Шалва Амонашвілі: 7 мудрих порад учителям і батькам у вихованні

Чому вчителю не варто розмахувати перед учнями оцінкою, наче жезлом? Як дарувати дитині подарунки правильно? Чому зелена паста в зошитах учнів — це краще, ніж червона? Якими учнями варто пишатися? На ці та інші запитання відповів під час зустрічі з освітянами в Києві засновник гуманної педагогіки Шалва Амонашвілі.

Шукайте удачі в роботах учнів, а не помилки

Коли вашим учням потрібно писати контрольну, не треба робити грізне обличчя й суворо оголошувати: «Контрольна! Усі підготувались?» Якщо не хочете бути авторитарним педагогом, скажіть, що ця робота — творча: «Спробуйте якнайкраще проявити себе у відповідях». Діти не боятимуться і результати будуть кращими, перевірено не один раз.

Якось дівчинка відкрила зошит, де все було покреслено червоним чорнилом, і розплакалася: «Я не люблю математику, я нічого не розумію. У мене все підкреслено червоним, скрізь помилки…» Моє серце розривається, коли діти плачуть. Але я знав, що треба вчитися в дітей, щоб вибудовувати принципи гуманної педагогіки. Тож я прислухався до голосу цієї дівчинки, яка запитувала мене: «Чому вчителі завжди шукають помилки?» Згадались і слова Сухомлинського: «Ведіть дітей від успіху до успіху, від радості до радості».

Уже наступного дня я замінив червоні чорнила на зелені, працюючи з дитячими зошитами. І шукав відтоді не помилки в учнівських роботах, а успіхи. Якщо хоч одне слово в реченні написано правильно, якщо хоч один математичний приклад вирішено правильно — це успіх. Я підкреслюю це зеленим: «Молодець! Я радий, я здивований! Захоплений тобою!»

А ще в мене на столі завжди лежав зошит, де червоними чорнилами я виписував власні помилки. Адже помилки дітей — це мої помилки, упущення і неорганізованість у педагогіці. Це я насамперед у себе маю виправити помилки. Паралельно дітям пояснював, що помилка дає змогу навчитися, як бути краще. Ось так діти вчились із цікавістю виправляти помилки, а мої зелені чорнила гуляють тепер по всьому світу.

На уроці працюйте з кожним учнем окремо

Готуючи план уроку на наступний день, подумайте про о-о-он того хлопчика з класу або про ту дівчинку, якій треба буде сказати щось, що змусить загорітися дитячі очі. Уже на уроці ставте запитання всьому класу, а відповідь шукайте в кожному з учнів. Вчительська робота — «штучна», адресна.

На жаль, більшість вчителів проводять уроки «для всіх». Так не можна, любі вчителі. На одному уроці має бути стільки окремих уроків, скільки в класі дітей. Як матрьошка в матрьошці. Це мистецтво, якого ви неодмінно зможете навчитися, але одразу воно до вас не прийде. Ви можете помучитись років три — п’ять — вісім, поки не опануєте це мистецтво. Якщо будете працювати з кожним учнем окремо, а не «одним махом з усіма» — це допоможе відкрити дітям їхню місію. Теж не одразу. Адже багато дорослих і самі ще не визначилися зі своєю місією в житті. Тільки не сплутайте: місія — це не професія! Місія — це спосіб життя: у школі, на вулиці, у сім’ї.

Дитина може все, тільки не нав’язуйте їй нічого

…Кожна дитина несе в собі безкінечну енергію духу. Їй немає початку і немає кінця. Саме тому дорослі мають знати: дитина може все, абсолютно все! Єдине, що може обмежувати — тіло як матеріальний субстрат та інструмент духу. Але не допустіть, щоб вам здалося, що ваше тіло — це і є ви. Вважайте, пропало тоді життя.

…Таке поняття як «підготувати дитину до дорослого життя» — абсурд. Ви думаєте, що даєте учням основи наук, але вже завтра більшість цих знань стануть неактуальними, адже вони змінюються швидко. Вчителям, даруючи знання, треба щось, що знадобиться і зараз, і через 10 років, і завжди.

…Будь ласка, не нав’язуйте дітям своїх думок про будь-що. Лише пропонуйте. А якщо в школі знання пробують нав’язати з криками, претензіями та роздратуванням — учень навряд це прийме в себе. Чинити так з вашого боку буде тяжким злочином. Пам’ятайте, що гуманна педагогіка спонукає до мудрості, до досконалого оволодіння емоціями під час кожної зустрічі з дітьми.

Не методики вирішують наші проблеми, не стандарти. Головне — у кому ці стандарти, і якими очима вчитель дивиться на учня, пропонуючи знання.

Навчіться дарувати світло

…Учитель — той, хто дарує світло. А учень — душа, яка шукає світло. Жага дітей до знань — величезна, їхня непосидючість — спосіб пізнання світу.

