Чого не може і, здається, ніколи не зможе ШІ? Побудувати теплі людяні стосунки з учнем. І це дуже обмежує вплив технологій в освіті: без мотивації навчання не має сенсу. А, як доводить наука, жодні способи мотивації не порівняти з ефектом від підтримки небайдужого педагога. Але й відбити бажання навчатися ШІ не здатен, а ось учитель — може. Чому ж це так мало враховує школа? Аналізуємо результати PISA 2022.
Що підлітки цінують вище, ніж здоров’я?
Зазвичай дитина старанніше та легше вивчає предмет того вчителя, якого любить і поважає. Здається, це не секрет? Але чому ж тоді освіта так мало донині спиралася на цю природну силу приязні? Оскільки в дітей переважає емоційне сприйняття світу, це майже ніколи не буває навпаки: вчителя полюбив через те, що, скажімо, цікавить математика.
Тож школа — це не про передавання знань та вмінь. Школа — це про стосунки. До такого висновку ще раз підштовхнули вчених та освітян рефлексії над результатами PISA 2022.
Наскільки учні почуваються задоволеними шкільним життям? Про це розповів директор із питань освіти в Організації економічного співробітництва та розвитку, засновник міжнародного дослідження PISA Андреас Шляйхер під час презентації результатів PISA 2022. За його словами, якщо дорослий згадує минуле, здається, шкільні роки, дитинство мають бути найкращим часом. Але що є визначальним для цього?
Дослідники отримали несподіваний для них результат! Після стосунків із батьками шкільне життя опинилося на другому місці, коли в опитуванні йшлося про складові психологічного добробуту дітей. Уявіть собі, матеріальний достаток та речі, які є в дитини, стосунки із сусідами, те, як вона проводить вільний час, і навіть здоров’я — усе це учні поставили нижче за значущістю, ніж шкільне життя!
Українські школярі почуваються відносно захищеними
— Не можна недооцінювати роль відчуття приналежності до школи, — переконаний Андреас Шляйхер. — Зокрема, важливим є відчуття приналежності до колективу класу: чи є в мене друзі, чи можу я знайти місце в ньому, чи цінують мене. Школа — це значно більше, ніж питання вивчення якихось предметів за шкільною програмою. Школа — це місце, де дитина пізнає себе, навчається взаємодіяти з кимось, хто не схожий на неї. І величезною перевагою є ситуація, коли учень відчуває турботу вчителя про себе.
Як пояснив експерт, у багатьох країнах такої захищеності учням бракує. Зокрема, найнижчі результати показали такі країни, як Бруней, Камбоджа, Філіппіни, Таїланд та Ямайка. А найвищі показники мають Австрія, Швейцарія, Іспанія, Німеччина та Південна Корея. Можна побачити, що шкільна успішність підлітків та рівень підтримки педагогами і безпеки шкільного середовища корелюють між собою. У більшості країн, де учні заявляли про більшу підтримку педагогів, вони мали кращі шкільні успіхи та почувалися більш задоволеними життям, ніж однолітки з інших країн.
В Україні, попри війну, через яку взагалі ніхто не здатен бути в безпеці, українські діти все одно почуваються в школі більш захищеними, ніж їхні однолітки із 46 країн. Такими виявилися дані опитування у рамках PISA 2022.
Учням допомагають дедалі менше?
Кількість часу, яку вчитель може присвятити окремим потребам дітей, — важлива складова ефективного навчання. Але дані PISA свідчать: учительської підтримки стало значно менше за останнє десятиліття, принаймні в сприйнятті дітей. Відсоток 15-річних підлітків, які повідомили, що отримують додаткову допомогу від свого вчителя, коли це необхідно, щоразу або в більшості випадків, знизився в середньому на 3%. Лише 3% сказали, що представники школи під час карантину через пандемію і дистанційного навчання цікавилися, як вони почуваються, і менш ніж 20% дітей отримали поради, як вчитися самостійно.
Загалом семеро з десяти опитаних учнів повідомили, що регулярно отримують допомогу вчителів у 2022 році, тоді як ще 22% мали таку підтримку час від часу, нерегулярно. Близько 8% школярів, що проходили анкетування, ніколи або майже ніколи не отримували додаткових консультацій вчителя. При цьому понад третину учнів повідомили, що педагогів не цікавлять їхні успіхи у навчанні. Зазвичай у центрі уваги найбільш успішні учні й такі, які мають великі проблеми із засвоєнням знань та навичок. Покращення шкільних успіхів конкретним учнем, надолуження прогалин, прояснення складних тем — усе це хвилює школярів та їхніх батьків, а не педагогів.
Експерти поки що не дослідили, чому саме це відбувається. Можливо, вчителі не мають достатньо часу або ж потреби учнів (реальні чи уявні) зросли. Але сумно те, що діти й підлітки не почуваються цікавими для вчителів, важливими. Частина тинейджерів переконана: вчителям байдуже, чи приходять вони, конкретні учні, до школи. Ідеться навіть не про якусь особливу любов до дітей, про яку часто згадують, говорячи про професію вчителя. Ідеться про увагу до кожного, якої бракує школярам. А якщо цього немає, стрімко знижується мотивація до навчання.
