Ну що, батьки, зізнавайтеся — часто сваритеся при дітях? А може ще й лайливі слова вживаєте? Таке треба негайно припиняти, бо діти повторять за вами геть усе, навіть інтонацію голосу. А от конструктивно сперечатись і навіть конфліктувати при дітях цілком можна. І зараз ми навчимо вас, як робити це правильно.
Катерина Гольцберг, дитяча і сімейна психологиня
Уникнути конфліктів чи з’ясування стосунків при дітях нам не вдасться, будьмо реалістами. От уявіть: ви сваритеся в окремій кімнаті, але дитина все одно відчуває напружену атмосферу, батьки вийшли обоє сердиті. Дитина починає фантазувати — а що ж там відбувалося. Як правило, вона фантазує про найгірше. А якщо, наприклад, дитина знає, що в друга Миколи батьки теж сварилися, і тепер Миколчин тато більше з ними не живе, то почне вигадувати саме такі варіанти. Також дитина може думати, що батьки сваряться через неї і звинувачувати себе. Хоча конфлікт може стосуватися зовсім іншої теми. І така ситуація значно гірша, ніж коли батьки при дітях сперечаються, наприклад, у який готель вони поїдуть відпочивати. Адже тоді дитина чує і розуміє, що в батьків є різні погляди на цю справу, і навіть може взяти участь у суперечці, сказати свою думку, або просто почекати, поки батьки дійдуть згоди. Це дає уявлення дитині, що конфлікт — це нормально, таке стається, ситуація під контролем, у ній немає нічого страшного. Отже, не завжди варто приховувати суперечки від дітей. Якщо дорослі намагаються конструктивно знайти розв’язання певної проблеми, то дитині корисно буде бачити і чути, що батьки цивілізовано розмовляють, хоч і мають різні точки зору, вони можуть не погоджуватися в чомусь, але пізніше помиряться, і це не заважає їм усім любити одне одного.
Що категорично заборонено:
- Втягувати дитину в конфлікт — пропонувати бути на боці когось із батьків. Це надзвичайно складна ситуація для дитини, вона просто не здатна обрати когось, адже любить однаково і тата, і маму. Абсолютно неприпустимо називати дитину «зрадником», якщо вона захищає когось із батьків. Дитина може переживати глибоке почуття провини за таких обставин.
- Вживати нецензурні слова та обзивати одне одного, принижувати і ображати. Дитина схильна наслідувати словесні конструкції, які чує від свого оточення, а потім видавати їх у школі чи садочку. Такі образливі фрази можуть закарбовуватися в пам’яті дитини на довгі роки, і зрештою матимуть місце в дорослому житті у стосунках із друзями, майбутніми партнерами.
- Кричати і битися — це абсолютно неприпустимо. Крик і бійки — це психологічне насилля щодо дитини, яка спостерігає за цим. Діти дуже чутливі до гучних криків, тому цього треба всіляко уникати.
- Ігнорувати партнера і використовувати узагальнення типу «ти завжди…» — це також різновид психологічного тиску.
- Обтяжувати дитину недитячою інформацією: наприклад, казати «твій тато гуляє, зраджує мамі», і намагатися загітувати дитину на свій бік.
Що обов’язково потрібно:
- Показати дитині, що після сварки чи непорозуміння є можливість помиритися. І для цього існують чіткі кроки: попросити вибачення, визнати свою провину, хоч як складно це буває зробити деяким батькам. Або показати дитині, що кожен учасник конфлікту залишився при своїй думці, але поважає думку іншого. Усе це дитина зчитує як певний «сімейний код» і пізніше перенесе у своє доросле життя.
- Якщо ви сперечалися при дитині, а потім помирилися не в її присутності, дитині потрібні пояснення. Вона не може перескочити цей момент, як монтаж — вирізав шматок, і все. Тоді в неї не буде стикування різних елементів — із розуміння випадає певна ланка. Саме тому пояснити вирішення конфлікту треба обов’язково. Я би сказала так: лаятися при дітях заборонено, а сперечатися і вирішувати важливі для сім’ї конфліктні ситуації — можна. Адже конфлікти — частина стосунків, і це невіддільна складова життєвого досвіду дитини.
- Встановлювати правила співжиття в сім’ї, у домі. Хтось із батьків, наприклад, не любить, щоб переставляли його книги, і наполягає на дотриманні цього правила. Звісно, це може викликати реакцію спротиву в когось із членів сім’ї, але такий конфлікт щодо правил співжиття цілком можна вирішити конструктивно і разом з дітьми.
