Наприкінці березня Тетяна Вакуленко очолила Український центр оцінювання якості освіти. Це було одним із перших кадрових призначень нового міністра освіти і науки Оксена Лісового. Доти пані Тетяна кілька років була заступницею директора УЦОЯО. Як тепер змінилася її роль у Центрі? Які освітні вимірювання варто негайно провести? Та як учителям на місцях визначати та надолужувати освітні втрати учнів? Про все це поговорили з Тетяною Вакуленко.
Нещодавно ви очолили Український центр оцінювання якості освіти. Вочевидь, для освітян це було довгоочікуване призначення. Як змінилася ваша роль у Центрі? Які пріоритети виокремлюєте для себе?
У роботі Центру практично жодних змін: у нас довготривалі, плановані процеси — вони передбачувані, визначені й абсолютно не залежать від зміни керівника. Звісно, моя роль тепер значно розширилася, але загалом ми і надалі реалізовуємо ті оцінювання, за які несемо відповідальність.
Безперечно, є проєкти, без реалізації яких дуже складно говорити про системні зміни в освітній галузі. Для мене як аналітика найбільшою проблемою є те, що в українській освіті вкрай мало об’єктивних даних про результати навчальних досягнень учнів на різних етапах здобуття освіти. Ця проблема постала ще гостріше після карантину і поглибилася повномасштабною війною. Будь-який серйозний дослідник може висунути обґрунтовано гіпотезу, що в нас є освітні втрати. Але нам цю гіпотезу надзвичайно складно підтвердити або спростувати і надати їй якогось фізичного пояснення. Зокрема й через те, що в нас немає системи стандартизованого збору даних про результати навчальних досягнень учнів. Ще у 2017 році УЦОЯО за підтримки фонду «Відродження» брав участь у проєкті «Розроблення стратегії розвитку освітніх оцінювань у сфері загальної середньої освіти до 2030 року». Ми планували поетапно реалізувати положення цього документа в межах стратегії. Якби все відбулося, то на початок 2020-х ми б уже мали стандартизоване оцінювання в четвертому класі. А далі розвивали б оцінювання для здобувачів базової освіти.
в українській освіті вкрай мало об’єктивних даних про результати навчальних досягнень учнів на різних етапах здобуття освіти.
Ідея полягала в тому, щоб розвивати систему оцінювання для НУШ: тобто, коли перші НУШівські діти стануть дев’ятикласниками, ми б мали об’єктивні показники успішності реформи і використовували інформацію про результати навчання для оперативної роботи з різними елементами системи освіти. Але карантин і початок повномасштабної війни загальмували ці плани. Тож зараз даних, які вкрай потрібні, немає.
Нещодавно мала зустріч з міністром освіти і науки, паном Лісовим, під час якої ми обговорювали і питання освітніх оцінювань. Він теж поділяє думку про те, що освітні оцінювання є важливою частиною освіти.
Вочевидь, освітні оцінювання не можуть самі по собі покращити навчальні досягнення дітей. Це діагностика, але не лікування. Що потрібно зараз, щоб ця система запрацювала?
Без діагностики неможливо вчасно й ефективно підтримувати здоров’я пацієнта. Освітні оцінювання потрібні, щоб розуміти, куди спрямовувати ресурси, що потребує умовного «лікування». Реалізувати стратегію зовсім непросто, для цього нам насамперед важливо підвищити спроможність Українського центру.
По-перше, для проведення ДПА у 4-х, 9-х і 12-х класах нам критично бракує фахівців. Потрібно залучити авторів для розроблення тестових завдань та інших інструментів оцінювання, підготовлення матеріалів про особливості проведення тестувань.
По-друге, актуальною є потреба створення екзаменаційних центрів у містах, де є регіональні центри оцінювання якості освіти. А в перспективі такі комп’ютерні центри мають бути в усіх обласних центрах. Адже наявність таких хабів у регіонах значно спростила б проведення і міжнародних досліджень якості освіти.
