Павло Віктор — викладач фізики Рішельєвського ліцею в Одесі, Заслужений учитель і найпопулярніший український педагог в YouTube. На його канал підписані 700 тисяч осіб, а сумарні перегляди відео вже досягають 32 мільйонів. Завдяки йому підлітки з усього світу виграють олімпіади та вступають до вишів, а кілька років тому YouTube вручив йому заслужену «срібну кнопку» і висловив подяку за внесок в освіту. Спеціально для «Освіторії» Павло Андрійович розкрив секрет успіху своїх відеоуроків, розповів про нову книгу і пояснив, чому один з найцікавіших шкільних предметів часто залишається незрозумілим.
Павле Андрійовичу, нещодавно вийшла ваша перша книжка «Фізика. Основи і механічний рух». Чим вона відрізняється від класичних підручників?
Книга побудована на основі моїх відеоуроків, тому її мова ближча до усної, ніж академічної письмової. Це робить її сприйняття легшим. Назвати її підручником складно ще з однієї причини — зазвичай ми вивчаємо фізику у два кола: спершу — основна школа, потім — старша. У книзі два ці концентри (послідовні ступені в навчанні, коли той самий матеріал на кожному наступному етапі викладається й вивчається щораз глибше та в ширшому обсязі) об’єднані в один так, щоб подати інформацію цікаво і наочно, але водночас зберегти наукову строгість — глибокий аналіз явищ і причин.
Призначена старшокласникам, але мої уроки дивляться не стільки школярі, скільки студенти технічних вишів. Можливо, не у всіх школах викладають цей матеріал досить зрозуміло. У книзі, як і у відеоуроку, весь матеріал викладається логічно послідовно — йде нашарування нового на старе, ніщо несподівано зі стелі не береться, тому інформація сприймається добре.
Концентровані відеоуроки малоефективні
Зараз молоде покоління часто вважає за краще сприймати інформацію з відеороликів у YouTube. Чи можуть вони замінити класичні підручники та уроки?
Найцінніша інформація — та, яка доводиться у класі вчителем до учня. Підручник, на жаль, не має такої властивості. І винна в цьому не книга, а специфіка людського сприйняття.
Чим виявився привабливий цей курс фізики на YouTube? Тим, що він нічим не відрізняється від звичайного уроку. Темп викладу, повтори, звертання до аудиторії роблять предмет зрозумілим, а глядач фактично стає учнем класу.
Концентровані десятихвилинні ролики, де все дуже швидко викладають і часто фактично зачитують текст із демонстрацією ілюстрацій, мені здається, малоефективні. Це як щось консервоване порівняно з натуральним продуктом.
У коментарях під відео вам постійно ставлять питання, багато йде часу на відповіді?
Поштою я відповідаю рідко, а в коментарях завжди реагую на питання, пов’язані з фізикою, тому що розумію: їх побачать і прочитають багато дітей.
Зараз коментарів (як і раніше) багато, але частіше вони мають характер подяки. Іноді пишуть цілі листи: «Ви мене врятували! Завдяки вам я склав іспит, вступив до вишу або виграв олімпіаду». Часом навіть надсилають фотографії дипломів або протоколи олімпіад. Буквально за 15 хвилин до вашого дзвінка спілкувався з хлопцями з різних країн. Після України йдуть Казахстан, Узбекистан, Киргизія, Білорусь. Іноді з’являються Литва, США, Ізраїль, Німеччина та Польща.
Торік необхідність у лічені дні перелаштуватися на формат дистанційного навчання стала для багатьох педагогів стресом. Вам, напевно, це далося простіше. Чи вважаєте формат онлайн-школи перспективним?
Звичайно, цей курс — велика допомога і полегшення. На початку карантину я вів уроки так: ми зустрічалися, наприклад, у Zoom. Я давав завдання — подивитися та законспектувати відеоурок. Потім учні мали показати записи, попросити щось розтлумачити. Але я швидко зрозумів: так робити не слід. Вже записані уроки допомагають підготуватися до іспиту, але для першого знайомства з матеріалом ніщо не замінить живого спілкування. Хоча б через інтернет, але в реальному часі.
Шкільна форма на вчителі знімає бар’єр
Як ви вважаєте, чому навіть здібні учні не завжди можуть зрозуміти один з найцікавіших шкільних предметів — фізику?
