Попри повномасштабну війну, постійні обстріли, евакуації, руйнування та втрати, українська освіта продовжує активно й невпинно рухатися вперед. Вчителі проводять уроки в укриттях, цифрові рішення розвиваються й допомагають підтримувати зв’язок з учнями навіть у найвіддаленіших куточках світу, батьки сприяють навчальному процесу.
Здавалося б, освітня система мала давно зламатися під тиском обставин. Натомість усе навпаки: українська освіта демонструє приклад надзвичайної стійкості, а Освіторія вже 12 років робить свій внесок у розвиток освітньої системи України. У матеріалі до дня народження громадської спілки засновниця Освіторії Зоя Литвин та виконавча директорка Анна Сидорук розмірковують про силу вчителів, інновацій та унікальних технологічних рішень.
Три сторони стійкості української освіти
«Стійкість освіти — це не про відсутність викликів. Це якраз про здатність знаходити сили і рішення, навіть коли здається, що можливостей немає», — Зоя Литвин.
Сьогодні українська освіта тримається на трьох основних опорах. Перш за все, на наших фантастичних учителях. Ми спостерігаємо справді неймовірну стійкість педагогів. Наприклад, тих із них, хто вирішив залишитися на прифронтових територіях, щоб зберегти для своїх учнів хоча б видимість нормальності: відвідування школи, живе спілкування, уроки за партами.
Яскравим прикладом такої відданості є пані Наталія Гутарук, яка цьогоріч разом із командою Освіторії стала одним з голосів української освіти на 80-й Генасамблеї ООН. Вона тоді дуже влучно сказала: «Сьогодні сила вчителя у тому, щоб тримати світ для дітей, коли він хитається й руйнується».
Або, скажімо, переможець Global Teacher Prize Ukraine 2025 Руслан Шаламов. Попри небезпеку, не те що щоденні, а ледь не щогодинні обстріли, він залишається в рідному Харкові та продовжує закохувати своїх учнів у біологічну науку.
І ці історії не є винятками, а лише частиною великого портрета українського вчительства, яке, без перебільшення, нині є символом мужності слідувати своєму покликанню, навіть у найтемніші часи.
Другою опорою є усвідомлення суспільством пріоритетності освіти. Із початком повномасштабного вторгнення стало зрозуміло, що навчання — це не лише про здобуття знань. Це ще й часто єдиний «міст зв’язку» між українськими дітьми, які наразі мешкають по всьому світу, та Україною.
Освіта, без сумніву, стала значущим демографічним фактором. Я особисто знаю численні родини, які вирішили повернутися в Україну саме через питання навчання, через його гідний рівень. А також, звісно, через можливість вчитися рідною мовою, у знайомому культурному середовищі, поруч з учителями, які розуміють контекст і виклики дітей.
До речі, про батьків: вони також стали набагато більш залученими в навчальні процеси. І це — додаткове підтвердження суспільної та стратегічної цінності освіти.
«Поки вчителі та діти продовжують навчатися, вони продовжують боротися за наше майбутнє, за наше право обирати та будувати його у власний спосіб», — Зоя Литвин.
І третя опора — це, звісно, гнучкість. Україна демонструє неймовірну адаптивність навіть у найекстремальніших умовах. Коли дітям на прифронтових територіях просто загрозливо для життя відвідувати заклади освіти, ми будуємо підземні школи, відкриваємо класи на станціях метро. Коли офлайн-навчання стає неможливим, наша освіта цифровізується й робить це настільки вражаюче, що в результаті стає лідером у технологічності навчання. Саме ця гнучкість і є основою не просто стійкості, а невпинного розвитку освітньої сфери.
Як технології стали опорою під час війни
«Український EdTech під час війни став рятівним колом для освіти», — Анна Сидорук.
Погляньмо на приклад Всеукраїнської школи онлайн. Освіторія створювала цю онлайн-платформу в розпал пандемії COVID-19 на запит уряду, щоб забезпечити дітям доступ до якісної освіти, поки школи були закриті.
Але з початком повномасштабного вторгнення роль ВШО стала ще нагальнішою: адже там, де неможливо сісти за парту фізично, ВШО стала ключовим рішенням для доступу до якісної освіти в цифровому вимірі. Окрім цього, платформа почала виконувати роль своєрідного мосту, який з’єднує українських дітей по всьому світу з Україною. Згідно з аналітикою, скрізь, де є українці (а це понад 100 країн світу), є учні ВШО. І навіть на тимчасово окупованих територіях та в Криму є діти, які, попри всі ризики, продовжують разом з нами вчитися українською мовою, з українськими вчителями. Це не лише про освіту, це про збереження ідентичності, приналежності, зв’язку з рідною країною.
«Там, де немає змоги сісти за парту в українському класі, де неможливе очне навчання, технології стають тим мостом, який повертає дітей до української освіти. Саме тому ми говоримо, що EdTech — це не про заміну школи, а про її підсилення та певне продовження в цифровому вимірі», — Анна Сидорук.
Другий важливий аспект — це унікальність українських технологічних рішень. В умовах війни українські фахівці створюють абсолютно новітні рішення, серед яких і blackout-proof: ті, що працюють навіть за повної відсутності електрики, зв’язку та інтернету. І ми вже бачимо міжнародне визнання їхньої ефективності.
Так, застосунок «Вивчаю — не чекаю», що дозволяє дітям навчатися навіть за умов повного блекауту, минулого року отримав «золото» від ООН.
Такі освітні проєкти Освіторії, як iLearn та ВШО, увійшли до топів світових премій Global EdTech Prize та HundrED, що відзначають інноваційні рішення у сфері освіти.
Ці відзнаки підтверджують: технології, створені в Україні в умовах війни, актуальні не лише тут, а й для решти світу. Тим паче, якщо EdTech-рішення ефективне в українських екстремальних реаліях, воно, з великою ймовірністю, буде ефективним будь-де. А отже, наші технології здатні змінювати освіту в усьому світі.
І це, власне, третій аспект. Україна стає творцем трендів у глобальному EdTech, а не просто користувачем запозичених рішень. Згідно з нещодавніми результатами PISA Україна нині посідає перше місце у світі за використанням цифрових рішень у навчальному процесі.
«Кожен виклик, який ми переживаємо, стає водночас можливістю. Ми створюємо технології, які працюють тоді, коли інші системи зупиняються. І саме тому український EdTech сьогодні є справжнім лідером світових освітніх змін», — Анна Сидорук.
