29 січня у видавництві «Наш Формат» вийде книга «Досить істерик! Комплексний підхід до гармонійного виховання дитини» психіатра Деніела Сіґела і доктора філософських наук Тіни Брайсон. Розповідаємо, чому її варто прочитати батькам.
Діти дуже часто поводяться погано, тому що намагаються повідомити про свою незадоволену потребу, яку вони не можуть розпізнати, зрозуміти або ж сформулювати. Навіть у дорослих таке часто буває, що вже казати про малюків, які навіть не вивчили всіх потрібних слів, щоб озвучити свої потреби.
Автори пояснюють, що дисципліна є необхідним інструментом для навчання навичок, які допоможуть дітям краще справлятися із собою і приймати рішення в майбутньому.
Дисципліна — це можливість допомогти дітям навчитися слухати себе, знаходити назву тому, з чим вони мають справу, і вибирати стратегії для вирішення проблеми.
Однак ще у вступі автори попереджають, що потрібно забути про традиційне значення цього слова. А також про все, що ви чули про правильні реакції на погану поведінку дитини.
Власне, з переосмислення слова «дисципліна» і починається книга. Це не покарання і контроль, а навчання і отримання навичок. І все це має відбуватися з любов’ю, повагою і в тісному емоційному зв’язку.
Сіґел розбиває дисципліну на два етапи: підключитися і перенаправити.
Підключення слугує для задоволення потреби людини в надійній прихильності, його можна побачити і зрозуміти. Тільки-но батьки підключаться емоційно до дитини, вони зможуть перенаправити її на те, щоб подумати про більш відповідну поведінку.
«Навіть коли ми кажемо «ні» поведінці наших дітей, ми завжди хочемо сказати «так» їхнім емоціям і тому, як вони переживають», — пишуть автори.
Книга містить корисні ілюстрації, схожі на комікси, і реальні ситуації з батьківського досвіду авторів. Це практичні поради для щоденних «сутичок» з дітьми та їхніми істериками.
В останньому розділі йдеться про те, що іноді кожен відходить від дисциплінарної взаємодії, стає злим і засмученим. Автори пропонують чотири поради для батьків, як з цим впоратися, адже ніхто не ідеальний.
Іноді навіть помилки батьків можуть іти на користь дітям, а втрачений зв’язок завжди можна налагодити знову. І ніколи не пізно почати позитивні зміни.
Головна ідея книги: дітей насправді можна виховувати з повагою і турботою, але при цьому потрібно встановити чіткі обмеження і правила.
Інакше кажучи, виховання може бути ефективним. Ви можете виховувати, орієнтуючись на відносини і повагу, уникати непорозумінь і конфліктів. Навіть більше, можете удосконалювати здатність дітей вирішувати, як діяти правильно, думати про інших, йти до успіху і ставати щасливими.
Уривок з книги:
«Якби вам довелося мати справу з розлюченим собакою, чи вимагали б ви, прийнявши загрозливу позу, «припинити це й заспокоїтися»? Це було б і нерозумно, і неефективно. Собака сприймає вас як загрозу, і в нього немає іншого виходу, окрім як відреагувати, присівши від страху або ж укусивши вас. Нас навчають зовсім протилежного — доторкнутися до собаки тильною стороною долоні, присісти та говорити м’яким, спокійним голосом. Так ми передаємо повідомлення: «Я нічим тобі не загрожую». У відповідь собака розслабляється, заспокоюється, відчуває себе в безпеці, а потім іде на контакт та може взаємодіяти.
Те саме відбувається з людьми. Коли ми відчуваємо загрозу, наш механізм соціальної взаємодії не працює. Нам складно увімкнути верхній мозок, саме той, який відповідає за розважливість, прийняття правильних рішень, емпатію й керування емоціями та тілом. Замість заспокоїтися й вирішити, як діяти правильно, ми просто реагуємо. Це має сенс із погляду еволюції: коли мозок бачить загрозу, нижній відділ миттєво переходить у бойову готовність і активізується. Це дає нам змогу убезпечити себе, будучи надзвичайно спостережливими, діючи швидко, не роздумуючи, або ж вдаючись до моделі поведінки «борися, тікай, замри чи знепритомній».
І те саме стосується дітей. Коли вирують емоції, а ми реагуємо погрожуючи — з розлюченим чи засмученим виразом обличчям, сердитим голосом, загрозливою позою (руки в боки, погрожуючи пальцем, нависаючи над дитиною) — природною фізіологічною реакцією дитини буде активізація нижнього відділу мозку. І навпаки, коли вихователі висловлюють повідомлення «я не несу загрози», реактивна й агресивна частина мозку — яка спочатку дає сигнал до дії, а вже потім до мислення — заспокоюється, і дитина може відновити самоконтроль».
