Дефіцит учителів — справді глобальний виклик. Уряди багатьох країн, про які ми вже розповідали, вдаються до дуже креативних рішень, щоб привабити людей у вчительство. Чи можна заповнити всі вакансії у школах, зробивши шлях до професії доступнішим? Як із цим дають собі раду в різних країнах? Та що може запозичити Україна? Зібрали приклади короткого шляху у вчительство.
Франція: все вирішує «третій» конкурс
У Франції шлях до вчительства лежить через Національний конкурс CAPES: абревіатура розшифровується як Сертифікат здібностей для вчителів середньої школи. Саме під час нього фахівців перевіряють на профпридатність та набирають на реальні робочі місця у школи. Як свідчить педагогічна преса Франції, конкурс має три різновиди: зовнішній, внутрішній і «третій».
Зовнішній конкурс — для випускників педагогічних факультетів. Ідеться про цілу низку випробувань: два-три тестування та два-три усні іспити. Це традиційний шлях.
Внутрішній — не шлях до вчителювання, а повернення до нього. Для тих, хто колись покинув педагогічну працю або пішов на пенсію, у країні значно спростили отримання нового дозволу на вчителювання. Також на цей конкурс запрошують позаштатних учителів або асистентів, які мають не менш ніж три роки стажу. Досить лише співбесіди, і, якщо все добре, людину запрошують знову працювати в школі.
«Третій» конкурс — якраз для тих, у кого не має часу роками опановувати педагогічні науки. Щороку понад 7000 кандидатів приходять на конкурс, чотири з яких якраз не мають академічної педагогічної освіти.
Що ж треба громадянам Франції, аби взяти в ньому участь? По-перше, відповідний стан здоров’я — фізичного та психічного. По-друге, жодних судимостей. А ще потрібен або педагогічний досвід (щонайменше п’ять років), або професійний досвід, яким фахівець бажає поділитися з учнями професійно-технічних шкіл.
Як отримати досвід без освіти?
Звідки досвід у тих, хто не був педагогом? Враховуються не офіційні державні місця, а всі приватні угоди: репетиторство, робота гувернанткою, асистентом дитини з особливими освітніми потребами. Навіть батьківство враховується і для жінок, і для чоловіків, якщо вони багатодітні та родина не має зауважень від служб, що аналогічні нашим органам опіки.
Ще один варіант досвіду. У приватні школи зазвичай керівники закладів освіти відбирають тих професіоналів, які відповідають їхнім очікуванням. Зазвичай відбір там значно складніший, ніж до державних шкіл. Але у приватну школу можуть взяти вчителювати видатного фахівця без педагогічного диплома. Наприклад, відомого філософа — читати дітям лекції з азів філософії. Досвід таких фахівців також зараховується.
Стосовно варіанта професійного досвіду: якщо, приміром, досвідчений перукар вирішив викладати перукарську справу в закладах, що є аналогами нашої професійно-технічної освіти, йому треба опанувати лише те, як саме працювати з учнями.
Також іспити спрощені для спортсменів високого рівня, які згодні викладати фізкультуру в школі, працівників органів освіти (адміністраторів та інших фахівців, що не навчалися на педагога). А якщо йдеться про професійну освіту — для тих, хто має понад сім років профільної роботи та від п’яти років досвіду менеджменту (педагогіка та управління людьми дещо перетинаються).
Звісно, на всі професії «третій» конкурс не проводиться, адже запрошують так активно лише на ті вакансії, на які бракує охочих. Є дані, що зазвичай це математика, природничі та соціальні, а також цифрові та комп’ютерні науки. Також щороку бувають такі специфічні вакансії, як французька мова жестів, регіональні мови.
Як отримати диплом без років навчання?
То як у Франції готуються ті, хто хоче працювати у школі, а педагогічної освіти не має? Вони можуть підготуватися самотужки. Але частіше йдуть на мікронавчання — окремі курси у Вищому національному інституті освіти та виховання, які розподілені протягом двох років.
Курси спеціалізовані не лише за предметами, а й за групами слухачів. Скажімо, для тих, хто вже має педагогічний досвід, про виховання розкажуть скорочено, а основна увага буде приділена методиці викладання предметів. А тим, хто хоче йти працювати в професійно-технічні школи, більше розкажуть саме про педагогіку.
Це навчання не є чимось окремим. Воно складає частину освіти за ступенем магістра педагогіки. І якщо людина захоче, вона зможе згодом опанувати недостатні курси та отримати диплом магістра. Зробити це нині можна значно швидше, ніж раніше. Адже й тут останнім часом ввели способи скорочення формальної освіти.
Якщо вчитель не отримав колись диплом бакалавра, а прагне вже на магістратуру, бо все знає, усе вміє й працював, йому допоможе програма VAPP (підтвердження професійних та особистих набутих знань). Вона дає змогу підтвердити професійний досвід, кваліфікацію та особисті навички, розвинені поза системним навчанням.
