1 червня вийшла у світ перша українська документальна стрічка про освіту «2045: Нова національна ідея». Її зняв режисер Михайло Бно-Айріян, а партнерами фільму стали громадська спілка «Освіторія» та «Мітсубіші моторз Україна». Ви можете безкоштовно переглянути її на YouTube-каналі і переконатися: освіта стосується кожного!
Освіта — нова національна ідея. Чому має бути саме так?
«Українські освітяни й чиновники будь-що мають побачити цей фільм» — одразу спадає на думку після перегляду стрічки «2045: Нова національна ідея». Це перше в Україні повнометражне документальне кіно про освіту, — раніше ви могли побачити на цю тему хіба що короткі ролики на YouTube.
Унікальною цю кіноісторію роблять люди — освітні стейкхолдери, реальні учні та студенти, вихователі та вчителі, директори й ректори. Без страху за власну репутацію вони розповідають:
- чи по всій країні впроваджують НУШ та як із цим дають раду вчителі похилого віку?
- яка вартість навчання у найпрестижніших приватних школах Києва?
- до чого призведе закриття освітніх закладів України?
- чого навчають дітей у школах прифронтових зон?
- як отримують знання підлітки у виправних колоніях?
- чи охоче в нашій країні працевлаштовують учнів з особливими освітніми потребами?
- як виживати молодим вчителям, які отримують зарплату 6000 гривень?
Озвучені теми — лише вершечок айсберга проблем і перспектив української освіти, про які без купюр говорить у своїй кінострічці режисер Михайло Бно-Айріян.
Які 10 проблем української освіти показує фільм?
Три тижні зйомок у десятках міст нон-стоп, 61 герой та 10 проблемних точок освіти в Україні, якими не можна нехтувати. Автор ідеї освітнього фільму режисер Михайло Бно-Айріян озвучив їх на прохання «Освіторії».
1️⃣
В освіті є величезний та нереалізований запит на лідерство «знизу» — від вихователів, педагогів, директорів освітніх закладів. У центр освітньої політики треба ставити педагогів.
2️⃣
Країна зобов’язана втілювати всі реформи, розпочаті в освітній галузі. Почали НУШ? Доводимо до кінця, а не ставимо під сумнів продовження реформ після приходу нової влади. Почали реформу вищої та професійно-технічної освіти? Які б економічні труднощі не виникали, маємо успішно завершити. На кону — діти й педагоги, над якими в жодному разі не потрібно «проводити експерименти».
3️⃣
Зарплати. Це біль кожного педагога, який скаже вам відкрито: «Професія вчителя в Україні — не престижна». Герої фільму не на камеру розповідали, що тримають домашню худобу, щоб вижити в селі. Потрібне системне рішення від держави про підвищення заробітної плати. Це сміховинно, коли молодий викладач отримує 6000 гривень.
4️⃣
Оптимізація закладів вищої та загальної середньої освіти. Україні потрібно сконцентрувати освітні заклади в регіонах та розвивати опорні школи.
5️⃣
Великий перекіс у бік вищої освіти: маємо безліч вишів, що знижує якість самої освіти, а профтехосвіта надто непопулярна.
6️⃣
Вчителі мають прищеплювати дітям цінності, любов і повагу до держави. Але чи може це робити вчитель, зарплата якого — 5–6 тисяч гривень?
7️⃣
Система академій наук має інтегруватись з університетами. Наука має перейти до вищих навчальних закладів. У всіх західних університетах є наукова складова з розробками і патентами. В Україні ж усе зосереджено в академіях наук, які живуть своїм життям.
8️⃣
Відтік мізків із країни. Чому наша молодь залишає країну після закінчення шкіл чи університетів і що ми маємо на противагу цьому?
9️⃣
Відсутність сталості державної політики в освіті та порозуміння між ключовими освітніми стейкхолдерами.
🔟
Підготовка агентів освітніх змін іде надто повільними темпами. А без цієї рушійної сили неможлива «революція знизу». Україні буде достатньо 2000 людей, які змінять все, починаючи знизу. Це можливо. Ви готові стати саме таким агентом змін?
Освітні реалії прифронтових шкіл на Донеччині
Фільм «2045: Нова національна ідея» показує будні звичайної школи в селищі Верхньоторецькому, що розташоване на лінії розмежування в Донецькій області.
Із третього поверху школи видно позиції так званої ДНР. Три вулиці селища досі не контролюються українськими військами. Але діти ходять до української школи та навчаються із задоволенням. Це можливо тільки завдяки викладачам та крутій директорці.
