Як вчителям долати невіру в себе та чому варто номінуватись на Global Teacher Prize Ukraine? Як провести урок у класі, де жоден учень не підготувався? Як практикувати з дітьми техніки mindfullness? Чому керівництву школи важливо створювати спільні правила разом з учнями та батьками? Яке щоденне правило інтернет-детоксу допоможе почуватися спокійніше в епоху інформаційних штормів? На старті нового сезону Global Teacher Prize Ukraine ми запросили на душевну бесіду чинну тріумфаторку премії Наталю Кідалову з Мелітополя, яка вже 23 роки працює в школі, де й сама навчалася, та викладає англійську, українську мову і літературу.
Українські вчителі часто не вірять у свої сили, але є спосіб це змінити
Після перемоги в Global Teacher Prize Ukraine життя не просто змінилося — завирувало з подвійною силою. Я завжди була проактивною, але тепер залученість в освітніх подіях — шалена. Як і увага преси. Етерів на телебаченні та інтерв’ю не рахувала, але найбільше питань стосувалося «внутрішньої кухні» премії: як стати учасником, які етапи треба пройти, а також авторської методики: які родзинки маю у своїх педагогічних рецептах, які прийоми використовую. Колеги теж детально розпитували про алгоритми та етапи Global Teacher Prize Ukraine. У мережі інформації багато, але далеко не всі педагоги знають про неймовірну можливість отримати «учительський Оскар». Ця премія розширює горизонти, тож намагаюся переконати знайомих вчителів, що взяти участь у ній може кожен.
Коли запитують про «секрет перемоги», кажу, що такого нема. Важливо бути щирою, говорити правду й не намагатися комусь сподобатись.
Бути собою — ключ до успіху
На жаль, багато педагогів знецінюють важливість своєї роботи. Я це помічаю і серед колег: «Не знаю… Ну де я і де Global Teacher Prize? Не настільки багато роблю, щоб подаватися». Шкода, що в наших вчителів така невіра в себе. З цим варто працювати, у тому числі і беручи участь в освітянських подіях різного масштабу, спілкуючись з іншими, шукаючи близьких за духом людей. «Об’єднуватися і ділитися» — хороший меседж! Після карантину, звісно:)
А я тим часом відчуваю, як зміцнюється мій психологічний імунітет. Спершу не була готова до того, що мої слова сприйматимуться як думка всього вчительства, що мене вважатимуть у якомусь сенсі лідером думок. Нести цю місію цікаво й складно водночас. Комунікації — важлива складова професії педагога. А от чого я свідомо уникаю — хайпування на резонансних і болісних освітніх темах, якими можна «погратися», створюючи контент у соцмережах.
Також відточую навичку, якої раніше мені конче бракувало — вчуся говорити «ні». Зараз, коли я кажу «ні», це означає, що відмовляю. Я просто висловлюю повагу до зобов’язань і відповідальності, які взяла на себе раніше, і саме це дає змогу зробити це якісно.
Мене надзвичайно надихають зустрічі з учнями та молоддю взагалі, і з маленьких селищ зокрема. Наприклад, у Чернігівці Запорізької області діти започаткували «Клуб зустрічей з успішними людьми». І в невимушеній бесіді я відчула гордість за те, що молодь вважає вчителя успішною особистістю. Діти поставили цікаве запитання: «А що ви робите, якщо учні не підготувалися до уроку?» Для цього треба мати про запас кілька сценаріїв у голові, уміти експериментувати й імпровізувати.
Нечасто, але трапляється, що учні приходять зовсім не підготовлені на урок літератури. У такому разі я спершу прошу школярів «поворожити» на творі. Кожен відкриває книгу в будь-якому місці, вказує абзац та оголошує цитату. Так ми набираємо 10–20 фраз і починаємо думати, про що ж може бути цей твір, хто може бути головними героями. Потім починаємо грати з назвою. Далі можу поставити контроверсійні питання за цим твором. Звісно, усі ці «спойлери» для того, щоб дитина прийшла додому та прочитала все самостійно. Радує, що деякі підлітки мають сформовану культуру читання, багато читають українською мовою (і оригінальну, і перекладну літературу), і навіть цікавляться, хто ілюструє книги, віддаючи перевагу українським ілюстраторам.
