«Живі» уроки літератури тимчасово недоступні, а від читання сухих біографій у підручниках у школярів уже на п’ятій хвилині починає танути інтерес. Змінюємо ситуацію і слухаємо емоційні та нестандартні розповіді про українських класиків, які дбайливо підготували вчителі Всеукраїнської школи онлайн. Дорослим теж буде цікаво!
Та, хто не носить політичної біжутерії: Ліна Костенко
У березні 2020 року відсвяткувала 90-річний ювілей одна з найвидатніших поетес і письменниць нашої країни. Ліна Василівна була активною учасницею дисидентського руху та жодну владу за різних часів не жалувала. Навіть відмовилася від звання Героя України, яке їй хотіли присвоїти за президентства Віктора Ющенка. Із того часу фраза поетеси «Політичної біжутерії не ношу» стала крилатою. В останнє десятиліття Ліна Костенко на публіці не з’являється, але ви завжди можете почути її голос. Послухайте поезії зі збірки «Річка Геракліта» у її виконанні та під акомпанемент скрипки.
Ліна Василівна не раз навідувалась до Чорнобильської зони, де разом з ученими рятувала артефакти народної культури й звичайні предмети від рук вандалів та від забуття.
«Зараз Ліна Костенко закінчує роботу над новим художнім твором про еволюцію і деградацію Російської імперії крізь призму українських доль, а також дописує книжку публіцистичних есеїв «За Далем — даль» і книжку спогадів із чудесною назвою… Фактично готова книжка її нових поезій… Останні 10 років Ліна Костенко спілкується зі світом за допомогою інтернету. (До речі, угоди і видавничі документи вона ще й досі заповнює і підписує без окулярів — таке коріння, така генетика…)» — пише її видавець Іван Малкович. Також зазначає, що загальний наклад «Записок українського самашедшого» ось-ось сягне позначки 200 тисяч примірників (і це без 30-40 тисяч піратських копій). А загальний наклад останньої книжки вибраних віршів Ліни Костенко «300 поезій» — 123 тисячі примірників (у квітні додасться ще 7 тисяч 19-го перевидання), що є безпрецедентним явищем у сучасній європейській поезії.
Навіщо Леся Українка навідувалася до Єгипту в останні роки життя
Леся Українка, вона ж Лариса Петрівна Косач, провела дитинство на Поліссі. Красива природа, яка її оточувала, не могла не позначитися на творчості. Але через важку хворобу письменниця була змушена навчатися вдома та з часом навіть покинула улюблену гру на фортепіано, адже туберкульоз кісток приносив нестерпні муки. В останні роки життя Леся Українка була вимушена жити за межами України. Літо вона проводила на Кавказі, де служив її чоловік Климент Квітка, а зиму — в Єгипті, тому що клімат України не підходив.
Леся навчилася читати в 4 роки, та попри це її мати Олена Пчілка не вважала доньку талановитою. Свій перший вірш дівчина написала в 9 років, а ще їй легко давалися мови. Вона вільно розмовляла українською, російською, польською, болгарською, німецькою, французькою, італійською мовами. У сучасному світі таких юних і обдарованих, як Леся Українка, називають «діти індиго».
Бунтівний Пантелеймон Куліш
Пантелеймон Куліш — прозаїк і поет, громадський діяч, драматург, редактор, історик і видавець, який став однією з ключових постатей середини XІX століття. Став автором першого українського роману «Чорна рада» та активним членом Кирило-Мефодіївського братства. Там разом з ним болісні питання українства обговорювали Микола Костомаров, Василь Білозерський, Микола Гулак, Тарас Шевченко.
У 1847 році Куліш одружується з Олександрою Білозерською, сестрою свого товариша та учасника братства Василя Білозерського. А дружбою на весіллі був Тарас Шевченко. У весільну подорож молодята поїхали до Варшави. А по дорозі Олександра писала листи Тарасу Григоровичу з проханням долучитися до мандрівки та повчитися за кордоном. Але тільки-но подружжя опинилось у Варшаві, Куліша заарештували за діяльність у Кирило-Мефодіївському братстві.
Спершу прозаїка заслали у Вологду, а потім у Тулу, де він став редактором місцевої газети: без діла сидіти не міг. Дружина доклала всіх зусиль, щоб чоловік швидше повернувся із заслання, але після прибуття на батьківщину Кулішеві заборонили друкуватись і працювати в освіті. Як знаний бунтар, він одразу ці заборони порушив. Що сталось далі — із цікавими деталями в онлайн-лекції.
Як не тільки прочитати, а й зрозуміти Василя Стуса
Василь Семенович — один з найактивніших представників дисидентського та українського культурного руху шістдесятників. Життя йому подарувало всього 47 років. За власні переконання про необхідність зберегти та розвивати українську культуру був засуджений до позбавлення волі у виправній колонії в Пермській області, де й загинув.
А ось народився поет і прозаїк на Святвечір. Вже в колонії спитав у старезного ув’язненого: що ж це значить — з’явитись на світ у такий день. Той сказав: «Це милість від Бога. Це щастя. Але кому багато дається, з того спитають багато». Про свій арешт Василь Стус пише:
Весь обшир мій — чотири на чотири.
Куди не глянь — то мур, куток і ріг.
Всю душу з’їв цей шлак лілово-сірий,
Це плетиво заламаних доріг.
Соняшник, сонце і щастя в житті Івана Драча
Іван Федорович з юних літ був бунтарем: з університету його відрахували «за неблагонадійність». Він вирішив поїхати навчатись на курси сценаристів у Москву. Але й жагу до поезії стримати не міг: у 1961 році відбувся його важливий літературний дебют у «Літературній газеті» — поема «Ніж у сонці».
Дуже метафоричною є «Балада про соняшник» поета-верлібриста, в якій наче оживає і ця красива рослина, і сонце. Сам автор пояснює метафори: «Сонце — це втілення людських прагнень до правди, до краси, до сміливості, до справедливості, до ніжності… Сонце виникло у фокусі людських поглядів, звернених у небо, бо ж людина звикла дивитись у небо, якщо вона не тварина».
Перед переглядом лекції хочеться поділитися ще цікавою фразою Івана Драча про щастя: «Це те омріяне десь попереду. Це як лінія обрію, яка біжить: ти її доганяєш, а його немає, ніколи».