— Мені було 8 років, коли все почалось… Під час обстрілів ми ночували в сховищах, де не було води і світла, — каже Аліса, учениця 9-го класу. — Коли чула вибухи, спершу боялась, але потім стало спокійніше. Бо розуміла: йде війна. Гинули люди, бомби потрапляли в сусідні з моїм будинки. Зараз я більш доросла та розумію, наскільки все це було страшно. Як і зрозуміла цінність фрази «Цінуй життя».
Директорка школи Олена Черкашина розповідає, що бувають у школі неспокійні дні:
— Діти сидять на уроці, і за вікном досить гучно лунають постріли. У таких випадках зідзвонюємось із селищним головою, з’ясовуємо, чи це потенційно небезпечна ситуація для дітей. Якщо безпечна — продовжуємо уроки, якщо ні — маємо приміщення для евакуації.
Більше року ми жили за розкладом обстрілів. Перший обстріл починався о 7-й ранку і тривав до 12-ої. Потім мешканці могли скористатись перервою, щоб вибігти по воду чи чимсь потрібним. О 15-й починалась друга серія обстрілів, яка тривала до 23-ої години, а потім ще були нічні серії пострілів.
Одного дня мінний обстріл почався неочікувано. Моя однокласниця Аня пробігала поряд із селищною радою. У цей момент касетна міна влучила в дах будівлі. Осколок пронизав артерію Ані. Вона стекла кров’ю на місці, врятувати її не вдалось…
Як навчають титуловані приватні школи Києва
— Новопечерська школа дає вчителям широку академічну автономію, — розповідає Зоя Литвин, засновниця Новопечерської школи та премії для вчителів Global Teacher Prize Ukraine, голова громадської спілки «Освіторія». — Є конкретні знання, якими дитина має володіти за результатами навчального року, а ось завдання вчителя — креативно подати цю інформацію класу: урок на вулиці, кіносеанс, математичні ігри. Я пам’ятаю, у нас викладала розгублена вчителька, яка запитувала: «Не розумію — мені проводити це свято чи ні? Коли мені дадуть план?» Ми відповідали: «Якщо ви вважаєте, що дітям це буде корисно — проводьте!»
У Новопечерській школі діти не користуються мобільними телефонами з ранку й до вечора. Усі дослідження, які проводились саме щодо використання персональних гаджетів, показують: навчальні здобутки учнів за один академічний рік є більшими на 2,5 місяці в тих закладах, де учні не використовували мобільні. Щоб усе було справедливо, вчителі й керівництво школи теж не користуються мобільними телефонами протягом дня.
Також у школі заборонене репетиторство. Адже багато батьків безпричинно хвилюються, що вчитель ніби спеціально «завалює» їхню дитину на уроках, щоб потім займатись додатково й отримувати додатковий заробіток. Але у наших вчителів щотижня є дві офісні години. Це означає, що будь-який учень може записатись на позакласну зустріч і отримати вчительську консультацію. Це відкрито, прозоро й безкоштовно для дітей. Разом із тим, щороку потроху підвищуємо ставку нашим викладачам, щоб вона була привабливою. Наразі викладач у нашій школі отримує в середньому 24 тисячі гривень.
Ми поставили пані Зої запитання: «Яким кіножанром була би українська освіта?» Відповідь здивувала:
— Або трилер із хепі-ендом, або соціальний реалізм, і теж із щасливим завершенням. Чому соцреалізм? Бо ніби надто багато речей проти тебе, але ти розумієш, що навколо багато ентузіастів, які вже запустили в суспільство цілющу силу позитивних змін. Дивишся на них і розумієш: а вони таки досягнуть мети й дадуть системі відчуття землі під ногами.
— Емоції після перегляду фільму дуже позитивні, — коментує засновниця Global Teacher Prize Ukraine пані Зоя. — Надихає найбільше, що ми з командою своєю роботою показуємо: освіта — не просто стаття видатків держбюджету України, це найприбутковіша інвестиція держави у своїх громадян. І фільм — один із доказів цьому. Мені приємно, що цей наратив створюють як освітяни, так і громадські спілки та блогери.
Причина для освітян переглянути цей фільм? Натхнення навчатись, ставати щодня трішечки кращим разом зі своїми учнями та робити це, бо ти працюєш у найважливішій сфері.