…Чи можна назвати урок «процесом передання знань»? Звісно, ні. Тут можемо звернутися до закону, який відкрив Сухомлинський: «Без духовної спільності виховання неможливе». У вас є духовна спільність з вашими дітьми? Часто буває, що люди усміхаються одне одному, обіймаються, а от духовної спільності між ними немає, як і довіри та відкритості.

…Ваш урок має бути подарунком для дитини: «У мене є для тебе щось дуже цікаве. І для тебе теж!» Кожному має щось припасти під час вашого уроку. Не шукайте науку в педагогіці. У ній немає жодного об’єктивного закону. Найкраща ваша наука — присісти навпочепки поряд з учнем і попросити тихенько прошепотіти вам на вухо відповідь на запитання, яке ви поставили всьому класу й кожній дитині водночас.

Якщо ви самі навчатиметеся під час свого уроку — ваші учні далеко підуть, обіцяю.

Пишайтеся слабкими учнями

Зазвичай вчителі люблять похизуватися найсильнішими вихованцями. Якщо їм треба комусь розповісти, який у них клас — неодмінно назвуть імена й досягнення своїх розумників. Але найбільше варто пишатися слабкими учнями, які зробили цього конкретного учня сильнішим. Там, де оголюється проблема, потрібна ваша допомога. Врятуйте учня-лінька, неорганізованого учня, невмотивованого учня — це буде мірилом вашої сили.

Вчіться не втягувати дітей у гонитву за оцінками

Ви й без мене чудово знаєте, що шкільні оцінки не визначають особистість вашої дитини. Оцінка не передбачить її долю — це теж маєте тримати на думці.

Соромно має бути учителю, який забуде про це і дивитиметься на дитину, як на ходячу цифру. І залежно від цифр судитиме про неї: гарна вона чи погана, здібна чи ні, розвинена чи «малорозвинена», вийдуть з неї люди чи ні. Адже минуть роки, і саме життя покаже, що «погані» учні стали гарними, добрими людьми, хтось із них навіть проявив великий талант. А за туманністю оцінок учительські очі не бачать цього.

Зверніть увагу, усе гарне оспівується в народній творчості, у творчості поетів, композиторів, художників. Але ні народ, ні хтось із композиторів, поетів чи художників не надихнувся оцінками. Про контрольні та іспити чомусь ніхто не написав бодай рядка в піснях чи поезіях, держіспитам теж не присвятили хвалебних од чи хоча б трохи музики.

Боротьба за оцінку провокує неправду, хитрування, девальвацію шкільного життя, протистояння та конфлікти. А ще — заважає родині й батькам пізнати свою дитину як особистість. Я переконаний: оцінки не мають педагогічного й психологічного виправдання, адже вони — чинники примусу.

Діти й так прагнуть вчитися та пізнавати, це їхнє єство. А дорослі ще прагнуть додати батога й пряника, застосовують підхльостування. Тут проблема в учителях, які вірять у свій авторитаризм, а оцінки в їхніх руках — щось на кшталт жезла, якого діти бояться і тому поводяться на уроках більш-менш стерпно.

Вибудовуйте з дитиною стосунки так, щоб оцінки не затьмарювали життя: налаштовуйте на активність, вселяйте впевненість у своїх здібностях.

Даруйте дітям подарунки правильно

Дитина — істота радісна. Вона народжується, щоб радіти й тішити. І їй дуже пощастить, якщо народиться в радісних батьків. Радість — це добра сила виховання, живлення духовної осі. Одна з найпоширеніших форм давання дитині радості — це дарувати їй подарунки. Що несподіваніший, довгоочікуваніший та жаданіший подарунок, то більше радості переживатиме дитина.

Але щоб дарувати радість правильно, дотримуйтеся простих умов:

  • Радість, яку ми хочемо викликати в дитині за допомогою подарунка, має бути рідкістю.
  • Даруйте дитині те, про що вона мріє, або ж випереджаймо її очікування і даруймо те, про що вона могла би мріяти в недалекому майбутньому.
  • Даруйте без жодних умов, щоб дитина не почувалася перед вами в боргу.
  • Хоч би як у майбутньому дитина не засмутила вас, ніколи не дорікайте подарунками.
  • Подарунок треба дарувати красиво. Часом кажіть: «Заплющ очі… А тепер розплющ!» Часом кладіть подарунок під подушку чи на тумбочку біля ліжка, щоб, прокинувшись вранці, дитина знайшла його.
  • Радійте подарункові разом з дитиною.
  • Якщо дитина теж дарує вам подарунок, до того ж зроблений власними руками, впродовж тривалого часу згадуйте про це і радійте. Дитина помітить, як ви бережете її подарунок і як вона вас цим тішить.

Залишити відповідь