Надати школам право залишати дитину на другий рік у тому ж класі для надолуження освітніх втрат — таку пропозицію висловила нещодавно Надія Лещик, пані освітній омбудсмен. Практика повторного навчання в одному класі існує в європейських країнах, проте українське суспільство має чимало негативних стереотипів щодо цього. У матеріалі журналістка і мама трьох дітей Галина Кричковська зібрала закордонний досвід і розмірковує про страхи батьків і вчителів щодо повторного року навчання.
Готовність українських дорослих
до додаткового року в школі для їхніх дітей
Ця стаття буде сповнена персональних переживань і спостережень авторки, яка переконана, що вона в цих роздумах не сама. Я намагаюся зрозуміти, чи існує в інших країнах наш мамський страх, що дитину, залишену на другий рік, зацькують чи суттєво занизять їй самооцінку і повісять тавро невдахи.
Другий аспект, який буде в центрі моєї уваги, це наскільки такий спосіб надолуження освітніх втрат є ефективним на думку дослідників, учителів і дітей, які мали цей досвід. Паралельно зі мною це намагалися зрозуміти тисячі українських батьків, які відправляли дітей у закордонні школи через вимушений переїзд з України після початку повномасштабного вторгнення.
Більшість українських родин ще й практикували навчання у двох школах паралельно: своїй та іноземній. І вкрай нелегко було усвідомити, що в якійсь із них рано чи пізно доведеться «понизитися», тобто піти на один чи навіть два класи нижче, аніж дитина вчилася до війни. Наприклад, у Німеччині дітей майже ніколи не брали «клас у клас»: учнів або забирали в нижчий, або пропонували адаптаційний період. У Франції українським дітям не пропонували «знизитися» через мову, а зважали виключно на загальний розвиток.
Згідно з опитуванням, проведеним у 2023 році аналітичним центром Cedos, менш ніж 10% українських батьків допускали додатковий рік навчання як спосіб надолуження незасвоєного матеріалу. Поганою назвали цю ідею і українські вчителі.
Звідки походять ці страхи щодо другого року навчання? Чому в інших країнах така практика є звичною і працює ефективно? Чи можна подолати негативні стереотипи щодо повторного навчання у тому ж класі?
Від історії одного французького хлопчика
до цілої системи освіти
У вивченні цієї теми мене найбільше надихнув приклад французького хлопчика, якого разом із братом виховував тато-одинак, та ще й дуже переймався їхніми освітою, розвитком і вихованням. Хлопчик кілька разів лишався на другий рік у школі, потім ще й у престижній приватній інженерній школі, де здобував вищу освіту. Коли отримав цей диплом, узяв тайм-аут на рік для роздумів про свою подальшу долю. Тепер Луї-Станіслас Боклер — дорослий та реалізований фахівець, керівник з технічного обслуговування на харчовій фабриці у Швейцарії.
Я поставила Луї-Станісласу лише два питання, які згодом повторила всім, причетним до створення цієї статті:
— Хто вирішував, чи залишити тебе на другий рік? — запитала я.
— Перший раз це сталося тому, що мені довелося змінити школу, адже програми у приватних і державних школах відрізняються. Удруге мені забракло рівня, і я вирішив повернутися в той самий клас ще раз, — пригадує він.
— Не було страшно, що однокласники глузуватимуть? — цікавлюся.
— Це нелегко, особливо в середній школі. Перші кілька тижнів важко, але потім — нормально, реакція була непогана. Повторний рік — це не так вже й погано, якщо це важливо. Іноді нам потрібно більше часу, щоб відчувати себе комфортно в класі з однокласниками.
Тобто дитина у свої 12, а потім у 14 років сама відчула потребу в тому, що треба ще раз: повторити, переосмислити, щоб знання були якісними, щоб програму не просто пройти, а ще й засвоїти.
Наступна моя співрозмовниця — Обрі Марьйон, директорка приватної початкової школи, де діти вчаться з 3 до 11 років. Вона пояснює, хто і як ухвалює такі важливі рішення, а також що допомагає французькій системі освіти та її закладу зокрема унеможливлювати нездорові стосунки між дітьми:
— Рішення про залишення дитини на другий рік — це результат консультацій між зацікавленими сторонами. Перш за все, ключову роль відіграє вчитель дитини, який щодня уважно стежить за її успіхами і труднощами. Однак рішення про залишення на другий рік не ухвалюється в односторонньому порядку: його спочатку обговорює педагогічна рада, а потім директор школи та батьки.
У французькій системі освіти є чітко прописані ситуації, коли дитині можуть запропонувати повторення матеріалу — це значні труднощі в навчанні, які ставлять під загрозу її шанси на успіх у наступному році. Ці труднощі можуть бути:
- академічними: наприклад, недостатнє опанування навичок читання, письма чи математики;
- емоційними: брак емоційної зрілості, що ускладнює адаптацію до вимог школи;
- поведінковими: труднощі з дотриманням правил та входженням у групу.