Місяць тому ми з учнями долучилися до всесвітнього проєкту Global Podсast Project. Пишаюся, що саме 9-й клас та наша школа в Мелітополі представляють Україну серед 12 країн, які реалізують проєкт, ідея якого виникла після стажування в США. Вчителі з Північної та Південної Америки, Азії та Європи за власною ініціативою об’єдналися задля створення подкастів про культуру своїх країн та національну ідентичність. Робимо все це на базі платформи Flipgrid. Відчуваю, у нашого дітища неабиякий потенціал, ідей у нас море! Поки що записали подкаст про свою школу та наш інтеркультурний Мелітополь. Разом з дітьми чекаємо на розповіді про В’єтнам, Аргентину та інші країни й лайками підтримуємо в чаті теми, які нам було б цікаво почути перш за все.
Відчуваю потребу робити акцент на розвитку своїх тренерських та менторських скілів, тому продовжую співпрацю з Європейським центром імені Вергеланда. Разом із МОН вони реалізують п’яту хвилю проєкту «Демократична школа», у якому задіяно багато українських шкіл. Разом з іншими тренерами допомагаю школам стати більш демократичними, знайти власний унікальний рецепт змін та здійснити їх — проводжу в різних школах тренінги, надаю менторську підтримку, фасилітую зустрічі. Для мене ця програма — про демократичні цінності і про змогу дати кожній школі можливість подивитися на себе зі сторони, проаналізувати й відрефлексувати моменти, які допоможуть стати тією самою «кращою версією себе».
Мій улюблений момент з досвіду роботи в програмі: спостерігати за вау-ефектом під час підсумкових зустрічей — коли люди усвідомлюють, що реальність краща за очікування і вони отримали від участі в програмі більше, ніж сподівалися. Розділяти справжні позитивні емоції людей — дивовижний момент!
Найперша порада для всіх шкіл — ставити в основу цінності, спільні для учнів, вчителів і батьків
Ось і в нашій школі ми почали з того, що виокремили з різними цільовими групами ТОП-10 цінностей. Здивувало, наприклад, що лише батьки назвали важливою цінністю порядок і дисципліну. На основі виокремлених цінностей створили правила, щоб перебування в школі було комфортним і безпечним для всіх, причому у формулюваннях уникали частки «не».
- Навчаючи, навчайтеся.
- Починайте день з усмішки, а протягом дня будьте оптимістами.
- Ставтеся толерантно одне до одного.
- Пишайтеся успіхами та дозволяйте робити помилки і собі, й іншим.
- І урок, і перерва розпочинаються і закінчуються вчасно!
- Активно висловлюйте власну думку.
- Поважайте думку та позицію кожної людини.
- Дотримуйтеся casual-стилю.
- Вирішуйте суперечки та конфлікти мирним шляхом.
- Стіни, підлога, підвіконня — це також робочий простір.
І цим простим кейсом може скористатися кожна школа!
Також важливо пам’ятати, що учні мають право впливати на будь-яке рішення школи, яке їх стосується, і слід забезпечувати для цього простір і підтримку.
Мовчазний урок… про відповідальність
Коли ми з дітьми вивчали «Казку про яян» Емми Андієвської, я попросила їх об’єднатися в групи та побудувати вежі (у книзі є згадка про місто, яке складається з вузьких високих веж, які кожен будує на свій лад, і ці вежі весь час завалюються, — авт.) з маршмелоу та соломинок для коктейлів. Суть завдання — за найкоротший час побудувати найвищу вежу. Вони пробували робити це поодинці та групою. І результат усіх вразив: конструкції веж, які будувалися групою, виявилися вищими та стійкішими. Ось так ми на практиці підтвердили: групова робота — надважлива навичка, і результат спільної роботи — кращий.
З мого досвіду, найкраще матеріал з літератури засвоюється, якщо організовувати такі активності, під час яких діти роблять власні висновки, а потім порівнювати їх з тим, що роблять герої.
Я теж роблю висновки зі свого вчительського досвіду. І ділюся помилками:) Взагалі, ділитися помилками — спрацьовує краще, ніж ділитися досягненнями.
