Організація GoGlobal провела дослідження настроїв та потреб освітян та учнів. В опитуванні взяли участь педагоги та директори шкіл з усіх регіонів України. Як змінилися освітяни та учні за 2022 рік? Зібрали в матеріалі головні висновки дослідження.
Як війна вплинула на вчителів?
Дослідження показало перші тривожні дзвіночки, що можуть нести ризики для якісного освітнього процесу у школах. 54% вчителів помітили у себе ознаки професійного вигорання.
Цікаво, що коли в освітян запитували про ментальний стан їхніх колег, то статистика показала понад 70% позитивних відповідей щодо вигорання. Це свідчить про те, що не всі українські педагоги визнають свої проблеми. Вони з усіх сил показують, що справляються з навантаженням. Але помічають психологічний стан своїх колег та розуміють, що їм потрібна підтримка.
Українські вчителі зараз є перевантаженими. 80% опитаних зазначили, що роботи та відповідальності стало більше. 54% педагогів потребують психологічної допомоги.
До повномасштабного вторгнення вчителі говорили про матеріальну, технічну, методичну підтримку. Майже ніхто не говорив про психічне здоров’я. Але зараз серед потреб на першому місці психологічно-методична підтримка. Вчителі потребують знань про те, як діяти в екстрених ситуаціях: надавати першу медичну та психологічну допомогу. Як розпізнати ознаки стресу чи психологічної травми в учнів.
У співпраці з ЮНІСЕФ Освіторія створила безкоштовний курс психологічно-емоційної підтримки вчителів «Розумію», пройти його ви можете тут.
За результатами опитування серед потреб учителів робота психологів з учнями — на третьому місці. Її потребують лише 28% опитаних. Це свідчить про те, що освітяни хочуть самі контролювати свою класну аудиторію та не вважають за потрібне делегувати роботу з дітьми психологам. І це один із напрямків роботи, який GoGlobal вважає надзвичайно важливим.
Ось, що про цю ситуацію говорить Сергій Бабак, голова Комітету Верховної Ради України з питань освіти, представник Міністерства освіти і науки України:
«Усі ми знаємо, що у нас в школах є посада шкільних психологів. Але їхня підготовка зовсім різна. І та, що ми маємо зараз, підходить для мирного часу, а не для воєнного.
Ми розуміємо, що працювати з травмами — це не завдання вчителів. Але зараз одним із їхніх завдань є виявляти ознаки стресу та психологічні травми в дітей. А далі — передавати їх шкільним психологам. Ми усвідомили цю проблему ще влітку. І почали переймати найкращий світовий досвід, вивчали систему психологічної підтримки в Ізраїлі. І зараз починаємо це імплементувати. Буде впроваджуватись програма навчання для вчителів, щоб вони вміли визначати ознаки стресу.
Першочергово педагоги працюватимуть зі своїм стресом. Наступним кроком — виявлятимуть ознаки стресу в дітей. Далі ми будемо працювати зі шкільними психологами, щоб вони отримали навички, що потрібні саме зараз, у воєнний час. Нам важливо створити безпечне психологічне середовище у школах.»
Як змінились українські школярі?
Якщо говорити про проблеми, які педагоги бачать в учнів, то опитані відзначають когнітивні прояви стресу в 75% дітей.
Повномасштабне вторгнення значно вплинуло на психологічний стан та навчальні можливості дітей. В учнів помітна тривожність та стурбованість, вони втратили мотивацію до навчання, стали розгубленими та менш уважними. І це стосується не лише внутрішньо переміщених школярів, травмованими війною є всі діти.
Серед інших проявів — діти стали більш дорослими та відповідальними. Вони прагнуть виявляти турботу та прийти на допомогу іншим. Також у школярів з’явилося відчуття патріотизму, схильність до волонтерства та підтримки ЗСУ.
Попри складнощі, педагоги впевнені, що діти адаптуються до нових реалій.
Окремим питанням постають освітні втрати українських школярів. З 24 лютого відбулись міграційні процеси, тому в дітей були проблеми з доступом до освіти. Відповідно учням ВПО доводиться наздоганяти навчальну програму. Але також є діти, які залишилися на тимчасово окупованих територіях. Або школярі, які проживають у нещодавно звільнених регіонах. У всіх них різний рівень готовності до освітнього процесу. І все це накладається на два роки ковіду та навчання онлайн.