Букварі для підлітків: чого навчають у виховних колоніях
«Якщо не будемо інвестувати в освіту — будемо будувати тюрми», — лунає у фільмі доречний коментар перед відвідинами Кременчуцької виховної колонії. Це єдина колонія для неповнолітніх в Україні.
Юнак Матвій, ув’язнений на три роки і три місяці, розповідає:
— Коли я ще ходив у звичайну школу, багато чого було не цікаво, і ми з товаришами починали «страждати дурнею». Самостверджувались за рахунок інших. Це призвело до плачевних наслідків. У колонії я знову став ходити до школи. А ситуація тут така, що прогуляти заняття ніде. Плацом гуляти — не варіант. Тож сидиш собі за партою, намагаєшся вмикатись і думати. Зрештою я почав отримувати задоволення від навчання. Лякав приклад хлопців, які не могли навіть написати свого імені. Вчителі до них приходили з букварем.
Ще один вихованець колонії зізнається на камеру, що писати вміє, але з великими труднощами:
— Планую після звільнення піти до центру зайнятості, але боюсь, чи зможу нормально заповнити бланк. Може, працівники подивляться на мій дитячий почерк, і я просто провалюсь під землю? Намагаюсь надолужити втрачене — прислухаюсь до вчителів, а вони у нас хороші в колонії. Деякі навіть кращі, ніж у звичайній школі. Якщо щось не зрозуміло, просять запитувати, щоб ми повернулись до теми. Навіть якщо це тема 5-го класу.
Круті цитати з фільму, які змусять вас замислитись
«Цього року в перші класи на Донбасі підуть діти, які народилися вже за війни».
«Те, що відбулося на Донбасі, — наслідок безрезультативності системи освіти, яка була на той час на цій території. Власне, це є першопричина: освіта і виховання протягом десятків років, що виключали у своєму наративі можливість існування незалежної держави України». (Тарас Тополя)
«Сучасні діти вимагають, щоб ви були для них цікавими». (Лариса Яременко, директорка садочка №1 «Орлятко»)
«Яка ж у країні має статись ду**, щоб почали виділяти кошти на вчителів?» (Макс Шульженко)
«НУШ — це навчання на дослідженнях. Дитині не дають готовий матеріал, а вона сама до цього доходить разом з учителем. Це те, що я бачила у Фінляндії, і тепер бачу у своїй школі». (Валентина Федоряка, вчителька з Миргорода)
«Чи не краще залишити в класі звичайну дошку, а решту інвестувати в учителя, щоб він поїхав у Фінляндію і пройшов курси підвищення кваліфікації? Перш ніж робити державні закупівлі для того чи іншого закладу, потрібно спитати вчителя».
«Підготовка одного учня в міській школі коштує державі приблизно 12,5 тисяч гривень (19 тисяч станом на 2019 рік). Підготовка учня у сільській школі коштує 45 тисяч гривень (32 тисячі станом на 2019 рік)». (Михайло Вінницький)
«Найприбутковіша інвестиція з усіх можливих — це інвестиція в освіту». (Зоя Литвин)
«Що таке «успішний вчитель»? Успішний вчитель — це щасливий вчитель. Той, для кого це не є тягарем». (Олександр Жук, вчитель)
«Не буває поганих учнів, бувають погані вчителі. В будь-якій професії, якщо ти її якісно виконуєш, ти будеш мати результат. Ну а як зробити професію вчителя престижною в нашій країні? Все дуже просто — вчителів потрібно поважати. Для того щоб вчителів поважали інші, треба, щоб їх поважала держава. Від цих людей дуже багато залежить, тому що вони формують основу: як вони цю основу сформують, так далі і буде розвиватися суспільство». (Віктор Бронюк)
«За минулий рік викладачами і студентами Львівської політехніки було продано патентів на 110 мільйонів доларів США». (Назар Подольчак, проректор)
«Ви знаєте, скільки отримує доктор наук, якого треба готувати принаймні 20 років? 12 тисяч гривень». (Елла Лібанова)
Кого з освітніх лідерів думок можна побачити у фільмі?
Зоя Литвин, голова ГС «Освіторія», засновниця премії для вчителів-новаторів Global Teacher Prize Ukraine
Тарас Тополя, молодіжний посол ЮНІСЕФ та лідер гурту «Антитіла»
Юрій Бобало, ректор «Львівської політехніки»
Елла Лібанова, директорка Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України
Михайло Винницький, керівник секретаріату Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти
Олександр Жук, найкращий вчитель України у 2020 році
Віктор Бронюк, лідер гурту «ТІК»