Програма VAE (підтвердження набутого досвіду) пропонує можливість отримати частину диплома після перевірки та визнання набутих знань із професійного, особистого та навчального досвіду. Цікаво, що все це можна поєднувати! Тобто людина, яка займалася самоосвітою та набралася кваліфікації, приміром, опікуючись багатьма юними родичами, може скласти випробування — і не навчатися на бакалавраті. Обрати різноманітні курси одночасно як частину магістратури та як підготовку до конкурсу на вакансію вчителя. А потім решту курсів зарахувати за VAE. І ось магістратура позаду!
Без стажування у вчителі не пускають
Також під час підготовки до конкурсу можна обрати щоденні дистанційні курси, що тривають пів року або рік. Їх проводить Національний центр дистанційного навчання Франції.
Наприкінці конкурсу журі після наради складає список кандидатів, оголошених допущеними. Усе прозоро: обирають тих кандидатів, які набрали найбільше балів. До складу журі входять члени національних органів інспекції освіти, директори шкіл, доценти, професори, викладачі-дослідники. Також можуть запросити професіоналів із відповідного шкільного предмета. Наприклад, вченого-хіміка, якщо йдеться про вакансію викладання хімії.
Але перемога — це ще не фінал. Тепер можна працювати стажистом. Обов’язковим є річне стажування, під час якого платять зарплату. Результати роботи знову розгляне журі та визначить, чи підходить людині посада на постійній основі. Ось після такого схвалення фахівець стає сертифікованим викладачем і держслужбовцем.
Естонія: допоможуть, доки допомагаєш
В Естонії швидко стати вчителем допомагають різні організації. Наприклад, програма Nooredkooli пропонує дворічну навчальну програму, яка передбачає паралельно вчительську практику в школі. Але не звичайну, а так звану молодіжну — для тих, хто отримав лише базову освіту та колись кидав навчання. Не важливо, скільки років учням — від 12-річних складних підлітків до 30-річних осіб, які більше не хочуть чи за станом здоров’я не можуть працювати на простих робітничих професіях. Бакалаври з педагогіки та фахівці з вищою освітою, які прагнуть перенавчитися на педагога, одразу безкоштовно навчаються (дистанційно або інтенсивами) та працюють з учнями, що вважаються складним контингентом.
Також є програми Tagasikooli, Edumus, Asendusõpetaja: вони дають змогу через мікронавчання опанувати найпростіші спеціалізації у школі: помічник учителя, класний керівник (не викладає, а займається лише організаційною роботою та виховними заходами), вихователь у притулках чи пансіонатах, організатор розмовних клубів з естонської для іноземців, фахівець із профорієнтації, керівник студій та гуртків, учитель на заміну або для «гостьових уроків». Останній напрямок — це формат лекцій, наприклад, про основну професію чи хобі, з якими фахівець ходить різними школами.
США: менше формальної освіти — перевага
Чимало шкіл у США не можуть запропонувати новому вчителю повного навантаження, а пропонують один урок на день або навіть кілька на тиждень. Хоча вакансій вистачає, більшість із них такі, за які платять небагато грошей: це вчителі на заміну, асистенти вчителів, вихователі. Оскільки фахівцю з кращою освітою платять більше, виходить парадокс: у багатьох школах не візьмуть ще одного магістра педагогіки. Тим паче якщо в нього ще немає педагогічного досвіду. Випускник університету може роками шукати гарну роботу, а бакалавр легко знайде кілька пропозицій, які можна поєднати та мати нормальний дохід. Тож випускників бакалаврського рівня активно агітують іти працювати, а не навчатися далі.
Так само, як і у Франції, у США можна йти до магістерського диплома «порціями». До того ж тут є благодійні організації, які частково сплачують за навчання, роблять його доступнішим для тих, хто вже працює в школі. А ще поступову освіту можуть сплатити самі школи! Вони рекламують себе серед студентів бакалаврату й часто пропонують таку послугу, аби обрали саме їх.
Так само багато вакансій є для помічників учителів. Щоб отримати цю посаду, треба мати відповідний сертифікат, але надати його можуть навіть учорашнім школярам або іммігрантам. Треба лише пристойно розмовляти, писати та читати англійською. Помічники мають більш широкі обов’язки, ніж в Україні, адже їхня робота пов’язана не лише з дітьми з особливими освітніми потребами.
- Якщо вчитель працює з класом дистанційно (так нерідко буває, це економить час педагога та кошти шкіл, які платять менше), помічники стають його «руками та ногами». Дивляться, як учні виконують завдання, слідкують за дисципліною, пояснюють ще раз, що саме робити.
- Якщо оцінювання автоматизоване, збирають дані про успішність кожного учня.
- Закріпляють матеріал із тими, кому дається важче.
- Готують клас до уроку, обладнання та необхідні матеріали.
- Слідкують за відвідуваністю.
- Наглядають за учнями на перерві, під час обіду та екскурсій.
Такі організації, як Art Easy Learning, дають змогу підготуватися до іспиту на сертифікат, безкоштовно допомагають іноземцям перекласти на американські стандарти дипломи та навички, отримані в інших країнах, підбирають вакансії. Аби почати працювати у класі, достатньо 2–4 місяців підготовки.
