Як протидіяти булінгу: урок від Ніка Вуйчича

Легендарний оратор Нік Вуйчич виступив у Києві. Зі школярами Новопечерської школи він поділився ідеями, що надихають та змушують замислитися. Адже ми часто запитуємо себе, де брати сили та витримувати щоденний життєвий тиск. Ось кілька порад та підказок, як стати кращою версією себе.

Нік Вуйчич — мотиваційний оратор та автор книги «Життя без обмежень». Народився в сім’ї сербських емігрантів з рідкісним діагнозом — тетраамелія, тобто повна відсутність кінцівок. Мати кілька місяців навіть не підходила до Ніка, настільки сильним був її відчай. Менше з тим, батьки прийняли Ніка таким, який він є.

У 10-річному віці Нік надумав утопитися у власній ванній, але, уявляючи похорони та несамовитих від горя батьків, він усвідомив: це не вихід.

А згодом хлопчина, який народився без рук і ніг, навчився дарувати надію мільйонам. Зараз йому 36 років, 17 з яких він мандрує світом і надихає тих, хто опустив руки або не вміє радіти життю. Нік пережив зневіру в себе та знущання, випрацював «антитіла» до цькування та попри фізичні вади й психологічні перепони став успішним, заможним і щасливим в особистому житті батьком чотирьох дітей.

«Інвестуйте свій час у те, що вас запалює»

У понеділок зранку старшокласники Новопечерської школи не на заняттях. Хлопці й дівчата вишикувались напівколом у холі, перемовляються між собою й трішечки хвилюються: їх чекає зустріч із дуже особливим гостем, який змінив ставлення до життя тисяч людей у світі.

Коли Вуйчич постає перед дітьми — на інвалідному візку, без рук і ніг, але з такою сонцесяйною усмішкою, що зима з Києва дремене вдвічі швидше, — лунають оплески.

Нік запрошує школярів обійнятись і починає промову про…

…Страхи різного віку й чому не треба ставати їх рабом

Зазирніть усередину себе. Кожен має якісь страхи. Найчастіше наш найбільший страх — те, що нас не приймуть інші та що вони подумають про нас. А ще — страх невдачі. Якщо я зазнав фіаско в чомусь і відчуваю внутрішній біль, то кажу собі: «Невдача — частина моєї подорожі. Я добре затямлю цей урок і вирушу далі». Але якщо моя невдача буде публічною і про неї дізнаються багато людей, це вже інший різновид болю.

Тільки через те, що ви вважаєте, що я дуже сильний чи щасливий, мені треба зізнатися: я точнісінько такий самий, як і ви. Маю багато страхів. Коли тобі 8 чи 10 років, у тебе вже є страх. Наприклад, 9-річний хлопчик боїться йти до школи, бо не зробив домашнє завдання. Або якогось школяра цькують у школі. Або тато й мама 10-річної дівчинки без упину сваряться вдома, а діти звинувачують у цьому себе. У 13-річному віці у підлітків з’являються інші страхи — що виглядають недостатньо круто, не мають друзів чи не є достатньо крутими. У 18 з’являться інші страхи: «Чи вступлю до вишу?», «Чи отримаю роботу, про яку мрію?» У 24 — ще інакші: «То я вийду коли-небудь заміж чи ні?!»

Зараз мені 36, я одружений, виховую 4 дітей. Вам цікаво, чи є в мене якісь страхи в житті? Так, але це нормально. Коли ви розумієте, що треба проживати своє життя, не можна орієнтуватись на страхи. Водночас, наші маленькі страхи змушують мозок працювати з подвійною силою.

…Унікальність кожної особистості

Наркотики, алкоголь, ранній секс можуть дати відчуття щастя, але це щастя буде тимчасовим. Натомість кожен має усвідомити цінність того, ким він є.

Вам не треба бути схожим на когось іншого — будьте самим собою. Я ось не напиваюся, не вживаю лайливі слова. Як гадаєте, я все ще достатньо класний? (У залі лунають вигуки «так!»). Окей. Але в мене немає рук і ніг. Я що, все ще достатньо класний, щоб ви могли назвати мене своїм другом? Я чую «так», а це значить, я можу сказати: не важливо, як я виглядаю, щоб бути справжнім.

А тепер подумайте: чому так багато людей, коли дивляться на себе в дзеркало, починають скаржитися: «Ой, який у мене вигляд поганий! Я геть негарний (негарна). Хіба з таким тілом (обличчям) я зможу зустріти хлопця (дівчину)?» Хлопці ще можуть мріяти по великі м’язи. А ось я вам скажу по секрету: у мене такі величезні були м’язи, що аж руки відпали! — сміється Вуйчич в унісон із залом.

…До кого прислухатись, обираючи професію

Батьки хотіли, щоб я працював на біржі чи займався нерухомістю. Вони казали: «Якщо в тебе будуть працівники, вони стануть твоїми руками й ногами». Я став профі у сфері бухгалтерії та фінансового планування, але паралельно займався публічними виступами. Батьки казали мені: «Не будь навіженим, це не принесе тобі грошей!»

