Як проєкти розвивають підлітків з малих громад?

Чого потребують школи в малих громадах? Які потреби сучасних учнів є найбільш критичними за часів війни? Та як участь у молодіжних проєктах розвиває українських підлітків? Ще восени школярі Київщини, Чернігівщини, Миколаївщини проходили навчання та змагалися за гранти у третій хвилі програми для підлітків із малих громад від благодійного фонду savED — UActive. Наприкінці весни команда об’їздила останні відкриття утілених підлітками проєктів: сучасні освітні простори, класні спортмайданчики, зелені сцени тощо. Прогрес юних авторів цих локацій (8–11-класників із сіл, селищ і невеличких міст) вражає. Та яким був шлях до цього протягом року і чому підлітки+школа+громада = win-win-win — розповідає у колонці Євген Морозов, керівник освітньої компоненти у програмі UActive. А до 28 липня триває набір учасників чергової хвилі — встигніть подати заявку!

Автор тексту:

Базові потреби: від даху до укриття

У лютому 2024 року мої колеги представили дослідження про вплив війни на українську шкільну освіту. За його даними, педагоги визнають, що в учнів є суттєві прогалини у знаннях. Проте в більшості прифронтових громад не розуміють, як із цим працювати через постійні загрози.

У шкільній системі відновлення людського капіталу та розв’язання навчальних проблем стають другорядними питаннями. Першочергово у фокусі — безпечні освітні заклади. Це справедливо й логічно, адже складно думати про надолуження освітніх втрат, якщо немає можливості втілювати цей процес фізично.

Загалом, за моїми спостереженнями за ці два роки, потреби шкіл у малих громадах, з якими працюємо, можна розділити на матеріальні й нематеріальні. У кожному кейсі ці потреби свої, але й за останній навчальний рік найбільше уваги досі потребують:

• дахи, вікна, системи опалення, класні кімнати — просто нагальні питання;
• укриття — їм необхідний ремонт і пошук обладнання для відновлення очного навчання;
• шкільна інфраструктура: актові зали, харчоблоки, ремонт електромереж, забезпечення сучасним обладнанням.

У співпраці зі школами з малих громад, маючи у фокусі їхнє буквально відновлення, не можна забувати про переосмислений та оновлений зміст освітніх програм. Позаяк цей процес не може залишитись незмінним та просто перейти в безпечне укриття.

Базові, та не матеріальні: які потреби шкіл і школярів для розвитку

Учителі, з якими наша команда має справу, зауважують: доступу до різних інформаційних ресурсів вистачає, і це справді полегшує роботу. Великою мірою із цим допомогли практики навчання в ковідні часи, котрі почали з’являтись та зазнавати трансформацій завдяки реформі Нової української школи.

Для подолання виклику освітніх втрат, спричинених дистанційним навчанням, учителі намагаються шукати нові можливості. Наприклад, у малих громадах ми бачимо, як педагоги практикують різні позакласні події для учнів на базі сільських бібліотек. Вони організовують додаткові заняття як зі шкільних дисциплін, так і для загального розвитку учнів. Крім того, запрошують зовнішніх експертів.

Серед опитаних для нашого дослідження й у процесі моєї роботи з педагогами за останній рік для більшості малих громад соціалізація дітей є наскрізною проблемою. Наприклад, самі батьки зауважують, що школярі не мають змоги повноцінно взаємодіяти з однолітками.

З досвіду цього року, працюючи зі школярами з малих громад, ми переконались: недостатня соціалізація учнів є викликом у роботі з ними. І критично потребує надолуження. Перш за все, за час пандемії коронавірусу у 2020 та за два роки повномасштабної війни соціальні навички школярів сильно змінилися.

• Складнощі у взаємодії одне з одним. Школярам важко і висловлювати власні думки, і розуміти інших. Часом це призводить до конфліктів, у яких не завжди врятує навіть конструктивне втручання.
• Учням важко презентувати себе. Наприклад, розповідати про свої захоплення, сильні сторони, зони розвитку, а також проявляти емоції та керувати ними. Такі приклади я багато спостерігав на початку нашої програми, де дітям після пережитого важко проявляти себе.
• Труднощі в комунікації загалом. Підліткам складно підтримувати розмову, формулювати запитання, робити логічні висновки, щоб далі якимось чином взаємодіяти з однолітками і будувати нові знайомства.

По-друге, молодь переживає травматичний досвід війни. Хтось безпосередньо втратив близьких або знайомих, частина з них пройшла тимчасову окупацію. Усе це впливає на стан школярів та потребує ретельної роботи. Тому, окрім відбудови й особистісного розвитку, уваги, звичайно, потребує і психоемоційна підтримка.