На сьогодні в нас працюють 9 регіональних центрів. Якщо створити по одному екзаменаційному центру в кожному з регіонів, це вже 9 екзаменаційних центрів. Ми передбачаємо, що в кожному такому центрі мають працювати щонайменше три фахівці: керівник, фахівець у галузі ІТ, який має забезпечувати всі технічні процеси, фахівець-методист.
Зараз Український і регіональні центри опікуються дуже різними освітніми оцінюваннями: ми одночасно проводимо тестування для абітурієнтів і випускників закладів загальної середньої освіти, для вступників у магістратуру, для педагогів (у межах сертифікації педагогічних працівників). Окрім цих тестувань ми проводимо й моніторингові дослідження, зокрема моніторингове дослідження якості початкової освіти, PISA.
Українська освіта сьогодні — це організм, який показав себе суперстійким.
Зауважу, що обсяг завдань нашої установи постійно зростає. Наприклад, у сертифікації педагогічних працівників раніше брали участь лише вчителі початкової школи, тепер це вчителі мовно-літературної галузі та математики базової ланки освіти. Наші масштабні проєкти неможливо виконувати без перспективного планування, до якого, попри війну, ми маємо повернутися.
Мене дуже потішила новина про те, що після чотирьох років перерви ДПА все ж буде проводитися наступного року. Що ви очікуєте побачити в тих зрізах знань? Чи готові ми будемо прийняти результати атестації?
Найперше наголошу, що остаточного рішення щодо способу й обов’язковості проходження ДПА учнями/ученицями наступного року ще немає. Справді, 2019 — це був рік, коли востаннє в державі проводилася ДПА у формі ЗНО. У 2020, 2021 роках ми проводили ЗНО лише для вступників, адже через пандемію з огляду на міркування безпеки ДПА скасували. У 2022 році замість традиційного ЗНО провели НМТ.
По-перше, треба розуміти: будь-яка картина, яку ми побачимо, буде кращою, ніж реальність. Чому? Тому що навряд чи ми зможемо осягнути цим оцінюванням усі категорії учнів. На жаль, найуразливіші групи здобувачів освіти можуть залишитися за межами дослідження. Адже ми не зможемо включити в нього дітей, які наразі перебувають за кордоном, учнів на тимчасово окупованих територіях. А також дітей, яких примусово вивезли з України, або дітей, які тривалий час взагалі не мали доступу до фізичного закладу освіти, бо він зруйнований.
Маємо досвід PISA 2022: ми зробили феноменальну роботу і змогли провести основний етап PISA 2022, але ми не тестували учнів на величезній території України. Ми охопили дослідженням 18 із 27 регіонів держави. На жаль, у першому циклі дослідження (у 2018 році) ми вже не могли забезпечити оцінювання у двох регіонах України — Крим і Севастополь. Минулого року через активні бойові дії ми майже не мали закладів на Сході й Півдні. Тому, які б результати ми не отримали, вони будуть вищими, ніж реальні, і цього не уникнути.
ми не маємо жодного права покладати відповідальність за освітні втрати на вчителів. Ми маємо освітні втрати не тому, що хтось із педагогів не виклався на роботі, а тому, що нас обстрілюють.
Наступне: якими б низькими не були ці результати, їх не потрібно боятися. Бо ми часто впадаємо в крайнощі і кажемо: «Все пропало». Нічого не пропало. Погляньте на українських учителів: кожен із них став своєрідним пунктом незламності для дітей і батьків. Вони не лише продовжували навчати, а й були тими, з ким діти і батьки могли поговорити, вони стали носіями психологічного спокою для родин. І нам усім треба розуміти: ми не маємо жодного права покладати відповідальність за освітні втрати на вчителів. Ми маємо освітні втрати не тому, що хтось із педагогів не виклався на роботі, а тому, що нас обстрілюють. І через це хтось не має гаджета, хтось не має доступу до інтернету, а хтось через постійний стрес втратив здатність ефективно навчатися. Тому я дуже хочу, щоб суспільство усвідомило: ми маємо освітні втрати попри те, що кожен із нас на своєму місці робить усе можливе для освіти дітей.
