Освітяни Британії навіть замислилися над реформою системи навчання через стихійне зростання цікавості школярів до практичних професій. Діти вчаться з батьками кулінарії, садівництва, перукарської справи, і ці наслідки карантину навряд чи будуть забуті.
Престижність сфери послуг зросла
Карантин змістив зацікавленість міських дітей із «професій з ноутбуками» (юристів, економістів, менеджерів, аналітиків) на практичну діяльність. Адже на карантині хлопчики та дівчатка вперше бачать, наскільки їхні батьки сумують за послугами перукарів, манікюрниць, фітнес-тренерів, як складно займатися всім цим самостійно. «Ми плачемо за сантехніками, електриками та автомеханіками. Ми аплодуємо виробникам, які роблять респіратори та медичні маски. Ми висловлюємо подяку тим, хто робить життя на карантині нормальним — касири супермаркетів, водії автобусів, а також збирачі сміття, — пише The Guardian. — Ми вдячні водіям, які привозять наші інтернет-покупки; поштарям, пекарям, технікам, які можуть відновити наші пристрої. З’явилася особлива вдячність за послуги соціальних працівників, медсестер, фельдшерів. Батьки, котрі намагаються вдома розважати та виховувати дітей, зараз у захваті від нянь та вихователів».
Скажімо, люди в Австралії під час самоізоляції виглядають так, ніби владу захопила якась релігійна секта, котра заборонила салони краси, жартують журналісти. Тож уперше стало зрозуміло: якщо перехожі немов пострижені тупими ножицями та погано поголені — це не просто питання іміджу, це зовсім інший вигляд облич. Після кількох місяців без догляду за зовнішністю люди стають схожими на пращурів з минулих сторіч. Усе це підвищує значущість професій сфери послуг.
Опитування школярів початкової школи та їхніх батьків фахівцями Кардіффського університету виявило, що нині діти на 23 % частіше, ніж торік, мріють стати фахівцями у сфері послуг.
Чого можна навчити на карантині
Нині діти отримують новий досвід мотивації до навчання. Більшість батьків та вчителів переймаються знаннями школярів. Попри всі спроби навчати через діяльність, на випускному тестуванні не треба нічого робити руками. Тож, як вважають британські освітяни, донині діти реально сприймали лише один вибір: намагатися відзначитися своїми знаннями або ігнорувати це. Якщо колись у минулих сторіччях діти допомагали батькам у практичній діяльності, то нині в них немає такої можливості. З навичками асоціюються, приміром, комп’ютерні ігри, спорт, а їх дорослі протиставляють навчанню як розваги, які не допоможуть у дорослому житті. Тому школярі, яким ближче ця діяльність, вважаються немотивованими в навчанні і концентруються на розвагах.
І ось, нарешті, діти не лише бачать цінність фахівців-практиків, а й разом з батьками дивляться навчальні відео, які записує чимало перукарів, манікюрниць, косметологів, тренерів. А потім стають спостерігачами чи беруть участь у тому, як батьки намагаються реалізувати ці поради в житті.
У США йдуть ще далі: вчителі закликають батьків навчати дітей під час карантину життєвих навичок: кулінарії, способів надання першої медичної допомоги, прання, прасування, шиття, майстрування. «У батьків є величезна можливість переконатися, що їхні діти все ще вчаться, навіть не відкриваючи підручник. Діти мають змогу вчитися в батьків життєвих навичок — таких речей, яких багато людей ніколи не навчаться, доки не подорослішають, пише Business Insider. Це, зокрема, допомагає членам родини зблизитися: навчитися готувати за родинними рецептами, дізнатися бабусині лайфхаки в господарстві тощо.
Частина педагогів у США під час дистанційного навчання навіть координують ці процеси, перевіряють, чого саме навчилися вдома учні, а діти раді продемонструвати вміння одноліткам.
Педагоги теж експериментують з волоссям
Американські медіа також мотивують на це дітей, адже сповнені просто героїчних історій про звичайних, на перший погляд, продавців чи перукарів, які допомагають людям за часів карантину. Скажімо, про Вероніку Дельгадо-Гернандес, родині якої 27 років належить перукарня в Каліфорнії. «Рідним» вже клієнтам нині вона змішує в пляшках фарби, щоб досягти саме тих відтінків, у які вони роками фарбувалися в неї. Суміші разом з одноразовими рукавичками вона безкоштовно залишає на подвір’ї клієнтів, щоб ті могли підправити корені волосся.
Також чимало сюжетів у пресі та постів у соцмережах про те, як діти стрижуть батьків. Та й педагоги дивують: вони можуть дозволити собі такі експерименти із зовнішнім виглядом, які були заборонені в стінах шкіл. Наприклад, вчителька середньої школи Пайн Холлоу Ніколь Кейс (з Північної Кароліни, США) здивувала учнів, коли з’явилася онлайн з рожевим волоссям. Також вона намагалася самостійно підстригтися, але жартує, що за це стиліст її просто вб’є після карантину. Вчителька розповіла учням про свій досвід у ролі перукаря та про те, наскільки важливою є ця професія.
У Британії освітяни сподіваються, що діти повернуться до шкіл вмотивованішими. Що це будуть діти, які хочуть дорослішати, а не просто гратися в комп’ютерні ігри, та прагнуть отримати практичну професію, навіть якщо після цього вчитимуться в університетах. Але крім цього, педагоги запитують, чи не слід активніше реформувати шкільну освіту в бік засвоєння практичних навичок? Нині навчатися професій сфери послуг насправді йдуть ті, кого відсіяло випускне тестування, кому не вистачає балів, щоб навчатися далі. Натомість пропонують для навчання у сфері послуг перевіряти навички та схильність до такої роботи майже так, як на творчих конкурсах перевіряють тих, хто хоче займатися мистецтвом. А ось планку щодо рівня знань значно знизити. «Ми цінуємо перукарів за розуміння впливу різних барвників на різні типи волосся, а не за вміння писати есе», — зауважує The Guardian.
