Безкоштовні гуртки поруч з дорогими «розвивайками» — це радість батьків, пережитки минулого чи за часів НУШ додаток до шкільної освіти? Про майбутнє позашкілля на Всеукраїнській серпневій конференції освітян міркували експерт з освіти Українського інституту майбутнього Микола Скиба, керівник директорату інклюзивної та позашкільної освіти МОН Лариса Самсонова та інші фахівці.
Безкоштовні та утаємничені
Хай не ображаються представники позашкільної освіти: так, вони звітують щодо гуртків та студій, беруть участь у виставках та конкурсах, у великих будинках дитячої творчості навіть проходять дні відкритих дверей. Але більшість із цього пересічні батьки не бачать. І навіть не здогадуються, що існують такі заняття, де все — безкоштовно.
Крім шкіл танців з оплатою по 1 тис. грн на місяць, комерційних студій мистецтв, абонемент до яких коштує 2,5 тис. грн, існують позашкільні заклади в комунальній власності, де можна безкоштовно тричі на тиждень вчитися сучасних, спортивних, бальних чи фольклорних танців.
А є в столиці навіть гуртки робототехніки, комп’ютерної грамотності, іноземних мов, гри на фортепіано, гітарі чи ударних, графіті, архітектури, створення книги власноруч. Наприклад, в одному лише Оболонському районі — шість центрів дитячої творчості, де діють 140 гуртків.
Перевірити, які ще гуртки є в Києві, можна тут.
Загалом же в нашій країні працюють 80 тис. гуртків у 1350 позашкільних закладах.
Шукайте з весни
Хтось з батьків вважає, що такі гуртки давно не працюють або ж несучасні та примітивні, хтось — що туди беруть лише дітей з неблагополучних родин. А ті, хто в курсі та вміють економити, ще з весни знаходять найцікавіші варіанти і записують туди дітей на наступний навчальний рік. Можна зрозуміти керівництво: якісні гуртки переповнені, туди чимало охочих, тож рекламувати їх немає потреби.
Крім зовсім безкоштовних, є умовно безкоштовні: гроші збирають на витратні матеріали, концертні костюми, ремонт приміщень. У такому державному центрі творчості можуть бути і платні комерційні послуги. Це не заборонено, але вони мають відповідати переліку.
У регіонах менше приємних сюрпризів: майже всі гуртки працюють коштом батьків. Вартість не нижче, ніж у приватних закладах. Скажімо, у Харкові в танцювальних гуртках заняття коштують 300–400 грн на місяць, а в клубах — 350 грн.
Позашкілля як виховання успішних людей
«Підпільна» успішна діяльність клубів свідчить про те, що ця мережа нині на роздоріжжі. Клуби мають фінансуватися з місцевих бюджетів, у яких немає на це коштів, або перебувають на балансі окремих підприємств, які нині не розуміють, навіщо їм «баласт». Позашкілля — як стара хата, що дісталась у спадщину: чи то знесуть, чи то перебудують. Чітка вертикаль підпорядкування давно розпалася, нині клуби розрізнені: хтось ледь виживає, хтось налаштовується на бізнес.
США, Німеччина, Франція, Нідерланди, Італія, Чехія, Польща теж мають систему позашкільної освіти.
У США громадські спільноти та корпорації стали відкривати такі безплатні студії в часи великої депресії, щоб допомогти родинам пережити фінансову кризу, дати шанс дітям. Тож орієнтувалися на компетенції, що допоможуть «не опуститися на дно».
Навчали тих навичок, які діти з бідних кварталів не отримували в школі: фінансової грамотності, лідерства, ефективної комунікації, критичного мислення. Приміром, «Школа зірок» — це не про юні таланти, а про виховання успішних людей. Популярними були підготовка до шкільних тестів та академічне збагачення (поглиблення та практичне застосування шкільних знань). Такий досвід може стати в пригоді нині і нашим позашкільним закладам.
Позашкілля як ідеологічне виховання
У СРСР будинки піонерів мали зовсім інше спрямування. Тоді вірили, що скоро діти житимуть окремо від батьків і по-новому виховуватимуться. Тож їх слід чимось корисним зайняти у вільний час. Спочатку гуртками називалося навчання робітничих професій у майстернях та ідеологічне виховання (робити транспаранти та плакати, малювати стінгазети).
