З 4 травня Італія поступово виходить з карантину. Школи, які закрили першими в Європі, відчинять двері лише у вересні, адже в цій країні найстаріші вчителі (59 % — понад 50 років), а саме для літніх людей найбільшим є ризик інфікування. Утім, освітяни та батьки підбивають підсумки: як змінилася освіта за два місяці самоізоляції. Дистанційна освіта стала навчанням і для вчителів, і для батьків.
Карантин — не канікули
Школи спочатку закрили на тиждень — коли в країні було відомо лише про 152 інфікованих. Вся інша інфраструктура працювала. Здавалося дивним, що освіта — перша соціальна сфера, яку принесли в жертву. Люди вирішили, що це ненадовго, тож влаштували дітям додаткові канікули. Адже школярі в Італії серйозно стомлюються. Вони вчаться по 7–8 годин, більшість — шість днів на тиждень. У старших класах задають ще й великі домашні завдання. Тож батьки дозволили дітям просто відпочивати, гуляти, дивитися кіно. Найбільш просунуті тати й мами вводили якісь навчальні ігри вдома. Приміром, якщо діти хочуть дивитися відео чи грати в комп’ютерні ігри, спочатку мали вивчити те, що батьки ховали під подушками — таблицю множення, кістки людського скелета, іноземні слова тощо (залежно від віку та програми). Згодом, коли стало відомо, що карантин подовжили, майже всі жалкували, що не привчили дітей одразу до розпорядку та щоденних занять.
Комп’ютеризація — нагальна справа держави
Оголошення було настільки раптовим, що в школах було мало планів та ресурсів для дистанційного навчання. Італія на 24-му місці з 28 країн Європи за діджиталізацією. Чверть італійських сімей не мають доступу до інтернету. Тому спочатку Міністерство освіти Італії закупило та поширило понад 46 тисяч планшетів. А згодом довелося витратити ще 70 млн для забезпечення комп’ютерами тих, хто їх не мав. І хоча звучить це так, що можна позаздрити, чимало освітян скаржилися, що ці гроші на місцях до них не дійшли. Хтось витратив усі два місяці, намагаючись дістати гаджети для учнів, а хтось так і не добився свого. До того ж сайти та сервери виходили з ладу, оскільки там намагалися працювати майже 8 мільйонів школярів. Багато дітей взагалі не могли підключитися.
Дистанційна освіта — не домашні завдання у WhatsApp
Коли уряд оголосив, що школи будуть закриті щонайменше місяць, а вчителі мають організувати дистанційне навчання, це шокувало більшість освітян. Не було міністерських вказівок чи затверджених сайтів, тож фахівці розгубилися. Італійці вважають, що в них — мінімальна підготовка вчителів, адже немає ні інтернатури, ні супервізій, ні наставництва у школах. Перше, що спало на думку вчителям — скидати в месенджери величезні домашні завдання. Багато хто вирішив, що найкраще — завантажити дітей цілими розділами книг і сотнями сторінок вправ. Після тижня свободи учні були перевантажені. Тож один з висновків освітян Італії — треба співвідносити вікові можливості учнів та домашні завдання на дистанційному навчанні так само, як під час звичайних уроків. Через місяць карантину вже майже ніхто не вдавався до таких порушень.
Вибір — не завжди добре
Навіть між різними вчителями в одних і тих самих школах було мало координації, а тим паче в різних школах. І батьки повідомили, що опинилися заваленими величезним набором ІТ-платформ: Meet, Classroom, Zoom, Jitsi, Edmodo. Родині з трьома дітьми шкільного віку доводилося завантажувати три програми та кожного окремо навчати користуватися тією платформою, яку обрав учитель.
Карантин посилив батьківську тривожність
По-перше, «життя в соцмережах» змусило порівнювати своїх та чужих дітей. Музеї, театри, акваріуми та зоопарки відкрили свої віртуальні двері. Тож постійно хтось писав або розміщував фото, як його дитина захоплено віртуально мандрує музеями мистецтв. І батьки, у яких діти хотіли лише мультиків, валялися в ліжку і не хотіли знімати піжами, почувалися невдахами. Велика кількість онлайн-пропозицій принесли і величезне почуття провини в тому, що не вдається поділитися цими культурними захопленнями з дітьми.
По-друге, татам і мамам важко без виставлених дитині балів. Вони не розуміють, чи не гають діти часу, чи все іде за планом. Частина батьків — це найбільш консервативний елемент шкільної екосистеми, вважають італійські педагоги.
