«Усі можливості треба бачити й використовувати», — ось життєвий девіз українця Ігоря Клименка. Він став найкращим студентом планети за версією всесвітньої студентської премії Global Student Prize. У свої 17 хлопець — справжній експерт із розмінування територій. Його винахід — квадрокоптер-міношучкач Quadcopter Mines Detector покликаний допомогти українським військовим дистанційно шукати вибухонебезпечні предмети та розміновувати наші землі. Свою нагороду 100 000 доларів Ігор планує використати для залучення нових компаній і організацій, щоб Україна якомога швидше скористалася готовим продуктом.
Ігор Клименко — звичайний український хлопець із надзвичайною життєвою історією. У трирічному віці його життя висіло на волосині: лікарі діагностували серйозне захворювання легенів. Далі була термінова операція та відновлення на Кубі. «Одного разу група людей врятувала моє життя, тож я пообіцяв собі: обов’язково навчуся рятувати життя іншим», — пригадує Ігор. Свою обіцянку він просто зараз втілює в життя — шукає інвесторів для фіналізації проєкту Quadcopter Mines Detector. Свій винахід Ігор Клименко просуває, подаючись на всі можливі українські та міжнародні конкурси, а ще особисто пише листи всесвітньо відомим ученим і дослідникам.
Від серпня Ігор — студент науково-дослідного університету Святої Альберти в канадському Едмонтоні. Паралельно вступив у КПІ на приладобудівний факультет на бюджет — там навчатиметься заочно. «Освіторія» записала ексклюзивне інтерв’ю з найкращим студентом планети, чий розумний квадрокоптер-міношукач врятує не одну сотню життів.
Жага до шахів, математики й робототехніки — із 6 років
Ігорю, тебе визнали найкращим студентом планети. По-перше, щирі вітання! По-друге, розкажи, як ти навчався з дитинства, які захоплення мав змалку?
Я зростав і навчався в Києві. Мій тато — юрист, мама — вчена. Усе дитинство цікавився математикою та любив самостійно конструювати щось нове. Підозрюю, захоплення точними науками в мене від дідуся. Він військовий і був свого часу полковником. Це він навчив мене із 6-річного віку грати в шахи практично на професійному рівні. Ми могли просидіти за шаховою дошкою цілісінький день! Потім я став відвідувати шаховий гурток — це дуже посприяло розвитку логічного мислення.
Вже з 2-го класу ходив на математичні олімпіади та щоразу здобував призові місця. З наймолодшого віку відвідував усі можливі гуртки та курси: батьки знайомили мене з найрізноманітнішими сферами, щоб серед них я знайшов своє справжнє захоплення.
То це ти та дитина, яку з 5 років записують у кілька гуртків та навчають паралельно кількох мов?
Так. Але мене це не напружувало зовсім. Щороку я регулярно відвідував по 3–4 гуртки. Вільного часу не було, але я прекрасно усвідомлюю, що саме це допомогло мені всебічно розвинутися та визначитися із точним напрямком у житті.
У моєму дитинстві, здається, було все: і бальні танці та брейкданс, і гімнастика, і плавання, і вже нині моя справа — програмування. Потрапивши в гурток програмування та робототехніки, я зрозумів: це саме те, що потрібно! Відвідував STEM-школу Inventor, де натхненні вчителі вперше познайомили з роботами й розповіли, як вони працюють і як їх програмувати. А ще я був нереальним фанатом LEGO — на всі свята без винятку замовляв тільки конструктори.
У 2014 почав створювати роботів-міношукачів
У шкільні роки ти, напевне, був класичним відмінником…
Здається, я усереднений типаж:) У молодшій школі надзвичайно пильнував за оцінками та намагався виконати будь-яке завдання ідеально та бути в кожному предметі найкращим. Але згодом зрозумів: розпорошуватися на все — неможливо й потрібно обрати головний напрямок — точні науки. У моєму шкільному житті стало більше математики, інженерії, програмування. Я вже створював своїх перших роботів, і це приносило неабияке задоволення. Але при цьому оцінки з інших дисциплін не провисали. Зрештою я став срібним медалістом.
Ти почав розробляти роботів-розміновувачів у 5-му класі. Чому зацікавила тема розмінування? Хто став твоїм першим серйозним наставником?
У 2014 році я постійно чув у новинах про події на східному кордоні України, чув, як це обговорюють мої батьки. І тоді замислився: «А я можу якось допомогти нашим людям, які боронять Україну?»
Я був ще малий, та вже здогадувався, що чимало проблем можна вирішити за допомогою інновацій. Особливо мене зацікавила проблема мінування — і так, вона була актуальна ще вісім років тому. Тож захотів спробувати сили в розробці гаджетів, які могли б допомогти розмінуванню територій. У хід ішло все — LEGO, будь-які матеріали, що зміг дістати.
