане із систематичним цькуванням. Ідеться зовсім не про те, що це нормально або що «більшість завжди права», але булінгу в такій ситуації немає, тож вирішувати конфлікт дорослі мають зовсім іншими способами. Приміром, батьків можуть притягти до відповідальності за неналежне виховання чад.
Решта випадків — взагалі не булінг. Адже одна з головних ознак — дисбаланс сили (фізичної, емоційної, статус у групі) або влади. Булер самостверджується за рахунок іншого, завдає шкоди тим, кому важко захищати себе. Він завжди почувається частиною групи, а жертву булінгу відторгають з неї.
Чим може зашкодити плутанина
Попри те, що в Європі та США антибулінгові програми були створені значно раніше, ніж у нас, там донині виникають суперечки щодо конкретних випадків — чи вважати їх знущанням. Менеджерка молодіжних служб Центру посередництва в Окленді (США) Кензі Бісбінг написала інструкцію щодо цього. На її думку, дитина почувається самотньою та покинутою в небезпеці, якщо вона стала мішенню булінгу, а дорослі легковажно кажуть: «Та це просто жарти», «Дай здачі», «Не треба ні з ким сваритися». Тобто приймають за шкільний конфлікт.
Але якщо дружнє кепкування та піддражнювання або звичайну сварку трактують як булінг, молоді робиться погана послуга. Хлопцям чи дівчатам, які щось не поділили, дорослі кажуть: «Це агресор, він не може бути другом тобі, не вибачай», «Це було не випадково, він знущається з тебе». І той, кого звинувачують, і той, хто постраждав, втрачають шанс навчитися керувати конфліктами, втрачають частку довіри до світу (перший, бо його не розуміють, вважають агресором, хоча він лише відстоював свої інтереси або пустував, другий починає сприймати себе як жертву). Тому так важливо дорослим правильно зрозуміти ситуацію, перш ніж втручатися.
Сміятися разом з кимось чи над кимось
Коли жартують, штовхають, доганяють один одного, називають необразливими прізвиськами та піддражнюють, щоб показати, що людина — частина групи, це дружнє піддражнювання. Булінг — коли людину відокремлюють від групи, намагаються зробити вигнанцем, коли спільно цькують, сміються не разом з нею, а над нею. Цькування виникає, коли групі потрібно об’єднатися «проти когось» або коли є булер, який прагне самостверджуватися за рахунок інших.
Бійка — коли двоє людей, які можуть або не можуть бути друзями, демонструють агресивну поведінку з бажанням заподіяти травму або дискомфорт. Цькування відрізняється від бійки повторюваністю поведінки і дисбалансом влади чи сили між учасниками.
Британський експерт з булінгу, автор 20 книг для підлітків Шеррі Гордон так пояснює у своєму гіді для батьків стосовно знущань: «Коли виникає конфлікт інтересів, ніхто не шукає контролю або уваги. Вони хочуть вирішити проблему, щоб знову відчувати радість. Обидва учасники можуть бути емоційними і засмученими, але мають намір відновити взаємини. Хоча конфлікт ніколи не приносить задоволення, він не змушує людину почуватися погано через те, ким вона є».
Учні кажуть: «Не моя справа»
Коли йдеться про сварку двох, з цим розібратися легше. Але трапляється і таке: вчорашній друг пішов на конфлікт з багатьма однокласниками. Один проти багатьох — це не часто, але трапляється. Хтось висловив непопулярну думку з приводу політики чи релігії, а решта боляче це сприйняла. Хтось розповів дорослим те, що інші не хотіли (на думку однокласників, став донощиком). Буває, школяр написав у соцмережі щось зневажливе про школу чи клас (приміром, «стадо баранів»), а діти прочитали та образилися. Конфлікт може перерости в бійку, але це все одно не булінг.
Зовсім інша річ, коли дитину певний час не приймають до групи, висміюють та роблять усілякі капості, залякують, а потім справа доходить до фізичного насилля, хай навіть у постраждалого легкі пошкодження. Це — булінг.
Знати все це мають не лише батьки та вчителі, а й самі школярі. Адже часто «спостерігачі», які є мовчазними учасниками булінгу, виправдовуються тим, що вважали це конфліктом між двома учнями, тож не втручалися. Або ж вважали глузування над кимось необразливими жартами. «Лікнеп» щодо булінгу — одна з форм його профілактики.
