Нам потрібно навчити молодих людей підтримувати їхній оптимізм крізь роки. Це може допомогти їм позитивніше впливати на світ. Так вважає Ашіш Адвані, президент і виконавчий директор JA Worldwide. JA Worldwide — глобальна неприбуткова молодіжна організація, що навчає дітей та молодь навичок першої професії, фінансової грамотності та підприємництва. Пропонуємо вам переклад статті Ашіша Адвані для Світового економічного форуму.
Найкраще навчання не просто розвиває навички. Воно також формує спосіб мислення, який сприяє оптимізму, інноваційності та вмотивованості. У такому навчальному середовищі:
- учні дізнаються, що поразка — це природна частина навчального процесу, а не щось, чого треба соромитися та уникати;
- молодь вчиться, що регулярна практика та важка праця, а не тільки природжений талант, дають позитивні результати;
- завдяки рольовим моделям, які походять зі схожого до їхнього середовища, молоді люди уявлятимуть майбутнє, у якому вони зможуть мати позитивний вплив на свої родини, спільноти та світ загалом.
З одного боку, освітні установи та молодіжні NGOs показують успішні результати в розвитку цього способу мислення. З другого — дослідження свідчать: оптимізм людини сягає свого піку в пізній молодості, а потім починає знижуватися впродовж решти життя. Одне з таких досліджень під назвою «The Changing Childhood Project» («Дитинство, що змінюється») нещодавно опублікував ЮНІСЕФ. Згідно з ним, у всіх країнах, окрім трьох (Індія, Марокко та Нігерія), молоді люди демонструють вищий оптимізм, ніж старші. Загалом з кожним додатковим роком життя ймовірність, що людина скаже, що світ стає кращим, знижується на 1 %. У більшості країн молоді люди стають менш оптимістичними з часом.
Звідки береться зниження оптимізму? Приходить природно, разом із життєвим досвідом? Чи, можливо, розчарування життєвими викликами зводить нанівець оптимізм у молоді? Зважаючи на кількість дорослих, які зберігають оптимістичний спосіб мислення попри поразки та розчарування в житті, можна стверджувати: оптимізм — це практика, яку деякі люди свідомо обирають.
Як виконавчий директор однієї з найбільших молодіжних неурядових організацій, я прагну перевірити, чи можемо ми розробити навчальні програми, які не лише формуватимуть оптимістичний спосіб мислення, а й навчатимуть учнів практики оптимізму, яку вони зможуть відточувати та розвивати впродовж усього життя. Далі — п’ять тем, які може запропонувати така програма.
1. Набутий оптимізм без токсичної позитивності
У 1960-х роках Мартін Селігман увів терміни «набута безпорадність» і «набутий оптимізм». Якщо вжити їх у контексті шкіл, то молоді люди, які вірять, що їхні негаразди або поразки:
- тимчасові та скороминущі («Я зробив помилку, але ця проблема не триватиме вічно»),
- конкретні («Я помилилася в цьому проєкті», а не «Я надто некомпетентна, щоб управляти проєктами такого масштабу»),
- є результатом багатьох факторів («Проблема виникла з багатьох причин, а не лише через мене»),
зі значно нижчою ймовірністю сумніватимуться у своїх навичках і перспективах. Швидше за все, у них не буде набутої безпорадності.
Інструменти, які допоможуть учням замість набутої безпорадності розвинути набутий оптимізм, не менш важливі для життя та роботи, ніж, наприклад, тригонометрія.
Відтренувати набутий оптимізм цілком можна, не загнавши учнів у пастку токсичної позитивності. Як? Через занурення в практичне навчання, завдяки якому молоді люди зможуть тестувати свої навички, вчитися з помилок і після цього пробувати знову — все у середовищі, пронизаному підтримкою.
2. Перепрограмування
Когнітивне перепрограмування зміщує фокус із самооцінки на розвиток навичок. Замість «Я невдаха у публічних виступах, тому мені ніколи не вдасться отримати фінансування для мого стартапу» з’являється «Досі публічні виступи не були моїм пріоритетом. Проте зараз мені потрібно цього навчитися для бізнесу, що інтенсивно зростає. Я впевнена, що зможу здобути цю навичку в той самий спосіб, як я здобувала багато інших навичок».
