Найкращий вчитель України — про плюси та мінуси сучасної системи освіти.
Зустріч з переможцем конкурсу Global Teacher Prize Ukraine починається з міцних обіймів. «Як же ще подякувати за ваші вітання!» — приязно усміхається 71-річний пан Паул. Знімає плащ і капелюх зі словами «Зараз такі в моді, скажіть мені чесно?» і замовляє філіжанку зеленого чаю для бадьорості.
Викладач фізики й астрономії Чернівецького ліцею №1, засновник молодіжного наукового товариства «Квазар», найкращий учитель фізики світу 2004 року, почесний член Лондонського інституту фізики і один із засновників методу проектно-орієнтованого навчання. А ще — володар власної планети.
Зовсім скоро Паул Францович боротиметься за основний приз в $1 млн на всесвітньому етапі конкурсу Global Teacher Prize і налаштований рішуче.
Ми відверто поговорили з найкращим вчителем України про найбільші плюси і мінуси сучасної системи освіти України.
Невипадково наша розмова почалася з аксіоми:
«Треба розуміти одну важливу річ: вчить не школа, а вчитель. Немає вчителя — немає школи. Які б гарні закони держава не писала, якщо вона не має достатньо високоосвічених вчителів, вона не матиме здібного покоління».
Global Teacher Prize — не просто конкурс, а виставка ідей. Що перейняли в колег за цей час?
По-перше, сам процес дуже цікавий. На цьому шляху познайомився з надзвичайно цікавими вчителями. Після нагородження до мене підходили стільки вчителів — вітали і казали, що підтримували мене в голосуванні. Я до такого не зовсім звик — гадав, що мене підтримували, в основному, учні, які працюють в Америці, Європі, Україні. Виявляється, ще й колег з різних регіонів щось зачепило в моїх словах та ідеях. І я ними захоплювався: дуже швидко все сприймають, мають феноменальну пам’ять та інші чесноти, які мені не притаманні.
Ви зауважили, що витратите свій гонорар на проект «Квазар», який започаткували ще в 1991 році. Які виклики перед собою та колективом дослідників ставите наразі?
У нас є масштабний проект: створення лабораторії для «Квазара» (дослідницький центр, де учні пана Пшенічки працюють над найрізноманітнішими проектами), укомплектованої сучасним обладнанням українських, американських виробників. Буде тендер, і ми намагатимемося закупити найкращу техніку. До речі, свій проект я подавав на розгляд міської ради Чернівців, — без їх підтримки реалізувати проект з більш ніж мільйонним бюджетом буде надзвичайно важко. Але насправді потрібно у шість разів більше.
А що вважаєте своїм найбільшим вчительським здобутком, Пауле Францовичу?
Моїх учнів. Я супроводжую їх на конкурси в різні країни. Ці молоді люди на рік-два молодші за світових конкурентів, але виступають на рівні або й краще за них. Педагоги з інших країн дивуються і постійно мене запитують, як можна такого досягти.
Ми робили обмін зі шведськими вчителями (спершу вони приїздили до нас, потім ми до них). Шведські вчителі відвідали мій спеціалізований ліцей, а потім попросились в інші школи: «Хочемо побачити, як відбувається викладацький процес у звичайних школах». У кінці візиту сказали: «Ось побачите, як добре обладнані наші навчальні заклади, які там верстати стоять, яке обладнання. Але є одна річ, якої в нас немає і, напевно, не буде — такі, як в Україні, учні».
Я переконався за 47 років вчителювання і хочу донести до всіх: українська система освіти — одна з найкращих у світі. Нам нема чого бігати по закордонах у пошуках дива. Насправді, треба показати світу свій скарб — свою молодь, щоб вони приїздили до нас за досвідом.
Якби Ви стали міністром освіти, які три найважливіші кроки в реформі системи освіти зробили б?
У будь-якій галузі є три етапи реформування, освітянська — не виняток.
1-й етап. Ґрунтовний аналіз того, що маємо.
Чому ми незадоволені цією системою? Що неправильно?