Зараз учні дуже нерівномірно повертаються з-за кордону, повертаються до очного навчання. Як учителю на рівні класу визначити чи заміряти освітні втрати?
У класичному розумінні поняття «освітні втрати» — це різниця між тим, чого міг би досягти конкретний учень, і тим, чого він досяг. У нас дійсно складно буде проводити будь-яке дослідження освітніх втрат, адже немає точки відліку — нам ні з чим порівнювати. Інші країни мають дуже прозорі дані різних освітніх втрат: наприклад, унаслідок карантину. Маючи такі зрізи, вони можуть знайти різницю, описати її і далі реагувати. У нас таких даних немає. Тому я пропоную фокусуватися зараз на іншому: чого саме не знають конкретні учні і що є принципово важливим для набуття нових компетентностей. У кожному курсі є ті поняття, без опанування яких, неможливо рухатися далі. Тому я би не намагалася встановити, чи діти відстали в знаннях на пів року чи рік. Нам важливо виокремити те основне, що є у курсі, і надолужувати це.
Було б дуже добре, якби вчителям не потрібно було поспішати за програмою і вони могли витрачати більше часу на повернення до ключових тем. Якщо вчитель математики 7-го класу бачить, що дітям досі складно даються дроби, він має не боятися витратити цілий урок, щоб розібрати цю тему, а тоді ще раз повернутися до них на наступних уроках.
Було б дуже добре, якби вчителям не потрібно було поспішати за програмою і вони могли витрачати більше часу на повернення до ключових тем.
Я би дуже хотіла, щоб підхід, про який ви кажете, почули адміністрації шкіл. Адже вчителі, гадаю, інтуїтивно йдуть за потребами учнів, але вони перебувають під тиском паперової роботи і формальних звітів.
Безперечно, з точки зору формального підходу: є урок, є тема, і вчитель має за нею працювати. Але подивімося у суть: такі предмети, як математика, фізика та більшість природничо-наукових дисциплін, будуються на концентричному принципі викладання. Ви постійно нарощуєте щось і повертаєтесь. Якщо ж просто рухатись уперед, ви будуєте будинок без фундаменту. Зовні цей будинок може виглядати дуже пристойно, але він розвалиться, щойно почне дмухати вітер. Звичайно, держава має розробити і дати вчителям інструменти, щоб вони могли замірювати освітні втрати й ефективно їх надолужувати.
Економіку інспірують сильні — з ними у нас завжди було все гаразд. Але рухають економіку всі, тому маємо звести до мінімуму кількість учнів, які не готові до повноцінного життя у суспільстві.
Для учнів, які дуже відстали, не обійтися без додаткових занять. І держава має подбати, щоб ці години додаткової роботи були гідно оплачені. Зараз дуже важливо не втратити цілу спільноту відданих професії педагогів через перевантаження і вигорання.
Що для вас якісна освіта? І якою вам виглядає українська освіта нині?
Якісна освіта — це освіта рівних можливостей: система, де погано підготовлених учнів дуже мало. Це також освіта, яка дозволяє людині бути психічно і фізично здоровою впродовж життя. Українська освіта сьогодні — це організм, який показав себе суперстійким. У цього організму є свої старі біди — забюрократизованість системи. Він також має нові проблеми, пов’язані з викликами війни. Маємо викорінити ті старі та паралельно розв’язувати нові проблеми для того, щоб уся конструкція під назвою «освіта» не спричиняла сегрегації суспільства. Економіку інспірують сильні — з ними у нас завжди було все гаразд. Але рухають економіку всі, тому маємо звести до мінімуму кількість учнів, які не готові до повноцінного життя у суспільстві. Кожна людина заслуговує на те, щоб бути у гармонії із собою і успішно реалізуватися.