У 1960–70-ті роки палаци піонерів перетворилися на додаткові заняття не для всіх (двієчників та хуліганів не брали), на місце пошуку талановитих дітей. У 1980–90-ті репутація таких клубів і палаців сильно постраждала: вони стають продовженням школи за програмами. Вчителів примушують вести гуртки, заганяти на них дітей класами.
У пострадянський період колишні палаци піонерів автоматично перейменували в центри творчості, палаци дітей та юнацтва. Нині в багатьох позашкільних закладах все ще залишаються типові застарілі програми, які дублюють факультативи в школах. Як кажуть самі фахівці позашкільної роботи, нині ми ніби намагаємося заманити дітей у буфет після шикарного обіду з різноманітними десертами. Наприклад, молодші школярі залюбки робили б на гуртках свинку Пеппу та Фіксиків, натомість їм пропонують пошиття зайців та чебурашок.
Єдине, що оновилося за роки незалежності України — це патріотичне виховання та долучення до народної творчості. У нас з’явилися гуртки писанкарства, плетіння з лози та соломи, килимарства тощо. Але щоб учня початкової школи це зацікавило, потрібна мотивація, бо дитина ще не переймається тим, що це спадщина її пращурів чи просто красиво.
Які гуртки і студії потрібні НУШ
До ідеї закрити комунальні позашкільні заклади схиляється доволі багато людей. Адже в дітей у гуртках мало підтримується ініціативність, спонтанність. Чимало викладачів не лише не звикли навчати по-новому, без диктату, ще й користуються застарілими планами уроку, методиками. Представники теперішньої мережі позашкільних закладів хочуть захиститися від ліцензування.
Позашкілля — невіддільна частина освіти, переконаний Микола Скиба, тож потрібні реформи та «перепакування» підліткових клубів, будинків та центрів дитячої творчості.
Тим паче, там є кілька плюсів порівняно зі школами: немає бюрократизації, добровільне відвідування, а тому гуртки ближчі до запитів родин. Тут можна було б навіть тестувати новації: як сприймуть діти та батьки нову форму подання чи новий матеріал. Утім, необхідне ліцензування, створення нових професійних стандартів.
Як реформувати позашкільну освіту
МОН вже підготувало законопроект, щоб реформувати систему позашкільної освіти. Можливі варіанти адаптації клубів:
- Центри реабілітації. Тим, хто почне спеціалізуватися на роботі з дітьми з особливими потребами, стануть у пригоді ті ресурси, що є. Скажімо, танці можуть стати лікувальною фізкультурою, гончарство та інші ремесла допоможуть з розвитком дрібної моторики, кулінарія та інші гуртки з домогосподарства перетворяться на заняття із самообслуговування та ведення домашнього побуту. Звісно, такі клуби потребуватимуть фахівців-реабілітологів, а також підвищення кваліфікації в цьому напрямку для інших працівників.
- «Зростання» зі школою. Чимало гуртків від клубів проводяться на базі шкіл. Такий симбіоз може посилитися: заклад освіти перетворюється на школу повного дня, а клуб бере «під крило» усі заняття в позаурочний час.
- Освітні хаби. Тобто навчально-відпочинкове середовище з низкою послуг, які замовляють учні. Такі сучасні гуртки матимуть онлайн та офлайн частини, адже теорія краще сприйматиметься в комп’ютерних іграх, тестах та відео, а практика — у хабі. Буде там те, без чого важко сучасній людині: інформаційні технології, іноземні мови, STEAM, психологія, комунікативні заняття. Замість штату викладачів — підприємці, яких відбирають за попитом, через виборення грантів, ліцензування, перевірку якості послуг.
А як бути з вартістю занять? Передбачається ввести принцип «ваучера»: фінансувати конкретні послуги, а не заклади. Тобто кожен школяр зможе щомісяця певну кількість годин безплатно займатися в гуртках та студіях, які обере.
Цей принцип допоможе вирішити ще одну проблему: перенавантаження. Є батьки, які в клубах записують дітей у всі підряд гуртки, так що вільного часу в них зовсім не залишається. Звісно, завжди є недержавні різноманітні арт-студії, «розвивайки», спортивні секції. Проте фахівці й надалі пояснюватимуть батькам: до 12 років — максимум два напрямки. Один — для фізичної форми, інший — технічна чи художня творчість.
Підліток, за власного сильного бажання, може «потягнути» ще один. А щоб перенавантаження не додавала шкільна програма, законопроект передбачає, що успіхи на гуртках та студіях визнаватимуться у школах. Скажімо, юних спортсменів, за бажання, звільнятимуть від уроків фізкультури.
