Як психологічно підтримувати батьків дитини з особливими потребами

Із чого має починатися психологічний супровід, як порозумітися батькам дітей з особливими освітніми потребами та батькам їхніх однокласників, як визначити ресурси родини. Про ці та інші болісні теми вчителям, психологам, соціальним працівникам розповіла кандидат педагогічних наук, корекційний педагог Катерина Глушенко під час свого майстер-класу на курсі з інклюзивної освіти «Разом».

Вчителям теж треба адаптуватися

Один із чинників, які затримують впровадження інклюзії, — неготовність родин до навчання дитини з інвалідністю в масовій загальноосвітній школі. Психологічний супровід може знадобитися і вчителю, хоча він володіє знаннями, розуміє специфіку порушення розвитку нового учня. І все-таки і в нього виникають страхи.

Раніше було зрозуміло: якщо вчитель має інтерес, хист, бажання до роботи з дітьми із психофізичними порушеннями, він отримує відповідну освіту і працює в спеціалізованій школі. Нині ж вчителі, які пропрацювали в школі десятки років, стикаються з тим, що потрібно переглянути набуті навички, переналаштуватися, отримати додаткову освіту.

А в родин ще більше питань та сумнівів. «Перший раз у перший клас» — це стрес для всіх дітей, і для тих, які не мають жодних порушень. Навчання в школі — це кардинальна зміна діяльності для дитини: ігрової на навчальну. У дошкільних закладах чи вдома було поблажливіше ставлення, м’який режим дня. Школа ж висуває певні вимоги: дисципліна, розклад уроків, сидіти за партами, слухати вчителя. Крім того, початок навчання стає стресом для батьків, адже вони пригадують, як усе це було в них, які вимоги їм ставили.

Школа для батьків є перевіркою, як вони впоралися із соціальною підготовкою: якими дотепер вони були батьками, як виховали дитину, підготували. Ця сукупність переживань обумовлює труднощі інтеграції. А тим більше якщо дитина має особливі освітні потреби (ООП). Мам і тат непокоїть, чи впорається дитина, чи правильно вони обрали заклад, чи буде їй там безпечно, чи не будуть її дражнити.

Як попрощатися з нереальними очікуваннями

Одним з напрямків психологічного супроводу батьків дітей з ООП є визначення, чи прийняли батьки діагноз дитини або на якій стадії прийняття перебувають. Народження дитини з порушенням психофізичного розвитку для родини є переживанням втрати образу дитини без проблем зі здоров’ям. Адже під час вагітності батьки мають певні очікування, як має бути, де син чи донька вчитиметься, як гратиметься, у які гуртки ходитиме. І коли виявляється, що ці мрії саме в такій формі не здійсняться, родина переживає всі стадії горювання, ніби розлучається з кимось (заперечення, відчуття провини, гнів, «торг», страждання, усвідомлення). У батьків виникає величезний спектр переживань, і не завжди вони соціально схвалювані. Адже в нас не заведено казати, що ти злишся на дитину з ООП, стидаєшся її, втомлюєшся, хочеш побути на самоті. Щоб впоратися з цими почуттями, варто звернутися до психолога.

До того ж кожен новий життєвий етап, необхідне прийняття важливих рішень (на кшталт вибору дитсадка, школи) можуть знову актуалізувати горювання (доводиться прощатися з образом, скажімо, дитини як ідеального учня), і родина, яка вже адаптувалася, може знову потребувати допомоги. На жаль, у нашій культурі ще немає практики звертатися по психологічну допомогу.

Горювання завершено, якщо родина налаштована отримувати медичну допомогу, освітні послуги, залучати різних фахівців. Немає гіперопіки. Трапляється, мати каже «Так, я прийняла діагноз, але подивіться, скільки гуртків син відвідує!» У нас заведено ототожнювати себе і дитину. Якщо вона гарно навчається та має різноманітні хобі, батьки почуваються успішними. Якщо ж сину чи доньці багато чого не вдається, мами і тата почуваються поганими, невдахами. Та насправді важливо, скільки зусиль докладається, а не загальновизнані успіхи. Прийняття ситуації помітно і по тому, як батьки можуть говорити про труднощі та успіхи дитини без надмірних емоцій, є адекватні уявлення про успішність дитини (немає завищених очікувань).

