Стрічка польської режисерки Аґнєшки Голланд «Ціна правди» вийшла в український прокат. У ній грають британські й українські кінозірки. Роль журналіста Ґарета Джонса, який відкрив правду про Голодомор, виконав Джеймс Нортон. Прем’єра картини відбулася на 69-му Берлінському кінофестивалі.
Авторам вдалося у фільмі відтворити становище й атмосферу Європи 1930-х років. Це те важливе десятиліття, коли у світі повставали неймовірно могутні та руйнівні два тоталітарні режими — нацистський і комуністичний. У стрічці також ідеться про фатальні помилки, яких припустилися тогочасні демократичні лідери, і про те, яку силу має пропаганда, фейки і перекручування фактів.
Ми зібрали 5 причин сходити на стрічку, щоб усією родиною дізнатися про важливі уроки історії, які можуть повторитися, якщо їх не засвоїти. Та зрозуміти, як сьогодні нами теж можуть маніпулювати.
1. Найважчі сцени подані виважено, емоціями не маніпулюють
Головний герой стрічки «Ціна правди» — валлійський журналіст Ґарет Джонс, який перший відверто у західній пресі розповів про Голодомор в Україні 1932–1933 років. Він планував узяти інтерв’ю у Сталіна, яким тоді у світі захоплювалися як інноватором, батьком народів, що будує державу майбутнього. Натомість Ґарет Джонс вирушає на Донеччину, де натрапляє на вимерлі від голоду українські села.
На противагу гамірній Москві, в Україні героя огортають німі зимові пейзажі, серед яких час від часу виринають гурти дітей. Вони швидко пристосовуються до нової жахливої реальності й намагаються самотужки вижити, бо дорослі виявилися безсилі. Режисерці Аґнєшці Голланд вдалося зробити ці сцени якнайменш емоційними, виваженими і не маніпулятивними, що незвично для фільмів такої тематики. Ці сцени не обов’язково змусять вас плакати, але насправді вразять іще більше, бо із сухими очима вам запам’ятається кожен кадр.
Тому через такі сцени стрічка має вікове обмеження 16+.
2. Спонукає до критичного мислення
За сюжетом, між Ґаретом Джонсом і Волтером Дюранті, керівником московського бюро газети New York Times, виникає протистояння. Джонса зацікавила природа «економічного дива» у СРСР у час, коли весь світ переживає економічну кризу. Він хоче докопатися до правди. Дюранті вихваляє політику Сталіна і веде розкішне життя в комуністичній Москві. За свої позитивні репортажі про СРСР у 1932 році він отримав найпрестижнішу в галузі журналістики Пулітцерівську премію.
Так само Голодомор заперечував знаний ірландський драматург, письменник, лауреат Нобелівської премії Бернард Шоу. Він відвідав СРСР у липні 1933 року. На запитання західних журналістів про голод він відповів, що ніде не їв так смачно, як у Союзі. Також він виправдовував насильство і був прихильником євгеніки, поділяючи людей на більш і менш корисних. Потім ця наука фактично стала державною в Третьому Рейху та призвела до Голокосту. Нині твори Бернарда Шоу вивчають школярі в Україні. Не завжди про небезпеку його поглядів розповідають на уроках.
Атмосферу лицемірства та брехні підкреслюють повсюдні дзеркала та відображення в них героїв стрічки, таким чином створюючи паралельну реальність, заплутуючи, де справжня.
3. Навчає: не засуджені злочини можуть повторюватися
Попри десятки публікацій Ґарета Джонса й інших журналістів, які писали про Голодомор українців, західні держави не засуджували злочинів СРСР. Тим більше, коли після Другої світової Союз отримав статус переможця, його не менш масштабні за Третій Рейх злочини у світі не засудили.
