Коли йдеться про лайфхаки від старших, ми очікуємо порад щодо господарства або рецептів. Але нині немало родин, де старше покоління допомагає з малими учнями під час дистанційного навчання, робить з ними уроки. Хтось живе разом, а хтось завіз дітей до бабусі перед карантином. «Освіторія» зібрала поради «зі старих часів», як займатися з онуками.
Пенсіонерка Людмила Солончук має 8-річну онучку Катрусю. Ось її лайфхаки:
1. Давати горіхи. Під час занять бабуся ставить біля учениці тарілку зі жменькою горішків (арахіс, мигдаль, ліщина). Головне — не надто багато, бо вони калорійні. Дитина їсть, коли схоче. Особливо коли зосереджується, виникає бажання щось погризти, а горіхи корисніші за солодощі. Але головне — інше: це відомий ще з молодості пані Людмили спосіб покращити пам’ять, вивчити і довше утримати більше інформації.
2. Вчити усно рахувати великі числа. Гаджети — це добре, але лише зусилля тренують мозок. Колись у школах на математиці був окремий вид занять — усне рахування, на якому вивчали чимало спеціальних прийомів швидкого виконання математичних операцій в умі. Це дуже корисно в побуті — скажімо, менше ризику, що тебе обрахують. А дитині приємно вразити однолітків тим, що вона може помножити числа на 50 або на 25.
Зі шкільних років бабуся пам’ятає просте і зрозуміле правило: щоб помножити число на 100, треба назвати цим числом число сотень. Так і вчить онуку. Тобто 8 на 100 — це одразу ж вісім сотень, вісімсот. 50 — це половина сотні, а 25 — чверть. Тож якщо множимо на 50, число ділимо навпіл і дописуємо два нулі. Це не проблема. Вісім поділити на два онука в умі може. Тож 8х50=400. А якщо треба помножити на 25, ділимо на 4 (або дитині легше сказати — навпіл двічі). Половина від 8 — 4, а від 4 — 2. Тобто 8х25=200. Звісно, є нюанс, але другокласниці про нього не варто знати: це легко лише в разі множення чисел, кратних 2, 4. Саме такі слід обирати для усного рахування.
3. Навчити писати пером. У сучасних школах мало уваги приділяють гарному почерку, вважає пані Людмила. А колись школярі на це витрачали години й години. Може, колись все друкуватимуть на ноутбуках. Але поки що старшокласники та студенти мають робити чимало записів, а не лише отримують роздруківки. Якщо підліток пише як курка лапою, частину конспекту він просто не зрозуміє, тож втрачатиме через це інформацію. Тому бабуся подарувала онуці недорогу пір’яну ручку, і частину завдань з мови школярка виконує саме нею.
Пір’яна ручка — то справжній виклик, адже потребує акуратності та обережності, регулює позу дитини (якщо змінити нахил чи неправильно тримати, краси не вийде), змінює товщину ліній залежно від змін натиску, привчає до ритмічного чергування м’язового напруження руки і розслаблення.
Аби заохотити дівчинку, вони не лише займаються, а й разом красиво підписують «ідеальними» літерами листівки (не електронні, а справжні, яких бабуся колись назбирала цілу колекцію) та дарують їх друзям і рідним.
Киянин Олександр Дробчак має аж трьох онуків, з яких двоє — школярі: 6-річний Денис і 13-річна Діна. Ось чим він поділився:
1. Вчити перечитувати написане вголос. Сучасні діти мало читають, а вголос — лише в початковій школі. А ось пан Олександр згадує, як вечорами з батьками по черзі читали вголос одне одному фантастичні оповідання — просто заради втіхи. Це був дуже приємний вид дозвілля! А в дорослому житті він користувався правилом: перечитуй написане. Адже чимало помилок можна спіймати на слух, тоді як око замилюється. Тож старшу онуку вчить перечитувати — і не лише есе, а й розв’язання задач, реферати тощо. Це зменшує кількість помилок.
2. Робити досліди зі старих підручників. Пан Олександр не ідеалізує радянські підручники. Але за певними моментами сумує. Скажімо, у нього збереглася стара книга 1960-х років «Саморобки для уроків фізики», де зібрані досліди та прості прилади. Він майструє їх разом з онукою Діною, щоб дівчинці було зрозуміліше і цікавіше те, що вивчають за програмою. Наприклад, пляшку закривають гумовим корком, в який вставляють скляну зігнуту донизу трубку. Якщо цю конструкцію поставити в місткість з гарячою водою, починає бити фонтанчик. Така ілюстрація до теми — розширення рідини під час нагрівання. У книзі є чимало дослідів майже до кожної теми.
3. Розв’язувати задачі «навпомацки». Це дідусь вважає необхідним етапом для дітей, перш ніж вони перейдуть до абстракцій. Наприклад, у підручнику для 1-го класу учнів просять: «Додати 3, при цьому подати число у вигляді суми двох доданків». Шестирічна дитина просто не розуміє, про що йдеться. Дідусь спочатку чимало разів грається з Денисом іграшковим поїздом. «Як ти приєднаєш ще 3 вагончики?» Можна приєднати по одному три сині вагончики (1+1+1), а можна низкою з двох червоних та одного синього (2+1). Коли дитина склад числа 3 пам’ятатиме навіть на дотик — як три маленькі предмети чи один маленький та один вдвічі більший (2 вагони), ось тоді можна переходити до цифр у зошиті.
4. Вивчати досконало «ліворуч» та «праворуч». У цьому допомагає банальна гра з паперовими літачками. Вони мають робити фігури вищого пілотажу, виконуючи команди малечі: вверх, вниз, праворуч, ліворуч, справа наліво, зліва направо. Або дитина відвертається, а інший гравець (дідусь) тихо переходить в одну з частин кімнати і щось шепоче, треба вгадати, праворуч чи ліворуч то було. У складніших іграх, скажімо, гравці стають один навпроти одного, біля них кладуть м’яч, треба сказати, з якого він боку стосовно кожного гравця (праворуч від мене, але ліворуч від тебе). Так вчать зауважувати найважче: стосовно кого маємо визначати напрямок. А ще вчать визначати праворуч та ліворуч на картинках, у дзеркалі. Якщо дитина ще в 1-му класі з’їсть на цьому зуби, як то кажуть, вона не лише з математикою краще вправлятиметься, а й не плутатиме, що писати і читати треба зліва направо, зважатиме на те, у яку сторону «дивляться» елементи літер (Р, Я, Б тощо).
5. Вчити одразу розрізняти склади. Вчити звуки краще, наприклад, у таких зв’язках голосних та схожих дзвінких і глухих приголосних: «ах-ак-ха-ка», «ох-ок-хо-ко». Так дитина вчиться розрізняти їх і робитиме згодом менше помилок. Перші слова для вивчення теж добре брати схожі: сом-сон, рама-рана, рік-рак, гора-кора. Адже на першому етапі навчання читання діти нерідко дофантазовують, як звучить слово, орієнтуються на перше враження. Якщо онук пана Олександра читає ці слова неправильно, дідусь каже йому, що він як чаклун перетворив, скажімо, кота на кита, і вони разом міркують, чи сподобається йому жити у воді. Такі уявні веселі ігри допомагають швидше вивчити, як читати правильно.