Простий інструмент покращує відчуття приналежності
На думку пана Шляйхера, система освіти не буває ефективною, які б новації та технології не залучалися, якщо недостатньо високими є якість викладання та рівень підтримки учнів педагогами. Дані PISA показують, що це особливо актуально під час криз (наприклад, закриття шкіл через COVID-19). Оцінка з математики була значущо вищою в закладах освіти, де учні відчували, що мають хороший доступ до допомоги вчителя. Також ці підлітки були упевненішими у власних силах, ніж їхні однолітки, і більш здатні навчатися самостійно.
Майстерність педагогів дає змогу залучити й інші ресурси (батьківську увагу), покращити стосунки між однолітками, створити кращий клімат у класі. Наприклад, покращення відчуття причетності до школи та задоволеності життям загалом дає застосування такого простого інструменту, як навчання дітей за принципом «рівний — рівному».
Чи винні вчителі?
Звісно, ресурси педагогів не безмежні. Додатково (й безкоштовно) проконсультувати кожного із 30 підлітків у класі, приділити кожному час для глибокої розмови — усе це нереально влаштувати для окремого вчителя. Тож ідеться не про байдужість. Звісно, можна розпитати кожну дитину, як у неї справи, що турбує, приділити кілька хвилин уваги. Це вже дає результат. Утім, часом учителі бояться, що не впораються з проблемами, які відкриються після такої бесіди, не зможуть зарадити.
Є, звісно, чимало способів створити теплу та довірчу атмосферу в класі, працюючи одночасно з усіма учнями. Наприклад, вправи для соціально-емоційного навчання, ранкові кола. Небагато часу займе проведення різноманітних опитувань, які дають змогу більше дізнатися про кожного підлітка в класі. Є вправи, які допомагають розказати про себе більше: наприклад, щоуроку двом-трьом учням по черзі можна дати слово, аби ті розповіли про хобі, захоплення, улюблене кіно, спорт, музику, домашніх улюбленців. Але й індивідуального спілкування з учителем хоча б інколи тинейджери теж потребують (а діти в початковій школі — набагато більше).
Тож усю шкільну систему слід перебудувати так, щоби вчитель мав час та можливість будувати стосунки з учнями. Можливо, поступово провідні системи освіти усвідомлять: педагогу слід платити не за кількість уроків та перевірених зошитів, а саме за спілкування з дітьми, що надихає на навчання та збільшує віру у власні сили. З тим, аби перевіряти рівень знань та навичок, тренувати учнів добре впорається і ШІ.
Типова помилка стосовно батьків
Як родини долучаються до навчання дітей? У деяких країнах дуже активно, як, наприклад, в Ірландії. А десь, навпаки, відносини клієнтські: мовляв, я вам віддаю дитину, а ви самі її навчіть. Це стає гальмом для системи освіти.
Наївно сподіватися, що найкраща школа може замінити те, що дають батьки. Наприклад, якщо весь час удома дитина грається в ігри на телефоні, батьки не спілкуються з нею, то вона не продемонструє значних результатів у школі. Жодна країна не досягає успіху, якщо намагається замінити батьків. Навчання — це спільна відповідальність учнів, їхніх батьків та вчителів. Тож, так би мовити, правильна відповідь на це життєве питання: слід не компенсувати у школі проблеми родин, а залучати батьків до співпраці. Системи освіти мають спланувати, як регулярно та різнобічно вибудовувати стосунки між педагогами та батьками, аби навчання було гармонійним. А останніх не можна зобов’язати співпрацювати зі школою, натиснути, ввести відповідальність, бо все, що робиться формально, не дає позитивного ефекту. Тому це також мистецтво вибудовування стосунків, взаємовигідних, з довірою та повагою.
Пана Шляйхера вразило, як в обмежених умовах в одній з китайських провінцій вдавалося багато чого досягати завдяки залученню батьків. Учителі розповіли, що двічі на тиждень телефонують татам і мамам. Якщо хтось постійно не відповідає, йдуть до таких батьків на роботу поспілкуватися та запитати, чи, бува, чогось не сталося. Але ж у кожному китайському класі до 50 учнів! Китайські педагоги визнають, що на це йде додатковий час, але ефект виправдовує такі зусилля.
PISA 2022 спонукає до висновків
Освітяни всього світу мають дуже серйозно замислитися про добробут дітей у школі, розвиток їхньої життєстійкості, особистої спроможності. Це здатне навіть змінити стандарти, за якими оцінюється продуктивність учителів, а також уявлення про робочий день педагога, оплату його праці, створення комфортних умов.
Про що більшість спогадів про школу в кожного з нас? Зазвичай про взаємини, яскраві ситуації, а не знання чи навички. У закладах освіти понад 100 країн, де особисто побував пан Шляйхер, одне й те саме: освіта залежить від стосунків. Тож його основна порада всім педагогам світу: працюйте над стосунками з учнями. Теплота й людяність здатні творити дива, які не відтворить жодна технологія в освіті.