Усе залежить від педагога. Якщо вчитель — професіонал, розуміє фізику і любить працювати з дітьми — успіх забезпечений. Якщо він просто відбуває свій час на уроці, нічого цікавого з учнями не відбудеться. Вони будуть розчаровані.
Яку пораду ви дали б педагогу, який відчуває, що учні не розуміють його предмет?
Насамперед продемонструвати, що цей предмет йому самому цікавий. Не можна забувати, що вчитель — спочатку людина, а вже потім донощик інформації до дітей. Школа — це маленький всесвіт, де ми спілкуємося на різні теми, ходимо в походи, катаємося на велосипедах. Там є все. Зокрема, фізика.
На відео ви одягнені в ту ж форму, що й ваші учні. Чому?
Так роблю не тільки я, але і деякі інші вчителі, директор. Коли я вперше її надів і зайшов до класу — була дуже цікава реакція. Діти завмерли, а потім один з них, причому не найкращий з учнів, каже: «А чому б і ні?» І відразу це було прийнято.
Така манера одягатися трішечки знижує бар’єр між учителем і учнем. Іноді я повторюю їм фразу з «Мауглі»: «Ми з тобою однієї крові. Ти і я». Натякаючи цим на те, що я не збираюся зверхньо для тебе цю фізику доносити, навпаки — ми робимо одну справу, співпрацюємо, щоб краще розібратися в предметі.
Різниця між звучанням скрипки і труби — теж фізика
Є стереотип, що фізики та лірики — це два різні всесвіти. Але знаю, що, наприклад, у вашому класі стоїть синтезатор.
Я беру участь у нашій ліцейській самодіяльності майже на кожному концерті: співаю, на гітарі граю. Так що мистецтво для фізика — цілком природна грань його життя.
Синтезатор — це мій власний інструмент, який став непотрібним, бо мої діти закінчили музичну школу і більше до нього не підходили. Коли ми вивчаємо звукові хвилі, характеристики звуку — все це можна продемонструвати на синтезаторі. Наприклад, одна й та ж нота «до» у виконанні різних інструментів звучить по-різному. Висота одна і та ж, гучність одна і та ж, а тембр різний. А чому? Можна цей звук записати, відтворити на екрані осцилограму, побачити, чим відрізняється звучання скрипки від звучання якогось духового інструмента — і на цьому побудувати урок.
Тобто зв’язок між музикою і фізикою міцніший, ніж ми зазвичай замислюємося?
Музика надзвичайно математизована. У ній є красиві закономірності, які були відкриті в давнину, але про які багато школярів і не підозрюють. Наприклад, якщо дві ноти звучать милозвучно, то виявляється, що частоти їх відносяться як невеликі цілі числа. Принципи сприйняття звуку, принципи звукозапису, чим відрізняється музичний тон від шуму — це все фізика.
Фізики штовхають цивілізацію вперед
Професія вченого в нашій країні, на жаль, дає не так багато можливостей реалізувати себе. Але якщо мислити ширше — дорогу в які ще популярні сфери відкриває фізика?
Не тільки нашій країні, а й світу фізиків потрібно не так багато. Ті, хто хочуть займатися цим професійно, найчастіше виїжджають з України. Деякі наші випускники працюють на «великому адронному колайдері», з найтоншими напівпровідниковими технологіями в скандинавських країнах.
Також фізика дуже потужно використовується в економіці, тому що економічні процеси та фізичні явища часто описуються одними й тими ж диференціальними рівняннями.
Більшість же йдуть у програмісти, тому що це популярна професія, яка не прив’язана до географії. Якщо вам потрібно розв’язати математичну задачу — там точно сказано, що дано і що потрібно знайти. Природа ж не ставить прямих запитань, тому фізики вміють розв’язувати завдання, де умови до кінця не зрозумілі. Ця та здатність, яка потрібна в програмуванні.
Уявіть собі, що свого часу зробив Макс Планк? Його попросили вивчити ефективність електричних ламп. Як зробити так, щоб вони світили яскравіше, але водночас споживали менше електроенергії. І він почав будувати теорію випромінювання розжарених тіл. Фізики вміють формулювати завдання так, що з одного боку вони досить точно описують реальність, а з другого — посильні для вирішення. Якщо вирішувати завдання в лоб, на це може не вистачити часу існування Всесвіту.