Я їжджу з промовами до 70 країн вже 17 років, знайомий з 18 президентами, але я маю одне погане спостереження. Технології, які нині має ваше покоління, зробили вас егоїстами, яких не бачив світ. Це покоління настільки сконцентроване на собі, що нікого не помічає довкола: «Я», «Мені», «Для мене»… Одна з найкращих речей, які можете зробити, щоб не перетворюватися на «Я»-людину — допомагати іншим. В Україні багато бідних. Але не просіть у батьків виписати чек — це найлегше. Робіть добрі справи — великі й маленькі. Власними силами.

Отже, я все одно обрав ораторство. Обирайте те, що вам до душі. Іноді ви можете займатися роботою, яка вам не подобається. Але й тут є можливості, адже ваша постійна робота — з понеділка по п’ятницю протягом восьми годин. А ось те, чому ви можете присвятити решту часу — ваш вибір. Інвестуйте свій час у те, що вас запалює. Так само робив і я.

Заробляючи гроші, не забувайте віддавати іншим. Допомагаючи. Це може бути 10 %, але комусь це врятує життя, зробить його кращим. Із 200 гривень ви можете віддати на добрі справи 20 гривень, ба навіть з гривні 10 копійок — теж допомога, якщо інші думатимуть, як ви.

Ми з дружиною зараз окрім своїх чотирьох дітей спонсоруємо життя ще п’ятнадцяти — житло, навчання, їжа. Це дає відчуття, що живемо недаремно. Навіть якщо у твоєму житті бракує дива, подумай: можливо, ти сам — диво для чийогось життя, бо можеш змінити його на краще?

…Як подолав комплекси і став оратором

Як гадаєте, хто та людина, яка надихнула мене стати оратором? Мабуть, ви зараз скажете: батьки, друзі. Але ні! Це був прибиральник у моїй школі. Просто подивився на мене й каже: «Ти будеш спікером!» Я й гадки не мав, що його слова стануть пророчими, а я подорожуватиму світом.

Секрет у тому, що я не схожий ні на кого. А ви — унікальні та не схожі на будь-кого іншого теж. Моє запитання: хто я? Якщо відрізати мій язик та вуха, забрати очі, спалити шкіру та поголити волосся, я все ще залишатимусь Ніком Вуйчичем? Так. Ви праві, я буду тим самим Ніком Вуйчичем.

Якби я не був спікером, не закінчив університет, не одружився та не мав би дітей — чи залишався б я тим самим Ніком Вуйчичем? Так! І це саме те, що вам варто усвідомити: кожен вартий щастя. Найщасливіші люди — ті, які виділяють достатньо часу, щоб подякувати Всесвіту за те, що в них вже є.

…Чому не варто судити інших і до чого призводять «безневинні жарти»

Я знайомий з багатьма впливовими й багатими людьми. Їхня проблема в тому, що вони працюють без упину для того, щоб створити найкращі умови та подарувати великі можливості своїм дітям. Але в цьому шаленому ритмі вони забувають бути батьками. Вони дають дітям речі, але не ті, яких діти справді потребують. Я кажу про любов. Деякі з нас можуть не згадати, коли востаннє батьки казали їм: «Я тобою пишаюся».

Я та людина, яка не на словах знає, що таке глибока депресія. Вона стала результатом мого страху, що суспільство мене не прийме. Страху, що я продовжу жити, але так і не зрозумію: навіщо?

Ось ви — учні, які прийшли до школи й удаєте, що все суперкласно. Але ніхто не знає, які болі в кожному болять саме в цей момент. Дехто вважає, що має право судити інших, навішувати на них ярлики.

Знаєте, я ніколи не підвищу голос, не накричу на свою дружину. Бо знаю, як згубно це може вплинути на наших дітей. Якщо я хочу, щоб мої діти та світ навколо були кращими, мені особисто треба бути добрішим і кращим.

Але чимало з нас досі думають, що можуть когось «попустити». Вважають це дрібничкою: «Та ми ж просто жартуємо, трохи жартів нікому не завадить». Але ви ніколи не знатимете, через яке пекло може пройти ця конкретна дитина, над якою влаштовують ці «безневинні жарти».

Наприклад, вам спадає на думку сказати комусь, що той негарний. Це займає рівно три секунди. А ось та людина прийде додому, і її переслідуватиме це ваше: «ти потворний».

Уявіть, що все, що у вас є — це можливість дихати. Закрийте очі й дихайте 10 секунд. Замисліться: ви маєте в серці любов, щоб подарувати її іншим? Коли востаннє ви дякували другу, що він ваш друг?

Деякі з вас не спілкуються між собою і не знають причини. Стати другом для всіх неможливо, але перестати бути ворогом — у ваших силах. Обійміть зараз того, хто поряд з вами.

…День Ніка Вуйчича в школах

А якщо ви зробили вибір «бути крутим», відчуваєте безкарність та думаєте, що можете цькувати кого завгодно, то маю для вас невтішну новину: таке ставлення повернеться до вас. Можливо, через ваших дітей, яких будуть так само цькувати у школі.

Вам не допоможуть матюки, щоб бути класними та здобути повагу серед однолітків. Але якщо ви прагнете змін — почніть із себе просто сьогодні.

У деяких школах у світі є День Ніка Вуйчича. Школярі присягаються, що не цькуватимуть нікого. І ось, директори шкіл звітуються мені: у школі вже три роки поспіль не було випадків булінгу. Звісно, деякі люди намагаються цькувати інших там і досі, але всім іншим шкода їх. Я б хотів, щоб і ви в українських школах трималися правди. Крок за кроком творіть добро.