Прийняття сталося, коли в самих батьків з’являються власні інтереси, коло спілкування, немає провини, коли подружжя проводить час удвох. Родина відвідує громадські заклади, підтримує соціальні зв’язки. Як кажуть, у літаку кисневу маску треба надіти спочатку на себе, а потім на дитину. Тобто, важливо спочатку потурбуватися про себе.

Добробут дитини залежить від того, наскільки щасливою почувається родина. Син чи донька мають друзів, задоволені, веселі, виконують індивідуально прописаний навчальний план? Значить, все добре. Діагноз діти зазвичай сприймають через уявлення батьків. Якщо це залишається непережитою трагедією, обмеженням для батьків, малюк чи підліток так само сприйматиме. Якщо родина враховує потреби дитини, але живе повноцінно, так само почуватиметься й вона.

Чим можна допомогти батькам дітей з особливими освітніми потребами

Що стосується змісту психологічного супроводу для батьків, то насамперед це актуалізація ресурсів, відновлення почуття спроможності розв’язувати проблеми. Формуванням позитивних установок батьків щодо можливостей дитини краще зайнятися ще до початку навчального року. Точно в школі у дитини будуть якісь труднощі, непорозуміння, конфліктні моменти, але, попри все це, важливо бачити позитивні зрушення, навіть незначні, змістити акцент з труднощів на успіхи. Важливе формування відповідальної батьківської позиції. Наявність тьютора, асистента не звільняє від обов’язку допомагати дитині вчитися, адаптуватися в школі.

Важливо також допомогти встановити ресурсні соціальні зв’язки: знайти групи підтримки, батьків інших дітей з ООП. Можливо, у школі вже є старші діти в інклюзивних класах, які захочуть спілкуватися з новачками, або ж можуть зустрітися родини.

Батькам інших дітей у класі варто пояснити, як делікатно пропонувати допомогу. Фрази на кшталт «Ви героїня! Як Ви з цим живете! Як Вам важко! Я розумію, що Ви відчуваєте» — не дуже правдиві й тактовні. Значно краще запитати про те, яка допомога потрібна, що можна розповісти школярам про особливості дитини. Можливо, є книга, мультфільм, фільм, які допоможуть. Також варто розповісти про те, як проходить день дитини, які в неї звички, захоплення — усе, що допоможе потоваришувати.

Чим можна допомогти батькам нормотипових дітей

Шкільний психолог може допомогти зрозуміти, що за суперечностями насправді ховаються однакові потреби. Свідомо ніхто не хоче завдати шкоди чужій дитині. Але в родин однокласників часто виникають питання: чи не заважатиме їм опанувати достатній обсяг матеріалу дитина з ООП, чи не почнуться через неї конфлікти, чи буде безпечно. Найцікавіше, що обидві сторони батьків непокоять приблизно однакові питання. Важливо висловлювати ці думки в такій формі, щоб інша сторона чула не претензії, а занепокоєння. Просто батьки нормотипових дітей думають про те, як почуватиметься їхній син чи донька поруч з однокласником з ООП, а його батьки чують необґрунтоване звинувачення своєї дитини. Допоможуть «Я-конструкції», тобто замість «Ось ви завжди…» краще сказати «Коли ви…, я почуваюся…» Якщо критикуємо, необхідно пропонувати альтернативу.

Психолог має знати алгоритми роботи із запереченнями, з’ясувати, про яку потребу насправді йдеться. Якщо, приміром, вчитель каже: «У мене немає медичної освіти, я не можу працювати в інклюзивному класі. Раптом дитині стане погано?» — це не запит щодо підвищення кваліфікації. Це потреба в стабільності, відчутті себе професіоналом. Якщо потреба задовольняється, діалог будуватиметься зовсім по-іншому, ніж коли вчителеві кажуть: «20 років пропрацювала, тож і зараз будеш їм ставили».

Важливо зняти страхи, провести своєрідний лікнеп щодо стереотипів. Можуть допомогти спільні тренінги для батьків з навичок спілкування, розв’язання конфліктів, надання та отримання зворотного зв’язку. Основна робота — над розвитком толерантності, свідомого допущення та прийняття інакшості іншої людини без зверхності, підхід на рівних, відчуття цінності іншої людини. Зазвичай батьки, які дізнаються, що в класі буде новий учень з ООП, думають про те, що може піти не так. Але яким думкам обираємо вірити, ті і працюють. Тож позитивні переконання щодо інклюзії зможуть змінити ситуацію на краще.

Залишити відповідь