![Вчителям: «Вчитель допомагає зрозуміти, що є справді важливим у житті»](https://osvitoria.media/wp-content/uploads/2021/06/VSL-stary-lev-pro-vchyteliv.png)
Зображення: ua.depositphotos.com
Зустріти людину, яка стане для вас життєвим наставником — це велике щастя. У когось такою людиною є перша вчителька, у когось — університетський викладач. Команді «Видавництва Старого Лева» також пощастило мати наставників, які допомогли досягти життєвого успіху.
Хто справив найбільший вплив на людей, які створюють книжки? Спогадами ділиться команда «Видавництва Старого Лева».
![Вчителям: «Вчитель допомагає зрозуміти, що є справді важливим у житті»](https://osvitoria.media/wp-content/uploads/2021/06/Olha_Kruk.png)
На моєму шляху до вищої освіти траплялося багато харизматичних вчителів, які справді працювали і працюють за покликанням. Та якщо обирати когось одного, то найбільше на мене вплинула Оксана Купчинська — вчителька історії у Підгайчиківській школі. Я навчалася в іншій школі, але Оксана Володимирівна готувала мене до ЗНО в 11-му класі. Вона бачила моє бажання і порив до навчання, знала про непросту фінансову ситуацію у моїй сім’ї та зголосилася підготувати мене до іспиту з історії безоплатно. Робила це тільки для того, щоб у мене було більше шансів отримати хорошу освіту.
Після мого успішного складання іспитів, саме Оксана Володимирівна була поруч, коли я подавала документи в різні заклади вищої освіти. Батьки не могли цього зробити, оскільки в мене от-от мала народитись молодша сестричка. Оксана Володимирівна шалено мене підтримувала, додавала впевненості, вболівала, давала настанови. Я була, є і буду неймовірно вдячна їй за те, що вона витратила стільки часу і сил, аби сільська дівчинка мала шанс досягнути вершин у великому місті.
Кожен учитель чи викладач впливає на нас: хтось підштовхує вперед, а хтось тягне донизу, накинувши на тебе двійку-трійку комплексів. Вплив одних відчувається одразу, слова ж інших починаєш розуміти задовго після закінчення школи чи університету.
Моя історія — про другий випадок. Вчителька зарубіжної літератури Тетяна Миколаївна не сподобалась мені ще з першого дня нашого знайомства — вона називала мене Ганнусею. А ще вона зруйнувала звичний порядок уроку, до якого так привчила нас її попередниця: перевірка домашнього завдання, вивчення біографії автора, коротке читання нового твору, перерва. Тетяна Миколаївна приходила і багато говорила: про ситуацію в країні, погоду, розповідала історії зі свого життя, пов’язуючи це в одне ціле із «Собором Паризької Богоматері» чи «Дон Кіхотом». А ще вона просила нас висловлювати власні думки, письмово та усно. Тоді це відверто злило учнів.
А зараз, згадуючи ті часи, усвідомлюю, що вміння висловлюватись, доводити свою думку — це одна з найважливіших навичок. І без неї ніяк. Ні в повсякденному житті, ні в роботі.
![Вчителям: «Вчитель допомагає зрозуміти, що є справді важливим у житті»](https://osvitoria.media/wp-content/uploads/2021/06/Shymanska.png)
![Вчителям: «Вчитель допомагає зрозуміти, що є справді важливим у житті»](https://osvitoria.media/wp-content/uploads/2021/06/Savka.png)
Особливим вчителем для мене є Любомир Тадейович Сеник. Це професор літератури у Львівському університеті, під керівництвом якого я писала дисертацію. Він не був моїм безпосереднім викладачем, а познайомились ми вже після того, як я закінчила університет. Але саме Любомир Тадейович найбільше спричинився до мого становлення.
Він був важливим прикладом викладача і науковця, який водночас був дуже творчою людиною. Він писав книги, з глибоким розумінням ставився до своїх студентів і молодих науковців. Мені дуже прикро, що я змушена була його засмутити, коли в певний момент вирішила, що не дописуватиму дисертацію, бо не хочу бути науковцем.
Знайомство з такою людиною, спільна праця та спілкування з ним дали мені дуже багато. Нещодавно Любомир Тадейович помер, але я завжди згадую його як найкращого наставника, який у мене був.
Мій сенсей — людина, яку я знаю ще з 2001 року. Це завідувачка кафедри медіакомунікацій Української академії друкарства, докторка наук і професорка Надія Зелінська. Надія Віталіївна була моєю викладачкою, згодом науковим керівником, а зараз ми колеги. Працюємо на нашій рідній кафедрі, що готує майбутніх видавців і редакторів.
Наукова школа — це, безперечно, дуже особливий тип взаємодії і стосунків. Ідеться не тільки про передавання певних знань і досвіду, а й про речі, які досить складно формалізувати: стиль мислення, підхід до проблеми, бачення книги як цілісного об’єкта. У Надії Віталіївни вчилася і вчуся — як писати, як готувати лекції. Мені дуже імпонує її бачення сучасного видавничого фахівця. Зрештою, я сама є «продуктом» цього бачення 🙂
![Вчителям: «Вчитель допомагає зрозуміти, що є справді важливим у житті»](https://osvitoria.media/wp-content/uploads/2021/06/Renn.png)
![Вчителям: «Вчитель допомагає зрозуміти, що є справді важливим у житті»](https://osvitoria.media/wp-content/uploads/2021/06/Ovsinska.png)
Розкажу про свою вчительку української мови та літератури Лесю Василівну. Ця людина не лише прищепила мені любов до читання, а й допомогла зрозуміти, що в цьому житті є справді важливим.
Леся Василівна великою мірою сформувала мій літературний смак. З українських класиків ми з нею захоплювались віршами Ліни Костенко, Лесі Українки і творами Володимира Винниченка. Його роман «Сонячна машина» залишив у моїй свідомості такий слід, що й дотепер люблю читати антиутопії.
Пригадую, як у 7-му класі вчителька порадила прочитати книгу Оксани Думанської «Школярка з передмістя». Вона так мене захопила, що я не могла відірватись від читання до третьої ранку! Книга вразила своєю щирістю, емоційністю та історією першого кохання. Леся Василівна завжди вміла вдало порадити книги, які я читала із задоволенням та пам’ятаю досі. Це вплинуло на все моє подальше життя і великою мірою визначило, у якій сфері я хочу працювати.
Найдоречніше буде розповісти про мого дідуся Василя. Він працював учителем географії та історії в сільській школі. Коли я народився, він уже не вчителював, але саме дідусь навчив мене абетки, коли мені було лише 2,5 роки. Доки дійшло до школи, я все забув, але, вочевидь, це раннє знання зробило свою справу: самостійно читати я почав рано і читав дуже багато. У сільській бібліотеці мене стали пускати в дорослу залу ще до того, як я перейшов у старшу школу. Дитячі та підліткові книги я тоді вже перечитав. Можливо, саме дідусь Василь і дав мені імпульс, завдяки якому я досі багато читаю і зовсім не планую зупинятися.
![Вчителям: «Вчитель допомагає зрозуміти, що є справді важливим у житті»](https://osvitoria.media/wp-content/uploads/2021/06/Ovcharuk.png)