- Брати тайм-аут. Якщо відчуваєте, що суперечка виходить з-під контролю і переростає у сварку на підвищених тонах, можна оголосити умовний «брейк», як у боксі. Важливо сказати: «Я зараз дуже серджуся, мені потрібен час, щоб заспокоїтися, давай повернемося до цієї розмови через 15 хвилин». Бажано, щоб це був точний час. Справді, у розпал конфлікту буває дуже складно себе зупинити, але варто вчитися цього: розійтися по різних кімнатах, охолонути, подихати носом — це дуже допомагає заспокоєнню, або піти погуляти із собакою — це теж згодиться. Важливо після цього «брейку» продовжувати суперечку в конструктивному руслі.
Що варто робити до чи після конфліктів у сім’ї:
- Вигадати власне кодове слово-стоп. Це в жодному разі не повинна бути фраза типу «заспокойся, опануй себе». Нічого так сильно не дратує, як слово «заспокойся». Хай це буде якась смішна або навіть абсурдна фраза, яка дасть сигнал про те, що обом сторонам треба зупинитися, наприклад: «бегемоти прилетіли». Така весела фраза може трохи розрядити атмосферу напруги і дає нам час випустити пару.
- Пояснювати дитині причину конфлікту між батьками. Буває, що діти про це запитують самі, буває, що ні, але пояснити треба. Звісно, якщо мама, наприклад, знайшла в телефоні тата повідомлення від іншої жінки, не потрібно розповідати дитині всі подробиці. Але можна сказати: «Знаєш, у мене складається враження, що тато мене обманює, тому ми посварилися». Тобто, подати причину конфлікту в доступній для дитини формі. Тоді дитина сама матиме можливість зробити висновок: вона може подумати, що тато аж ніяк не може обманювати маму, і в батьків скоро все залагодиться. Не варто позбавляти дитину права на власний висновок про ситуацію.
- Не створювати в дитини сприйняття сварки чи конфлікту як трагедії. Дитині треба пояснити, що батьки іноді сваряться, але вони не припиняють любити одне одного, не припиняють любити своїх дітей. І для будь-якого конфлікту можна знайти розв’язання. Адже рано чи пізно дитина і сама почне конфліктувати з друзями чи однокласниками. Тому батьки мають допомогти їй впоратися з такими випадками: намагатися уникати конфліктів неправильно, намагатися завжди наполягати на своєму — теж неконструктивно. Дитина має бути готовою опинитися в ситуації, коли вона має рацію, або коли її точка зору хибна. Досвід перемоги і досвід програшу — однаково важливі. Якось ми із сім’єю їхали в авто, я була за кермом і хотіла слідувати за навігатором, а чоловік наполіг, щоб ми їхали іншим, коротшим шляхом, про який він знав. У результаті я звернула на коротшу дорогу, а там виявився незапланований ремонт, і ми витратили більше часу. Звісно, я обурювалася, казала, що мала рацію, чоловік виправдовувався, що не знав про ремонт. І тут дитина із заднього сидіння каже: «Тато, мамо, ну ми ж уже так їдемо, який сенс сперечатися». Розуміючи, що тато був неправий, дитина почала заступатися за нього. Це дуже типово для дітей — захищати того, хто програє. І часто це допомагає обом сторонам заспокоїтися — у цей момент розумієш, що дитина завжди любить обох батьків порівну. А для дитини такий досвід участі в конфлікті є корисним, бо показує приклад, що часом треба змиритися з обставинами, які вже не можеш змінити.
Одна з найпоширеніших причин суперечок у родині, це питання виховання дітей. І це справді тема, на яку краще говорити не при дитині — підіть у ресторан чи прогуляйтеся вдвох. Дитина не повинна чути, що сперечаються про неї, і брати на себе відповідальність за конфлікти між батьками. Адже буває так: дитина чує, як тато звинувачує маму, що вона розніжила свого синочка, а через деякий час батько йде з родини із зовсім іншої причини. Син робить висновок, що тато покинув їх через нього. Загалом дітям притаманно думати, що батьки сваряться через них — через те, що вони недостатньо слухняні, недостатньо добре вчилися. Тому дуже важливо пояснювати дитині, що між батьками можуть виникати свої дорослі непорозуміння, але вони ніяк не впливають на любов батьків до дитини. І навпаки: батьки хочуть і налаштовують дитину на хороші оцінки і гарну поведінку, але порушення цих правил ніколи не є причиною розлучення батьків.
Раджу домовитися про підходи до виховання дітей задовго до їхньої появи. Уважно проаналізуйте цінності сім’ї свого майбутнього партнера, зрозумійте, хто в тій родині приймає рішення щодо грошей, хто працює, які поняття про відпочинок. Звісно, конфлікти про виховання все одно будуть, але варто принаймні звірити уявлення пари про такі речі, щоб убезпечити себе від постійних розборок, хто кого балує.