Ось як коментує проблему освітніх втрат Оксана Матяш, директорка Teach for Ukraine:
«В Україні є діти, які дуже мало часу провели фізично у школі. Вони не знають, що таке соціалізація, дисципліна під час уроку. Це означає, що коли ми переможемо і закінчиться війна, з’явиться виклик, як задовольняти освітні потреби цих різних категорій дітей. В Україні є діти, перш за все з тимчасово окупованих територій, які з лютого минулого року взагалі майже не отримували освіту.
У квітні минулого року ми запустили проєкт для надання освітнього супроводу дітям. Його впровадження спрямована на додаткову навчальну підтримку учнів 5-10 класів у вигляді академічного тьюторингу. Ми розуміли, що в Україні у дітей завжди були освітні втрати, а зараз вони просто надзвичайні. Це одна з найбільших проблем, з якою стикаються вчителі.
Ми проводили опитування, щоб виміряти освітні втрати, адже розуміємо, що ця проблема з нами надовго. Але на це можна подивитися і з позитивної точки зору. Ми говоримо про інновації. І це також можливість для системи української освіти стати новаторською. Бо вже ті методи, які вчителі, директори шкіл застосовують зараз — це щось надзвичайне.»
Ми раніше писали про те, як наздогнати навчальну програму без стресу. Дізнатися більше можна тут.
Про закордонний досвід подолання освітніх втрат можна почитати тут.
Психологічна підтримка у нових реаліях
Ми вже ніколи не повернемося в умови до 24 лютого, тому в напрямку психологічної підтримки та психоедукації потрібно шукати нові підходи.
У багатьох країнах є школи, чутливі до психічного здоров’я. Там учителі та шкільний персонал розвивають навички діагностування проблем, які вони можуть спостерігати в учнів. Також у таких школах розроблена мережа скерування: якщо педагог помічає проблему в дитини, то знає, куди її скерувати далі, щоб їй надали допомогу. Ще один важливий напрямок роботи цих шкіл — розробка рішень, як взаємодіяти з батьками чи опікунами дітей.
Президентка Національної психологічної асоціації (ТВС) Валерія Палій розповіла, що команда українських психологів вже розробила концепцію школи, чутливої до психічного здоров’я. Наразі готується пілотний проєкт — навчання у кількох українських навчальних закладах. І що важливо, у такій моделі відповідальність покладається не лише на вчителів. Акцент також є на грамотність батьків і персоналу. Навіть кухарі чи водії шкільного автобуса щодня контактують з дитиною. І вони іноді можуть побачити її з того боку, з якого може не бачить учитель — у якійсь неформальній взаємодії.
Щоб запровадити нові підходи у напрямку психоемоційної підтримки школярів, важливо знайти проактивних агентів змін. Адже шкільні психологи, як і вчителі, мають велике навантаження зараз.
Як має змінитись робота шкільних психологів?
Пані Валерія ексклюзивно для «Освіторія.Медіа» розповіла, як має змінитись робота шкільних психологів, щоб учні змогли отримувати більш якісну психоемоційну допомогу.
«На шкільних психологів зараз лягає дуже велика відповідальність. І багато з них, на жаль, не завжди можуть приділяти належну увагу якісному виконанню своєї роботи. Тому що вони «грузнуть» у паперах, звітностях. Також шкільним психологам не вистачає навчання. Вони отримують певні директиви щодо того, що потрібно боротися з булінгом, давати певні показники. Але при цьому їм не пропонують хороших інструментів для роботи.
На мою думку, варто було б зменшити кількість паперової та звітної роботи психологів. А також надати їм хороші інструменти. Наприклад, ті ж самі тести. Шкільні психологи досі працюють з бланковими методиками, а потім вручну опрацьовують. Зараз існує безліч онлайн тестів, за допомогою яких можна отримати автоматичні обрахунки. Це значно оптимізує процес.
Важливими є навчання та супервізія. Щоб шкільні психологи не залишались сам на сам зі своїми проблемами. Гарна ідея — створення груп першої підтримки, де фахівці зможуть отримувати необхідну допомогу, обговорювати складнощі. Тоді вони будуть ефективніше працювати.
З того, що я спостерігаю — шкільні психологи зараз працюють на морально-вольових зусиллях. Вони, можливо, і раді були б дати більше. Але не можуть через велике навантаження, бюрократію, зайву роботу, що часто на них покладається.»