Дитині дають більше часу, щоб закріпити вивчене і набути впевненості в собі.
Попри це, Обрі Марьйон каже, що така практика зустрічається дедалі рідше, а якщо це і стається, «зазвичай сприймається як особистий шлях, і молоді люди розуміють, що кожен розвивається у своєму власному темпі».
Секрет цього розуміння в учнів директорка освітнього закладу пояснює так:
— Учителі та співробітники нашої школи активно працюють над створенням турботливого середовища в класі. Усвідомлюючи необхідність поваги до відмінностей та цінуючи індивідуальний прогрес школа виховує ставлення взаємної підтримки і толерантності. Поширення ідеї про те, що навчання є унікальним для кожної людини, допомагає мінімізувати ризик глузувань.
Учителі також сприяють позитивному обміну думками між учнями, заохочуючи клімат, у якому відмінності в освіті є нормальним явищем і викликають повагу.
Фінський досвід
Без трагедії сприймають повторний рік у школі й у Фінляндії. Наступна моя співрозмовниця — Оля. У підлітковому віці вона з мамою та братом переїхала до цієї північноєвропейської країни. Тут сім’я опинилася ще до повномасштабного вторгнення, тому до Олі застосовувалися ті правила, які існують в освітній системі країни.
— Олі було 14, і вона весь час переживала, що через цей переїзд не встигає за всіма, втрачає час. Вона тоді пішла в тутешню школу у восьмий клас. І хоча вдома восьмий клас на той момент вона вже закінчила, її розподілили у восьмий за віком, бо тут усі йдуть до школи із 7 років. Її дуже засмутило, що рік ніби втратився, — розповідає Галина, Оліна мама.
— Потім вона вчилася в цьому восьмому класі. Це був клас для іноземців, підготовчий, і вчили вони переважно фінську мову, а решту предметів не дуже. Та й після цього року фінська в неї все ще була дуже слабка. Тоді вчителька порекомендувала Олі не переходити в девʼятий, а залишитися ще на рік у звичайному, а не мовно-підготовчому, восьмому класі, вже із фінськими дітьми, щоб ще краще підтягнути мову, мати кращі оцінки і таким чином більший шанс на вступ до старшої школи. Оля на це ледве погодилася, бо так втрачався ще один рік. Я памʼятаю, як вона плакала, — пригадує Галина, — проте порада залишитися ще на рік у восьмому класі виявилася дуже слушною, адже згодом вона без проблем вступила до свого художнього ліцею.
Я ставила Олі ті самі питання, що й Луї-Станісласу, лише про фінську школу. Ось що вона відповіла:
— Залишитися на другий рік радить opinto-ohjaaja, тобто радник із навчання. Вирішують — батьки, якщо оцінки хоча б мінімальні для проходження в наступний клас, або школа — якщо оцінки недостатні. Осуду ані від однолітків, ані в суспільстві немає, але все дуже сильно залежить від людей: у моєму восьмому класі хлопчика залишили у восьмому, коли всі ми перейшли до девʼятого класу. Ми його іноді бачили, але на цьому все. Нічого страшного не було, — пригадує Оля.
Українка каже, що у Фінляндії учні таки можуть страждати від того, що їх залишають на повторення навчального року, але «це більше про те, як дитина сама до цього ставиться».
До речі, те саме мені повторює і Ана-Кароліна Бікальйо Рібейро, яка понад 10 років викладала у державній початковій школі в Бразилії. Каже, деяким другорічкам вдається зробити сам факт повторення курсу своїм козирем, мовляв, я настільки крутий, що мені запропонували ще трохи побути на тому самому місці. Хоча у Бразилії рішення про залишення на другий рік ухвалюють колегіально вчителі з батьками виключно через неуспішність дитини з більшості предметів у цьому класі.
Британська практика щодо другорічок
Британська організація Education Endowment Foundation здійснила метадослідження Teaching and Learning Toolkit, щоб з’ясувати, які методи навчання справді ефективні, а які сьогодні втратили своє значення чи лише здаються продуктивними.
І повторний рік не назвали ефективною практикою в надолуженні освітніх втрат. Саме тому у Великій Британії нині це теж досить рідкісне явище. Але все ж іноді трапляється, як розповіла мені британська вчителька початкових класів із 5-річним досвідом. Вона попросила не називати її ім’я та школу, у якій працює, бо будь-який публічний коментар потребує довгого і ретельного узгодження зі шкільною адміністрацією.
— Таке трапляється іноді, якщо вчителі вважають, що дитині буде корисно залишитися на другий рік. І, як правило, дитина має значні потреби або, за певних обставин, дуже низьку відвідуваність, є новоприбулою, а її попередній шкільний досвід розпочався пізніше, тому вона пропустила фундаментальний початок своєї шкільної освіти, — ділиться вчителька.