Не бійтеся помилок, ми не ідеальні, живі. До того ж ви ніколи не знаєте, як це спрацює. Я вважала величезною помилкою таку ситуацію: якось я підготувала цікавезні завдання до уроку, вся така окрилена і натхненна з’явилась у передчутті чудової зустрічі… і тут з’ясувалося, що ніхто не прочитав текст, на основі якого і мало відбутися заплановане мною супердійство. У мене, звісно, був варіант В, але і він не підійшов, бо для його реалізації текст мав прочитати хоча б один учень. І уроку не було. Тривалий час я вважала цей випадок своїм учительським провалом, хоча відтоді я маю кілька варіантів уроку, і навіть такий, коли ніхто не готовий.
Одного разу отримала листа від колишньої учениці, яка написала серед іншого: «Пам’ятаю одну історію, яка дуже в’їлася в пам’ять. Ми взагалі не підготувалися до уроку, ніхто. І ви просто мовчали, уроку не було: хлопці сиділи, хтось читав той нещасний твір. Цей урок, на якому ми нібито нічого не робили, певне, став одним з найважливіших — він був про відповідальність». А я зрозуміла, що це — про сприйняття неоднозначності. У Тютчева є такий вислів «Нам не дано предугадать, как слово наше отзовется». Не дано. Але можу з упевненістю сказати: воно відгукнеться, якщо ти — вчитель. І, як показує практика, відгукнутися можуть не тільки слова, а й мовчання.
«Змініть свої окуляри»
Вплив вчителя на дитину — величезний. Не стільки знаннями, навичками й компетентностями, як транслюванням власних цінностей, поведінкою, ставленням до дитини, інших, світу. Вчитель може як щось увімкнути, запалити в дитині, так і вимкнути, загасити. Цінності, які я транслюю — повага, впевненість у своїх силах, відповідальність, проактивність (коли береш відповідальність за те, про що говориш і в що віриш), вміння відкритися світу й вразливість, бажання розвиватись або в певний момент… зупинитись і нічого не робити. І це часом буває потрібно!
Ще одна надзвичайно важлива цінність — прийняття різноманітності. Вимірюю безпечність середовища тим, наскільки там добре сприймають різноманітність, інакшість. Якщо із цим усе гаразд — воно безпечне й розвивальне. Якщо різноманітність не сприймається і не толерується, ба навіть принижується — це показник небезпеки.
Коли ми з дітьми обговорювали притчу Емми Андієвської «Говорюща риба», я знайшла чудову можливість поговорити з учнями про сприйняття інакшості. У творі фігурувала риба, нетипова для риб’ячого середовища — її звідусіль виганяли за цю незвичну здатність розмовляти, тож мусила якось знайти своє місце в житті. На основі цього прикладу ми проводили вправу «Змініть свої окуляри». Кожна дитина мала роль та особливість, прописану в цій ролі. І ми намагалися дослідити середовище школи в контексті того, наскільки воно сприятливе саме для цієї дитини. Наприклад, особливість «гіперактивність» втрапила до рук якраз дуже непосидливому хлопчині, і результатом його дослідження став висновок, що дуже енергійним учням справді мало є чим зайнятися на перервах у школі. Є пуфи, настільний теніс, але немає місця, де можна вивільняти фізичну енергію.
Техніки mindfulness та інтернет-детокс
Останнім часом на уроках починаю практикувати з дітьми техніки безоцінкового усвідомлення тут і зараз — mindfullness. Це і дихальні практики, і робота з тілом та позами. Інформацію про mindfulness черпаю переважно з англомовних ресурсів. Дуже проста практика — попросити дітей заплющити очі та подумки чи очима намалювати будь-яку літеру. Паралельно проговорюйте: «Не поспішай, нехай обриси літери з’являються поступово. Якого вона кольору? Зелена? А давай спробуємо, щоб вона стала сріблястою. А тепер зміни її розмір». Таким чином діти дуже добре відволікаються.
Раджу всім завести звичку щоденного інтернет-детоксу. Після 20:00-21:00 можна повністю вимикати інтернет на гаджетах (якщо немає термінових подій) і вмикати його за 15 хвилин до початку робочого дня. Пів року практики — і я покращила тайм-менеджмент, стала почуватися спокійніше. Спершу боялася: щось не встигну, пропущу. Але ні! Найбільший плюс — можна закумулювати в собі чимало додаткової енергії. А для себе енергію та ресурс черпаю в моїй улюбленій йозі та безумовному прийнятті та підтримці родини.