Приклади перепрограмування:
«Я невдаха в математиці»
VS
«Я здобула стільки навичок за все своє життя! Впевнена, що фінанси бізнесу я також опаную. Потрібні лише терпіння, практика та хороший викладач»
Учні можуть навчитися перепрограмування так само, як гри на музичному інструменті. Потрібно лише багато тренуватися та мати хорошого вчителя. Лишень уявіть школу, де вчителі мають натхнення навчати практики перепрограмування свідомості. Учень каже: «Я невдаха в математиці», а вчитель негайно починає процес перепрограмування. Це могло би на ранніх етапах викорінити потенційно пожиттєве переконання учня, що математика — це точно не для нього.
3. Від мрій до дій
Як часто ви мрієте про інакше життя, роботу або обставини? У цьому немає нічого поганого! Ніхто не народжується з розумінням, як перейти від мрій до дій. Саме тому учням було би корисно почути поради щодо того, як перестати літати разом зі своїми мріями у хмарах і зробити їх максимально конкретними. Це допомогло би школярам розбити мрії на покрокові та дієві плани дій.
У JA ми запровадили систему мікросертифікатів для учнів старшої школи. Ці символічні документи демонструють компетентність школярів запустити власний бізнес. Ідеться не лише про їхнє вміння зробити презентацію або бізнес-план, а саме про здатність створити бізнес із реальними доходами й акціонерами. Наразі ці мікросертифікати отримали школярі з понад 45 країн Європи, Близького Сходу, Північної Америки та Африки.
Нещодавно JA/EY провели опитування молодих людей покоління Z (віком від 16 до 24 років). Воно показало: покоління Z упевнене в багатьох навичках, але не в умінні вирішувати проблеми. У нього просто замало практики. Потрібно оновити шкільну програму, щоб у ній з’явилися проєкти, які би вимагали дій, а не лише аналізу.
4. Практики вдячності, майндфулнес і ведення щоденника
Дослідження свідчать, що регулярне занотовування речей і подій, за які ми вдячні, суттєво підвищує задоволення від життя. Вдячність у молоді асоціюється з позитивом, оптимізмом і задоволенням від спілкування.
Як працює ведення щоденника вдячності? У нещодавньому дослідженні розглянули не лише позитивний вплив ведення щоденника на психічне здоров’я, а й фактори, які можуть пояснити цей позитивний вплив. По-перше, під час ведення щоденника в учасників дослідження зникала зі вжитку емоційно негативна лексика. По-друге, вдячність насправді змінює спосіб, у який мозок обробляє інформацію. Практикування вдячності та майндфулнес у комплексі в складні часи допомагають зберігати позитивний погляд на життя та уникати песимізму.
Якщо ми можемо навчити молодих людей писати потужні курсові роботи, значить ми також можемо навчити їх вести щоденник вдячності та практикувати майндфулнес.
5. Підтримання дитячого оптимізму
Важливо розпочинати змалечку. Грегорі Б’юкенен і Мартін Селігман створили концепцію «пояснювального стилю», яку вони визначили як «тенденцію пропонувати схожі пояснення для різних подій». Ідеться насамперед про нашу схильність пояснювати все, що відбувається, оптимістично або песимістично.
Їхнє дослідження показало, що якщо пояснювальний стиль дітей дошкільного віку ще досить гнучкий, то до восьми років він уже фактично сформований. Після цього пояснювальний стиль можна змінити лише свідомою цілеспрямованою дією. У природний спосіб цього не станеться. Пояснювальний стиль молодих людей напряму пов’язаний з їхньою здатністю розучуватися набутої безпорадності та перепрограмовувати свій мозок.
Пояснювальний стиль
Загалом оптимістичний:
- «Обставини, у яких я перебуваю зараз, не назавжди. Я спробую ще раз, щойно з’явиться така нагода».
- «Невезіння — це лише привід повчитися. Чого я можу навчитися з цього досвіду?»
- «Ця невдача — точно не лише моя помилка. Вона — результат багатьох обставин і маленьких помилок, які можна усунути».
Загалом песимістичний:
- «Ця чорна смуга ніколи не закінчиться. Я ніколи не досягну успіху».
- «Мені просто постійно не щастить — це ніколи не зміниться».
- «Ця ситуація — повністю моя помилка. Я недостатньо компетентна, щоб добре виконувати цю роботу».
Оптимізм не повинен знижуватися з віком. Ми можемо звести цю тенденцію нанівець для наступного покоління, якщо нарощуватимемо м’язи оптимізму з раннього віку.