— Класний керівник зв’язується з керівництвом школи, обговорює з ними ці обставини, який прогрес був досягнутий цього року і які конкретні заходи були впроваджені для підтримки цієї дитини під час численних зустрічей протягом року: збирають докази, які потім аналізують шкільні фахівці. Якщо вони вважають, що цій дитині буде корисно залишитися на другий рік, вони повідомляють про це батьків/викладачів. Остаточне рішення ухвалюють батьки дитини. За деяких обставин вони можуть звернутися до школи першими, але школа повинна дати згоду. І школа, і сім’я дитини повинні бути згодні, — підсумовує вона.
У британському дослідженні вказано, що найбільше серед другорічок страждають діти з родин із соціально низьким статусом. Така практика, імовірно, може посилити освітню нерівність. Учителі, знаючи про це, намагаються в будь-який інший спосіб вирішити освітні проблеми дитини, підтверджує моя британська співрозмовниця:
— Для розгляду цього питання життєво важливим фактором є благополуччя дитини. Якщо ми відчуваємо, що це поставить під загрозу самооцінку або психічне благополуччя дитини, ми не будемо цього робити. У моєму досвіді були лише випадки, коли діти залишалися на другий рік на початку шкільного життя, і однолітки позитивно сприймали цю зміну. Зазвичай діти ставляться до цього з розумінням, оскільки таке трапляється рідко і лише за виняткових обставин.
А як із другим роком в Україні?
Нині в Україні дитину можуть залишити на повторний рік у школі лише за згодою батьків. У кожному класі на повторне навчання можна лишатися не більш ніж один раз, так само, як і у школах Франції, Великої Британії, Бразилії.
У першому та другому класах лише батьки можуть виступити ініціаторами повторного курсу в тому самому класі для своєї дитини.
Підстава для залишення в 3–11-х класах — дитина змогла отримати річну оцінку з основних предметів лише на початковому рівні (з 12 балів це 1, 2 або 3). Основні предмети — українська мова, математика або алгебра та геометрія. Але повторному року навчання в Україні існує альтернатива, закладена в Порядку переведення учнів закладу загальної середньої освіти на наступний рік навчання від МОН. У наступний клас дитина переходить, але паралельно підтягує ті предмети, з яких має незадовільні оцінки. Тобто проблемна дисципліна за один рік опановується в обсязі дворічної програми.
Так само і в Ірані, як розповіла мені вчителька математики у початкових класах Мар’ям Шоджа. Практика повторного року прописана в законах, утім учителі всіляко намагаються уникнути цього виду надолуження освітніх втрат.
— Дитина страждатиме, з неї глузуватимуть, — каже Мар’ям. — Я завжди пропонувала учням, що відстають, попрацювати зі мною на літніх канікулах, зазвичай — по два дні на тиждень.
Ось звідки наші батьківсько-вчительські страхи. Ми припускаємо, що означатиме повторний рік у школі для дитини, які наслідки будуть для її психіки.
Як пом’якшити повторний рік у школі?
Австралійська педагогиня та психологиня Глініс Ханнелл дає поради, як поводитися дорослим, які вже ухвалили рішення, що дитину слід залишити в школі на другий рік.
- Переконайтеся, що в класі існує відповідна програма підтримки.
- Переконайтеся, що прогрес учня впродовж повторного року дуже ретельно відстежується.
- Створіть якомога кращу атмосферу між учнем і його майбутніми вчителями.
- Приділіть увагу групі однолітків, до складу якої потрапляє учень.
- Заохочуйте батьків висловлювати учню своє позитивне ставлення до вже ухваленого рішення.
- Переконайтеся, що новий учитель добре ознайомлений із труднощами учня до початку навчального року.
- Переконайтеся, що будь-які сильні сторони учня відомі та розвиваються протягом повторного року.
- Поставтеся до проблеми відкрито й позитивно у школі. Там, де це можливо, учень повинен сам вибирати повторити рік, а рішення описувати однокласникам як свій власний вибір.
З моїх персональних висновків:
- У більшості країн досі можуть залишати на другий рік, хоча щороку це відбувається дедалі рідше.
- Зазвичай це пропонують дітям з винятковими життєвими обставинами. Проте хіба наша війна і вимушена зміна країни проживання — не така обставина?
- Щоб дитина не відчувала психологічного дискомфорту, доведеться попрацювати і дорослим, у першу чергу демонструючи позитивне ставлення до вимушеного кроку, підтримку.
- Залишення на другий рік за жодних обставин не може подаватися як покарання за неуспішність. Найдієвішою є теза: кожна дитина/людина має свою індивідуальну траєкторію розвитку, свою швидкість засвоєння матеріалу, а тому витрачає на здобуття освіти і, головне, на засвоєння знань різну кількість років.