На цьому етапі потрібні дослідження, статистика.
Мені, наприклад, було б цікаво, щоб у Міносвіти з наукової точки зору дослідили феномен, чому цього року українську мову та літературу найкраще склали учні фізико-математичних шкіл. А хто-небудь вирахував, скільки документів у школі обробляється і який відсоток з них справді потрібні? Усі тільки бідкаються з приводу паперової тяганини, якої років 30 тому не було. А є якесь наукове обґрунтування, чому діти мають навчатися 12, а не 10 років?
Навіщо нашим школам перевірки, яких немає, наприклад у Фінляндії, де конкурс на посаду викладача у вишах — 10 осіб на місце? Чи звертають у нас увагу на те, що вчителі початкової школи мають бути набагато талановитішими за вчителів середньої школи? Адже в молодших класах закладаються надзвичайно важливі моменти. І якщо систему освіти вибудувати правильно, вона може давати високі результати за короткий час.
2-й етап. Чого ми хочемо досягти?
3-й етап. Як ми будемо цього досягати?
У мене є багато фантазій з приводу реформ в освіті, але якщо я не знаю, як їх реалізувати, їх цінність нівелюється. Це як у загадці: «На гілці сидять три горобці. Троє вирішили злетіти. Скільки горобців лишилося на гілці?» Правильно, вирішити не значить злетіти.
Одне знаю точно: є речі, які мають бути вивчені дітьми в конкретному віці. Якщо ні — розібратися пізніше буде дуже важко. «Діти-Мауглі», які до 2,5-річного віку не чули людської мови, будуть майже повністю позбавлені можливості адаптації в людському суспільстві, будуть практично як звірі. Чому? Саме на цьому етапі відбувається становлення мовлення.
Так от, на різних етапах відбувається становлення математичних навичок, образного мислення. Якщо цього не зробити, а розслабити дітей, як, наприклад, у Каліфорнії, де табличку множення починають вчити в 4-му класі, то на виході там тільки 2% вчителів можуть розділити 111 на 3 без калькулятора.
Як учитель кількох поколінь, розкажіть, чи сильно змінилися хід думок, засвоєння знань у дітей у нашій країні за чотири десятиліття?
Не дуже сильно змінилися. Відсоток спраглих до знань і тих, хто лінується, приблизно однаковий. Так само, як і кількість талановитих дітей.
Проте змінились обставини, в яких живемо. Зараз діти набагато менше рухаються і більше граються в ігри. Уроків фізкультури сучасні учні намагаються уникнути. Але є для дітей багато пізнавальних і таких, що розвивають, онлайн-ігор, наприклад Red Fish. Комп’ютери не є зло навіть для малечі, як багато батьків вважають. Ми, старше покоління, пасуємо перед дітьми в опануванні нових технологій — вони це роблять граючись.
Раніше школа була джерелом знань — туди приходили їх черпати, а нині варто натиснути кнопку, і ти маєш доступ до будь-якої інформації. Яка місія при цьому у вчителя, у всесвітню добу інтернету?
Вчитель має змінюватись. Він поступово перестає бути джерелом знань і має навчати молоде покоління організовувати процес засвоєння знань.
Вчитель має навчати вчитись! Інтернет-ресурси — як велике сміттєзвалище, там є все. Але відбирати, організовувати цю інформацію і користуватися нею на практиці треба вчити.
Треба й самому постійно змінюватись, адже знання, яких ви набули і сьогодні сильно ними пишаєтесь, вже за 2,5 роки застаріють. Треба навчати тому, що не застаріває, — фундаментальним речам на кшталт законів Ньютона.
У повісті «Професія» Айзека Азімова не важливі ні вчителі, ні бажання учнів, тому що комп’ютери навчились «прописувати» у мозку дитини програми з певним набором знань і навиків. Як гадаєте, існують варіанти розвитку технологій, за яких навчання базуватиметься лише на інтернет-технологіях і гаджетах?