Кожне заняття завалював свого вчителя із програмування Ігоря Сидорченка запитаннями. Мама навіть іноді перед ним вибачалась, що я забираю по додатковій годині вчительського часу після занять, щоб дізнатися щось потрібне про металодетектори та поставити свої десятки запитань із фізики. Пан Ігор надихав мене неймовірно та був терплячим наставником.
Це він першим пояснив мені найважчі й масивні формули — був упевнений, що я зможу все зрозуміти. А ще задавав потрібний вектор моїм думкам. «Ти маєш знайти конкретний напрямок, у якому будеш рухатись, якщо дійсно хочеш здійснити винахід, який допоможе українцям» — назавжди запам’ятаю цю фразу Ігоря Сидорченка. Зрештою, під його керівництвом я створив перші невеликі макетні установки, які могли би бути корисними.
«Усі можливості треба бачити й використовувати»
Пам’ятаєш свої перші серйозні здобутки в царині робототехніки, які надихнули розвиватися далі?
Перші серйозні успіхи пов’язані з періодом підготовки до FIRST LEGO League у 2014. Це освітній STEM-фестиваль для дітей 9–16 років, де юні винахідники в командах до 10 осіб презентують свої розробки як в Україні, так і за її межами, якщо проходять відбір Всеукраїнського чемпіонату. На цьому конкурсі дуже важливо показати потужну командну роботу.
Разом з однолітками-однодумцями ми створювали проєкти на екологічну тематику — як зберігати воду, зменшити забруднення водойм. Саме тоді мені вдалося створити робота, який виконував велику кількість місій. Ми навіть їздили представляти наш проєкт із цим роботом у ПАР.
Пам’ятаю, як у день перельоту я зламав праву руку, якою мав запускати робота. Це важливий момент, адже ти повинен якнайшвидше запустити свого «вихованця», щоб той почав виконувати місію. Я мусив швидесенько натренуватись із допомогою напарника запускати робота — і це таки вдалося! Але стрес відчув ой як яскраво!:)
Скільки часу ти вже працюєш над своїм найглобальнішим проєктом — Quadcopter Mines Detector?
Цьогоріч я занурився в проєкт із головою, хоча він стартував ще близько двох років тому. Свій винахід я вже встиг успішно презентувати на багатьох конкурсах та виставках. І вже навіть спілкувався про створення першої партії пристроїв. У 2022 році почав співпрацювати з національним відділенням МАН та став частим гостем на міжнародних конкурсах. Також потрапив до бізнес-інкубатора, створеного на базі МАН. Рзом з ними ми зараз працюємо над подальшим розвитком і масштабуванням проєкту. Є чимало юридичних нюансів та питань щодо монетизації, з якими самотужки мені не впоратись. Адже хочеться зацікавити українських та іноземних інвесторів. Після 24 лютого ми з мамою активно шукали всі можливості у світі, які тільки можна, аби проєкт розвивався. До слова, свій життєвий слоган я запозичив у мами й тата: «Усі можливості треба бачити й використовувати».
Quadcopter Mines Detector: що це і в чому його цінність?
Квадрокоптер-міношучкач — це пристрій для дистанційного пошуку та надання інформації про вибухонебезпечні предмети. Суть розробки — надати військовим інформацію про місце розташування вибухових пристроїв.
За яким принципом працює квадрокоптер-міношукач?
- Встановлюється область для обробки на квадрокоптері в спеціальній програмі. За допомогою GPS пристрій визначає точні координати початку місії.
- Квадрокоптер рухається по запрограмованій траєкторії і проходить всю територію, допоки не виявить вибуховий пристрій.
- Коли дрон виявляє міну, надсилає інфрачервоний сигнал. Його приймає транзистор. Програма починає обчислення відносних координат знайденого об’єкта. Код не тільки обчислює координати, використовуючи відомі нам час, відстань і швидкість квадрокоптера, а й створює макетну мапу для зручності у використанні. Ця мапа трохи згодом накладається на супутникове фото.
Багато комунікацій із просування квадрокоптера-міношукача я проводив зі своїм наставником Олегом Володимировичем Козленком. Він — учений, який викладає в КПІ та окрім всього допомагає в технічних аспектах розробки. Окремо я теж звертався до десятків людей. Як і люди самостійно виходили на мене, коли про мій винахід заговорили в ЗМІ. Особливо надихають наші військові: у повідомленнях вони запитують, чи готовий пристрій та чи можна вже ним користуватися.
Чи вже проходив твій винахід бойове хрещення?