Фізику треба вивчати не заради фізики, а щоб навчитися так мислити. На уроках я кажу: «Вам потрібна не пам’ять, вам потрібен процесор. Ми вчимо вас думати, а не просто працювати за шаблоном». Фізики краще за інших розуміють, як у природі одна шестерня чіпляється за іншу. Я часто згадую одну фразу: «Англійська потрібна, щоб не заблукати в аеропорту, а фізика — щоб не заблукати в житті».
Англійська потрібна, щоб не заблукати в аеропорту,
а фізика — щоб не заблукати в житті
Тобто саме фізики — це ті люди, які зараз рухають сучасні технології?
Звичайно. Подивіться, як розвивалася техніка. Ми звикли до того, що нас оточує: комп’ютери, флешки з великим обсягом інформації. Але ще в 2000-х роках носієм інформації була дискета, на яку вміщувалася половина пісні. Зараз на одному маленькому кристалі зберігаються сотні гігабайтів. Це все фізики придумали.
Багато фізиків не потрібно, але коли ми вивчаємо цей предмет — викристалізовуються люди, які потім будуть штовхати вперед цивілізацію. Вони створять абсолютно новий світ, де те, із чим ми зараз маємо справу, здасться старим, нецікавим, недосконалим. Таких людей — соті частки відсотка, але якщо не вивчати фізику в масштабі всієї шкільної системи — вони можуть просто не з’явитися.
Сучасній українській освіті не вистачає стабільності
Ви працюєте в школі понад 20 років, до цього викладали у виші. За цей час система освіти дуже змінилася. Що вам у цих змінах подобається, а що — ні?
Не подобається відсутність стабільності і ця згубна система, коли фізику, хімію, географію, біологію об’єднують в один предмет «Природознавство». Це крок назад, повернення від наук до натуральної філософії. Так робити не можна, тому що в кожного предмета є своя внутрішня логіка. Коли діти перейдуть у старшу школу — доведеться вчити їх з нуля. Ми втратимо дуже багато часу.
Друге — неправильно, що ми намагаємося полегшити дітям життя, тому що якщо змалечку не навчишся працювати — не будеш успішно працювати, коли виростеш. Не можна з усіх боків стелити дітям соломку. Ми намагаємося копіювати західну систему освіти — ту ж школу Фінляндії, де дітям не ставлять оцінок і бояться засмутити. Водночас на сході — Китай, Японія, Сінгапур, Корея — дітей вчать працювати, знайомлять з тими видами роботи, які їх надалі можуть очікувати. Вони вчаться працювати в колективі, стають дружнішими. Це дуже важливо. І що ми бачимо? Зараз схід обганяє захід. Наприклад, Сінгапур з убогої країни перетворився в одну з найпотужніших економік світу.
А що все-таки подобається в нашій освіті?
Можливо, це перевага ліцею, але в мене є свобода викладати матеріал так, як я хочу. Ніхто не ставить палки в колеса, якщо вибираю підручник, якого немає в міністерському списку. Це дає можливість творчо працювати, вибирати найкраще з наявного в методичній літературі. Іноді навіть користуюся іноземними підручниками.
У чому ж проблема з нашими підручниками?
Брак стабільності. Тільки-но змінюється програма, з’являється нова серія підручників. Але зроблене поспіхом не буває високої якості. Потім їх виправляють, особливо це стосується задачників. Тому іноді зручніше користуватися книгами, де все вивірено десятиліттями.
Ви працюєте в школі вже стільки років. Як вдається зберігати енергію і не втомлюватися від професії?
Мій тато — учитель фізики, мама — вчителька англійської мови, тому я був налаштований на цю хвилю з дитинства. Крім того, мене підтримують діти. Під час локдауну ми були позбавлені можливості спілкуватися з учнями — і це настільки гнітило. Коли зранку невиспаний приходиш у школу, голова болить, а тобі назустріч вже всоте скажуть: «Здрастуйте, Павле Андрійовичу». А «здрастуйте» означає «будьте здорові». І твій стан поліпшується буквально протягом кількох хвилин. До першого уроку ти вже бадьоро починаєш працювати. Учні підтримують ентузіазм і бажання залишатися активним. Мені пощастило, що ми ладнаємо і нам цікаво разом.