«Мені було важливо художньою мовою розповісти про комуністичні злочини, за які так нікого і не покарали. Мільйони невинних жертв комуністичного режиму були непочутими, не увійшли у світову свідомість. Бо тоді так само, як і зараз, фейкові новини і пропаганда працювали надзвичайно масштабно і зухвало, — розповідає режисерка стрічки Аґнєшка Голланд. — Вплив Голодомору на Україну більший, ніж світ може уявити. Це не лише 2–3 роки жахливого голоду, він змінив ментально, психологічно та фізіологічно цілі покоління українців. Демографія тотально змінилася. На сході країни загинули мільйони українців. Так сталося, що вони наче звільнили місце для нових генерацій людей, зокрема з Росії. І значна частка політичних проблем на сході України — це наслідок Голодомору».
4. Відомий британський письменник стає оповідачем історії
Ще одним героєм стрічки «Ціна правди» став визначний британський письменник Джордж Орвелл. Саме він стає оповідачем історії. У фільмі він саме працює над «Колгоспом тварин», що згодом увійде до рейтингу 100 найкращих книг усіх часів за версією журналу Newsweek.
Орвелл через алегорії зобразив усі наслідки комуністичної революції 1917 року. Герої повісті — тварини — скидають фермера, проголошують усіх людей ворогами та будують рівне суспільство. Згодом воно перетворюється на диктатуру кнура, а всі інші клято працюють на будівництві млина. На частині ферми також виникає голод, який свині намагалися приховати від решти світу.
У революційному запалі всі представники колгоспу відкидають одноосібне керівництво фермера, тобто монарха. Сліпо вірять, що їх от-от чекає щасливе майбутнє, а тому можна трохи потерпіти. А також дозволити приймати всі рішення вузькій групі осіб. Отак мешканці ферми й незчулися, як змінили тиранію однієї людини на тиранію партії. Зате під гарними лозунгами рівності всіх.
Щось подібне досі відбувається з українцями щоразу після виборів. А отже, історичний урок, що коштував нам мільйони життів, ми не засвоїли. Багато українців завжди щиро вірять новим політикам і забувають контролювати кожен їх крок. А це одне з головних завдань громадянського суспільства.
Тому «Колгосп тварин» — насправді революційна книжка свого часу, адже застерігала суспільство, до чого може призвести сліпе захоплення новими політичними ідеями і політиками. У Великій Британії боялися, що ця повість образить Сталіна, хоча його політика загубила мільйони життів. А твори самого Джорджа Орвелла в СРСР заборонили.
5. Головний герой — талановитий, наївний і ризикує життям за правду
На початку стрічки радника з міжнародних питань прем’єр-міністра Великої Британії Девіда Ллойд Джорджа звільняють через скорочення бюджету. Перед тим він розповідає іншим представникам уряду про небезпеку політики Гітлера. Він передбачав, що Європу чекає нова війна. Його звіт не сприймають серйозно.
Проте через кілька років провальна політика замирення і не провокування Гітлера з боку європейських лідерів призведе до Другої світової. Вони закривали очі на його злочини і порушення міжнародного права в інших країнах. Насправді Гітлера можна було зупинити на початку, коли його армія не була достатньо сильною й озброєною.
На думку авторів фільму, нинішня Європа поводиться так само, намагаючись загравати з диктаторами. А отже, ми не засвоїли уроків історії. Із диктаторами не можна домовлятися, вони повинні постати перед судом за свої злочини. Інакше злочини повторюватимуться, їх масштаб збільшуватиметься.
Режисерка Аґнєшка Голланд спочатку не дуже хотіла знімати фільм про чергову трагедію, адже раніше вона вже працювала над стрічками про Другу світову війну. Проте, прочитавши сценарій, вона була вражена особистістю Ґарета Джонса — молодого, щирого, трохи наївного, талановитого чоловіка з успішної Британії, який перейнявся долею незнайомих йому людей з незрозумілої країни далеко на сході. Їй стало цікаво дослідити, чому навіть ризикуючи своїм життям, він не відмовився боротися за правду.
«У XX столітті людство проявило одні зі своїх найгірших рис. Здавалося б, ми вже не можемо такого повторити. Але ми не засвоїли уроків. Тому маємо актуалізувати цей досвід, зрозуміти, чому це стало можливим, що ми можемо з цим зробити, і чи можливо, що це трапиться знову», — пояснює Аґнєшка Голланд.