Ще ні. На сьогодні маємо два прототипи, які працюють в лабораторних умовах. Звісно, умови відрізняються від того, що відбувається на фронті: там і висока трава, і сильний вітер. Поки що ми працюємо зі штучними макетами мін. Наразі наша мета — протестувати більшого за розмірами агродрона та зрозуміти, чи він підходить для використання в реальних умовах війни. Потрібна максимальна точність у використанні, адже на кону життя військових.
Важливо сертифікувати цей новий прототип, якщо все піде за планом. Із важливого — плануємо замінити металошукачі в дроні на георадари. Ці радари зможуть давати не лише координати мін, а й знаходити ерозію ґрунту. Завдяки цьому можемо знайти форму та висоту об’єкта. Для цього я почав співпрацю з програмістами з Харкова, які намагаються вживити у дрон штучний інтелект. Якщо все вийде — дрон зможе визначати тип міни і тип розмінування.
«У сучасному світі не потрібен великий запас знань. Треба розуміти, де потрібні знання знайти»
Як вважаєш, яка найважливіша місія сучасного вчителя? От я завжди згадую слова переможця Global Teacher Prize Ukraine Паула Пшенічки: «Вчитель має навчити вчитись».
Я цілком підтримую: навчити вчитись — надзвичайно важливо. У сучасному світі не потрібен великий запас знань. Але треба розуміти, де потрібні знання знайти. Важливо вчити дітей, де саме шукати інформацію, де самостійно віднайти круті можливості для навчання та зростання, і як саме вчитись, щоб засвоювати потрібні тобі знання надовго. Учителю варто навчати дітей не лише знання предмета, а й життєвих речей.
Наприклад, моя вчителька Ірина Слободенюк давала нам дуже прості й дієві поради для життя в сучасному світі. Наприклад, як налагоджувати комунікацію та відносини з іншими людьми, як ефективно навчатись самостійно та готуватися до тестів, як правильно робити конспекти. «Спершу зазначте, що саме ви будете вивчати, щоб чітко окреслити свої цілі. Погано, коли людина вчить багато матеріалу, але не знає навіщо чи як його використати». Золоті слова, чи не так? Вона просила нас замислюватися щоразу, заради чого ми вивчаємо ті чи ті теми.
Чи існує «золота скарбниця» знань, куди б ти радив зазирнути кожному учню?
Серед найдоступніших в Україні — Мала академія наук. Там є і доступ до лекцій, і можливість потрапити в секції та створювати й розвивати власні проєкти. У МАН дають такі знання, які потрібні в реальному житті: робота в команді з проєктами, лідерські навички. Саме там я брав найбільше інформації для створення своїх винаходів. І дізнався, як ефективно поширювати світом свої ідеї, знаходити людей, які можуть зі мною співпрацювати.
Крім того, звертайте увагу на перевірені курси з різних наук — чимало з них безкоштовні. Так ви можете вивчити навіть іноземну мову — мені вдалося на високий рівень вивести свою англійську. А без цього я б ніяк не потрапив на Global Student Prize та не зміг би просувати свій проєкт на міжнародній арені.
Де тебе застало повномасштабне вторгнення?
Вдома, у Києві. Вночі розбудила мама: «Вибухи». Ми швидко зібрали речі та 5 годин поспіль у корках добирались у Васильків на дачу — там є підвал. Найперша річ, яку схопив із собою, — ноутбук. Відчував, що все надовго, а мені потрібно вчитися. Перші два тижні видалися дуже складними емоційно, проте я вирішив, що мушу розвивати свій проєкт і далі. А значить, треба було шукати через інтернет нові можливості, знайомства. Особливо була потрібна закордонна лабораторія для завершення проєкту. Саме тоді я і знайшов чимало програм, одна з яких — Global Student Prize. Там можна було розповісти свою історію світу, знайти людей у команду та навіть фінансування на сам пристрій.
І наостанок, Ігорю, за яке майбутнє для України ти борешся на своєму фронті?
Я дуже мрію, щоб Україна виросла. Впевнений, так і буде після завершення війни й наша держава зможе розквітнути, як ніколи до цього. Навіть коли почалася війна, податки зменшили до 2 %, і це вже зараз показує зацікавленість влади в тому, щоб бізнеси жили й інвестиції разом з ними. Україна вже рухається вперед, має свій впевнений голос на світовій арені. Україна — сильний гравець. І в науковій, і у військовій сферах. Мій внесок — це розмінування територій своєї країни. І цю справу хочу започаткувати не за кордоном, а саме на рідній землі. Ми маємо відбудувати Україну. І вона досягне неймовірних вершин вже в найближчі роки.