Технології інтернет-навчання на кшталт онлайн-вишів застосовуються вже сьогодні. Наприклад, навчальна платформа Coursera, яка налічує понад 60 млн студентів. Абсолютно автоматизована система, ефективність якої дуже низька.
Для навчання людини потрібна людина, людське спілкування нічим не замінити. А якщо його замінять, то це вже будуть не люди, а роботи. До того ж, є якості, які не натренує жоден штучний інтелект. Лідерство формується лише в процесі взаємодії в команді, як і навички ефективної комунікації. А футбольний клуб без тренера ви уявляєте? Навіть якщо зібрати найкращих гравців, без хорошого тренера результату не буде. Так само з учнями і вчителями. Вважаю, професія вчителя ставатиме дедалі важливішою в майбутньому.
На зустрічі з президентом України Ви говорили про проблеми STEM-дисциплін (S — science, T — technology, Е —engineering, М — mathematics). Як би Ви сформулювали три головні проблеми нашої середньої школи просто зараз?
Спершу виокремлю найбільшу на мій погляд: знищення точних дисциплін в українських школах. Освіта в галузі технічних наук в Україні була однією з кращих у світі. Але якщо учнів, які хочуть вчити цей предмет, ставатиме ще менше, ніж зараз, вчителі втратять стимул до роботи.
Україна завше славилась сильною підготовкою кадрів у галузі точних наук. Але зараз я вимушений констатувати: ми дуже стрімко втрачаємо цей рівень. У минулому році почався обвал! Я вперше зіткнувся з учнями, які заявляли: «Нам фізика непотрібна, не будемо її вчити — у нас інші плани».
Отож, втрачаємо вчителів, учнів і саму дисципліну. Щоб вступити до вишу, учневі треба успішно скласти три ЗНО, і майбутні студенти все частіше не наважуються здавати ЗНО з точних наук, обирають гуманітарні. Адже для того, щоб отримати високий бал на ЗНО з фізики, як правило, треба займатись ще з репетитором. Саме тому в останні роки виші фізико-математичного спрямування аж за руки хапають абітурієнтів.
А учні й так настільки перевантажені, що обирають легший шлях. У мене виникає запитання: чи то ЗНО заскладне, чи то школи погано вчать. Хтось розбирався в цьому питанні? Я не бачив жодного ґрунтовного дослідження цієї проблеми. За останні 25 років не бачив чесного дослідження реального стану справ. Якщо такий аналіз провести, побачимо страшну картину… Виявиться, що не тільки учні, а й вчителі винні в вищеописаній проблемі, і ніякими законами цього не вирішити.
Але фізика — це основа точних наук, це цілісінька філософія світогляду, це наші знання про навколишній світ. Якщо ми ось так, непомітно для себе, втратимо цей рівень, Україна втратить перспективу технічного розвитку, розвитку медичної сфери, де потрібно працювати з дуже складною апаратурою.
Друга проблема: треба поставити в Україні вчителя на те місце, на яке він заслуговує. Це стосується не лише оплати праці, а й організації. Вчитель втратив авторитетний статус.
Третя проблема — управлінська. Вона має бути збалансованою і дуже чіткою. У нас же вчителі живуть фактично в феодальній системі. «Зверху» їх гноблять, часто змушують робити те, що насправді непотрібно. Начальник — великий пан, у той час як завдання вищого керівництва — організовувати гідні умови праці.
В одній з лекцій Ви казали, що тести (тобто вибір правильної відповіді з кількох варіантів) відучують дітей думати? Чому? І як із цим бути, це ж основа оцінювання в школах?
Іноді тестова система може застосовуватись, наприклад, під час проведення тестових олімпіад, де величезна кількість учасників за один день. Але навчання базуватися на тестовій системі не може. Коли тобі постійно підказують, до цього звикаєш.
Екс-президент США Обама сказав: «Тестова система зруйнувала американську середню освіту. Тест з історії, математики чи фізики вчить лише одному: розв’язувати тести».