Та є й хороша новина: працюючи із цими викликами, показуючи учням їхню значущість та можливість впливати на суспільні процеси попри юний вік, можна спостерігати неймовірні трансформації — навіть у межах кількох місяців участі підлітків у програмі. Попри всі виклики та юний вік ці школярі здатні робити круті речі вже зараз, а не чекати дорослішання, завершення університету або коли їм відкриються потрібні двері. Саме цей шлях для софтової роботи ми обрали з колегами для себе, коли у 2023 році пілотували свою освітню програму для українських підлітків з малих громад — UActive. Учасниками стали школярі 8–11-х класів із громад на Київщині, які постраждали внаслідок повномасштабного вторгнення.

Завдяки програмі школярі можуть втілювати соціально важливі проєкти у своїх громадах. Вони проходять навчання, працюють з менторами над проєктами, пітчать їх журі та мають змогу отримати гранти на втілення. А далі — реалізують задуми. І від запуску минулої весни й до сьогодні ми працюємо в трьох областях (Київська, Чернігівська, Миколаївська) та загалом віднавчали вже 500 школярів. І саме на цьому підході — як одному з безлічі можливих та дієвих — хочу зупинитися, бо маю що розповісти.

Як завдяки роботі над проєктами підлітки надолужують втрачене

Занадто часто молодь, яка стикається з конкретними проблемами у своїй школі чи громаді, вважає, що не може нічого із цим вдіяти. Бо є стереотип, що важливі зміни можуть здійснювати лише дорослі. Коли ж учні з невеликих громад наважуються впроваджувати позитивні зміни у своєму середовищі, здебільшого не маючи базових інструментів для цього, вони можуть розчаруватися у своїх силах та вміннях попри гарну успішність у навчанні. Це загальна особливість, притаманна малим громадам, яка може підсилювати виклики останніх 4–5 років. Ось що мені вдалося помітити в розвитку цих підлітків.

• Базові потреби не залишають байдужими не тільки керівництво школи чи вчителів, а й самих учнів. Серед їхніх проєктів дуже поширені: молодіжні простори, STEM-класи, зелені сцени, спортивні майданчики. Часто після вдалого досвіду школярі йдуть далі й далі — бо вже перетнули власні бар’єри, подолали труднощі в роботі з командою та навчилися презентувати свої ідеї. Гарний приклад: після того як школярі в селищі Михайло-Коцюбинське на Чернігівщині втілили свою спортивну залу в рамках нашої програми, вони перейшли до облаштування класу з 3D-принтерами, а зараз залучають односельців до відновлення річки.
• Коли школярі працюють над важливими соціальними проєктами, то вчаться помічати й фіксувати проблеми довколишнього світу, своєї школи чи громади. Наприклад, часто підлітки в UActive зауважують, що їм бракує спільного простору для зборів зі своїми однолітками. Або ж як у громаді збільшилася кількість внутрішньо переміщених осіб — і з ними також потрібно комунікувати та інтегрувати їх у життя громади. Такі практичні умови допомагають їм врешті знайти застосування знанням і навичкам, які вони здобувають у школі й поза нею.
• Важливу роль відіграють наставники зовні. Коли школа залучає не лише внутрішній потенціал, а й молодіжних працівників поза своєю громадою, їй вдається не просто підтримати учнів, а й розширити їхні горизонти. Бо окрім звичайного офлайн-навчання, школярам у малих громадах дуже бракує спілкування й підтримки когось із поза їхнього середовища — і саме ментори часто допомагають розкритися підліткам. Кейси, які трапляються на нашому досвіді: ментор допомагає підліткам не опускати рук, навіть якщо не отримали грант на пітчингу, а шукати далі кошти — наприклад, у місцевих підприємців. Або ж підказує, як нафандрейзити додатково кошти завдяки благодійним ініціативам. І ці кейси потім втілюються у життя — і стають поштовхом до змін далі й далі.

Висновки та плани

Звісно, проєктне навчання — тільки один із варіантів софтових рішень для шкільної освіти в Україні сьогодні — для вирішення тих викликів, що ми маємо і після пандемії, і через два роки від початку повномасштабного вторгнення. Та навіть проаналізувавши цей навчальний рік та оцінивши, який вплив має такий підхід, бачу швидкі, корисні, локальні результати: покращення інфраструктурної ситуації (бо учні беруть на себе відповідальність і творять просторові зміни), софтові покращення — у поведінці, комунікації цих підлітків, а далі й у пошуку місця і можливостей розвитку в громаді для цих молодих людей.

Протягом липня триває відбір учасників на новий сезон програми в трьох областях, де вже працюємо: Київська, Чернігівська, Миколаївська. До 28 липня чекатимемо заявок від підлітків, які б хотіли втілити корисну ідею для своїх малих громад. Цього року програма буде такою ж цікавою й насиченою, а можливостей залучити підтримку зовні — ще більше. Чекаємо заявок від школярів із Миколаївщини за цим посиланням. А від підлітків (та насправді й учителів і директорів) — за ось цим лінком.