Триває громадське обговорення проєкту Типової освітньої програми для 5–9-х класів. Переможець Global Teacher Prize Ukraine Василь Дяків розмірковує про його найважливіші аспекти.
Сім-вісім уроків — це занадто
Чиї інтереси стоять у центрі запропонованого документа? Учня, тобто дотримується принцип дитиноцентризму, як запевняють усі зацікавлені сторони? Або вчителя?
Як на мене, проєкт скоріше «педагогоцентричний», і не в позитивному сенсі. Зрозуміло, що в повсякденному житті дохід — річ важлива. Вчителям треба годувати свої родини. А заробітна плата нині залежить від педагогічного навантаження, яким треба задовольнити фахівців. Але якщо намагатися всім «предметникам» дати якомога більше годин, як з цим буде учням? Що більше роботи вчителям, то довше доведеться сидіти на уроках дітям.
Що й маємо: порівняно з чинною Типовою освітньою програмою збільшено гранично допустиму сумарну кількість годин на учнів 5–9-х класів. Якщо уважно подивитися на цифри, виходить, що навіть п’ятикласники матимуть мінімум один день на тижні 7 уроків. А у 8–9-х класах школярам щотижня один день доведеться працювати аж по 8 уроків.
Звісно, це не обов’язковий варіант розкладу, а лише дозволений. Та якщо у школі перейматимуться тим, як дати більше годин кожному вчителеві, оберуть, певно, саме його.
Але чи будуть підлітки нормально почуватися та активно займатися під кінець такого великого шкільного дня? Добре було б на замовлення Міністерства освіти і науки України провести Академії педагогічних наук України дослідження на тему: «Ефективність 7–8-х уроків для учнів-підлітків покоління Z чи «альфа».
Що можна донести за пів години?
Зменшення варіативної складової — ще один момент, який спонукає думати, що автори проєкту, перш за все, переймалися педагогічним навантаженням.
Порівняємо чинний Типовий навчальний план та запропонований проєкт. У 7-му класі передбачено на 1,5 години на тиждень менше варіативної складової, а у 5-х, 8-х і 9-х класах — на 2,5 години менше, ніж було досі. До слова, якщо говорити про конкретні часові проміжки, у 8–9-х класах залишається всього пів години щотижня на курси за вибором, факультативи, консультації та індивідуальні години для вивчення окремих навчальних предметів тощо. Що вдасться донести за таку кількість часу?
Можна сказати, що згортається в цілому впровадження школами за власним вибором (за індивідуальними освітніми запитами учнів та побажаннями батьків) додаткових предметів.
Традиційний погляд — без зауважень
А на що взагалі звернуть увагу педагоги? Як вони розглядають проєкт документа?
Уявімо собі першого персонажа: вчителя-предметника, якому важливо «відчитати» певну кількість уроків — і все. Питання, які будуть його найбільше хвилювати: «Чи є мій предмет?» та «Скільки годин відводиться на нього?» Такий собі «предметний патріот», який одразу зосередиться на Додатку 3(4) «Типовий навчальний план для 5–9-х класів закладів загальної середньої освіти з навчанням українською мовою». Він швиденько підрахує перспективну кількість годин, яка буде в нього, починаючи з 2022 року, і заспокоїться. Побіжно подивиться на навчальні предмети, які він теж може викладати, години яких зможе взяти під свій контроль. Ідеться, звісно, про «Природознавство», «Здоров’я, безпека та добробут», «Етика», «Підприємництво та фінансова грамотність», «Мистецтво» — усі ті дисципліни, фахівців з яких не готують педагогічні виші, а отже їх може викладати будь-який учитель.
Такі педагоги будуть цілком задоволені проєктом і ніяких зауважень не запропонують.
Але для всіх було б краще, якби МОН співпрацювало з педагогічними вишами та стимулювало їх готувати програми для бакалаврів, магістрів з тих предметів, фахівців з яких вони раніше не готували.
Як варіювати обсяг навчального навантаження
Другий уявний персонаж: сучасний, прогресивний, креативний вчитель. Він цікавиться реформою та очікує більшої свободи для творчості. Його зацікавить увесь документ, а особливо Додаток 1 «Загальний обсяг навчального навантаження для закладів із навчанням українською мовою». Адже тут ідеться про можливості для шкіл творчо підходити до Типової освітньої програми. У Додатку 1 чимало принципово нового і поки що не дуже зрозумілого. Звісно, краще було б, аби тут містилися ще й приклади.
Подано три категорії обсягу навчального навантаження: «рекомендоване», «мінімальне» та «максимальне».
Хто і як на практиці вирішує, коли яке обрати? Відповідь на це питання — у пункті 3 Додатка 3(4), який має назву «Загальні коментарі до плану та питання міжгалузевої інтеграції». Там сказано, що заклади середньої освіти можуть самостійно визначати кількість навчальних годин на вивчення кожної освітньої галузі в межах заданого діапазону. Окремій освітній галузі школа може додати навчальних годин аж до максимально дозволеного, а в іншої відняти аж до мінімальної кількості. Або одній галузі додати, а у кількох галузей «надібрати потроху», щоб загалом компенсувати ухил.
Інтегровані курси: де залишаються білі плями
Креативного сучасного вчителя також може зацікавити все, що стосується інтегрованих уроків. Про це він знайде в пункті 4 Додатка 3, у якому йдеться про те, що школи можуть запроваджувати як галузеві, так і міжгалузеві інтегровані курси. Також тут визначено, яким має бути їхній зміст. Це — упорядкування в логічній послідовності результатів навчання кількох освітніх галузей або окремих їхніх складників. Можна обрати одну з модельних програм з інтегрованих курсів. Їхні назви також наведені в проєкті. Наприклад, «Мистецтво та література» або «Природничі науки». А можна розробити власну навчальну програму (звісно, узгоджену з Держстандартом), яку має затвердити педрада школи. Це — один з проявів автономії закладів освіти та права педпрацівників на академічну свободу.
Тобто вибір існує. Але є побоювання, що переважна більшість директорів піде шляхом найменшого опору: обере не той варіант, який потребує творчого підходу (опрацювання), а готовий.
Якщо ж уявний креативний вчитель раптом проявить ініціативу та захоче працювати за інтегрованим курсом, виникатимуть питання:
- Чому я хочу (чим я вмотивований) викладати інтегрований курс?
- Чи маю я право на це?
- Чи педагогічна рада ухвалить рішення про викладання інтегрованого курсу?
- Що мені необхідно зробити, щоб я мав право викладати інтегрований курс?
- Як я буду атестуватися, якщо викладаю інтегрований курс?
Ці питання на сьогодні МОН України ще не врегульовані та не проговорені для педагогічної спільноти. А без того педагог-інноватор буде змушений долати бюрократичні перепони, а не зосереджуватися на розробці та запуску цікавого та ефективного інтегрованого курсу.
Звичайно, згодом будуть методичні рекомендації з впровадження інтегрованих курсів чи інші документи МОН. Але значно краще було б затвердити їх уже зараз, у комплексі з Типовою освітньою програмою для 5–9-х класів. Також освітяни чекають на курси підвищення кваліфікації, проходження яких дасть педагогам право на викладання інтегрованих курсів.