Ви багато подорожуєте, відвідуєте міжнародні конференції, спілкуєтеся з учнями з усього світу. Чи велика різниця у сприйнятті сучасного життя, освіти, науки та кар’єри в української молоді і європейської?
Наші учні більш… романтичні! А європейські, американські — дуже приземлені. Інтереси в них відповідні: пиво, вечірки. А учні, з якими я маю справу, — дуже серйозні. Вони також люблять погуляти, але не забувають про свої цілі.
В іноземних учнів розслаблений стиль життя і навчання. Але як тільки вони закінчують школу, починаються проблеми. Адже вони звикли розкачуватися — довго думають, куди вступати, потім так само довго шукають роботу. А наша спритна інтелектуально молодь легко обходить однолітків з інших країн.
А ось чого мені дуже шкода, так це того, що виші Польщі (як найближчі до українського кордону) фактично на 100% укомплектовані українськими студентами. Поляки «згубили» своїх студентів, які поїхали вчитися на захід, і змушені шукати кадри в сусідів. А де ж нам тоді брати спеціалістів?
Де, у яких науках, в українців є можливість стати успішними?
Сфера IT, квантова фізика, біологія. Хімія. Надзвичайно високий попит мають експерти фармацевтичних галузей. Машинобудування. Фінансова інженерія, де використовуються моделі з фізики для застосування в економіці, банківській системі.
Аналітика. Аналітик — надзвичайно складна професія, і високооплачувана. Аналітичні навички виробляються саме під час вивчення фізико-математичних наук, астрономії. До речі, вивчення астрономії формує просто унікальні властивості мозку! А в Україні з цього предмета зробили посміховисько — лише 16 годин астрономії в 11-му класі. Раніше було 34 години, але це теж замало. Астрономія складніша за фізику й математику, адже поєднує обидві ці науки.
Яке саме небесне тіло Міжнародний астрономічний союз назвав Вашим ім’ям? Як Ваша планета характеризує Вас як педагога і людину?
Це 2-кілометровий астероїд, який перетинає орбіту Землі і обертається навколо Сонця. Ця мала планета мене характеризує як дуже багату людину (усміхається). У кого ще є така штука? Що таке «Майбах» за пару мільйонів — планета набагато дорожча! Шкода, що я поки не можу до неї дістатись.
Під кінець розмови трішки філософське питання. У чому сенс життя, пане Пауле? Чи може бути наукове пояснення існування Бога?
Я не фахівець у такого плану питаннях, але існування Бога не можна ні довести, ні спростувати. Це питання виходить за рамки раціональної сфери. Знаєте, коли в Папи Римського запитали: «А скільки у вас дивізій?», він сказав: «Коли потрапите на небеса, дізнаєтесь». Що стосується сенсу життя, його кожен для себе встановлює сам. Найпростіша відповідь: «Просто жити».
Хто із сучасних людей чи, може, історичних постатей Вас надихає? Хто є для Вас прикладом розумної або навіть геніальної особистості?
Є безліч цікавих для мене біографій. Захоплююсь Отто фон Бісмарком. Він не тільки створив Прусію, а й зробив перший крок до об’єднання Німеччини. Надзвичайно чесна й порядна людина. Ще Бісмарк був дуже гострий на язик. Він сказав одного разу: «Дайте мені хороших гімназійних вчителів, і я зроблю державу». І зробив!
Наполеон теж домігся створення могутньої держави: спершу зібрав найкращих викладачів Франції і найталановитіших учнів, для яких створив три освітні заклади: École normale, École Polytechnique та ще один. З того моменту Франція почала стрімко розвиватись.
Нині багато азійських країн пішли шляхом вищезгаданих історичних постатей — бюджет на освіту там перевищує бюджет на оборону. Як і свого часу в США. Одного разу президента Рейгана запитали в Пентагоні: «Ну як же так?» Він лиш презирливо кинув: «Вважаєте, проблеми оборони вирішуються в Пентагоні?» — «А де ж іще?» — «За шкільною партою». Треба завжди пам’ятати: інвестиція в освіту і підготовку вчителів — це інвестиція в майбутнє держави.