Вчителям довелося стати ще й психологами
Довелося враховувати, що переживають учні. «Деякі з них втратили бабусю і дідуся, — каже Паола Ланте, вчителька початкових класів у Мілані. — В інших батьки втрачають роботу або сваряться».
Навіть якщо саме ця родина не зазнала страждань, діти відчували загальну атмосферу. Адже на початку самоізоляції італійці співали на балконах і розвішували простирадла з гаслом «andrà tutto bene» («все буде добре»). Але коли кількість загиблих продовжувала зростати, настрій змінився, люди немов постійно були в скорботі. Тож навіть ті вчителі, які робили ставку на суворість та наказові інтонації, з якими «підкорювали» клас, змінили стиль на приязніший, відвертіший, сповнений підтримки. До цього спонукало й те, що онлайн вчитель бачить не клас як гурт, а очі кожної дитини.
Онлайн учням легше втекти
В онлайн-класі, якщо учнів не мотивують, вони можуть сховатися набагато легше. Створити технічні проблеми, відключити камеру, мікрофон. Їх не можна повернути назад. Ця проблема на початку карантину стала масовою та замовчуваною. Вчителям довелося шукати нові способи залучення учнів. «Я більше не могла проводити класичний урок, — каже Бетта Сальвіні, вчителька історії в пармській середній школі. — Підходить лише перевернуте навчання, щоб учні були головними героями уроку».
До цього в Італії панував класичний підхід: учень — як порожнє судно, яке повинно бути наповнене знаннями, які потім перевіряють «на митниці» — під час тестувань. «Ці два місяці більше перевиховали вчителів, ніж учнів», — вважає Ріккардо Джаннітрапані, вчитель математики в середній школі Удіне. Сам він запропонував учням вивчати саме те, що вони запитують з теми, а не те, що він має викласти за програмою.
Вчителі стали більше спиратися на учнів
«У дитини 15 років набагато більше творчості, ніж у нас, — переконаний ексзаступник міністра освіти Італії Сальваторе Джуліано. — Щоразу, коли ви дасте їм свободу та інструменти, щоб щось створити, вони здивують вас». Найбільше вразила його відеопрезентація з астрономії: батьки, брати і сестри, бабусі та дідусі були вбрані як планети і рухалися «за своїми орбітами» по кімнаті. Також школярі надавали допомогу багатьом вчителям щодо гаджетів. «У мене є винятковий цифровий консультант, — каже Клаудіо Діонесальві, викладач літератури в Калабрії. — Йому 11, і він один з моїх учнів».
Тестування — не найкраща мотивація
Традиційну навчальну палицю Італії — тестування — було вилучено. Зазвичай учням проводять багато тестів щомісяця, і якщо наприкінці року їхній середній бал недостатній, вони повинні повторити рік. Але дистанційно тестування неможливе, бо не можна відстежити списування. Вчителі навіть відмовлялися вести віртуальні класи, коли виявили, скільки учнів обманюють. За таких умов Міністерство освіти оголосило, що цього року жодного учня не залишать на другий рік. Але виявилося, що якщо уроки цікаві, діти займаються залюбки, не заради оцінки на тестуванні.
Батьків можна пускати в класи
Вперше батьки бачили, що відбувається на уроках, які, траплялося, проходили просто на кухні. Вони побачили, що діти часом поводяться зовсім не так, як очікують тато й мама. З другого боку, галасливих занять, які бувають у школі, онлайн не буває. Діти поруч з батьками були значно тихішими. Та й учителі не наважувалися нагримати на учнів, якщо їхні тати й мами можуть почути.
Потрібен інтернет-етикет
Вчителям важко було відстоювати особисті межі. У Сари Скотелларо в Неаполі 120 учнів у різних класах: «Спочатку вони 24 години на добу хотіли мати до мене доступ, — каже вона. — Просили негайно заспокоїти, що їхня робота отримана, або відповісти на питання».
Так само ніяково було частині учнів через те, що школи потрапили до них додому через екрани ноутбуків. Школярі соромляться ділитися особистими просторами — своїми спальнями, а інколи й демонструвати батьків. Тож потрібно знайти баланс та поважати чужі бажання.
Повага до вчителів зросла
Без булінгу, без тиску класу чимало учнів стали відповідати краще, ніж раніше. Наприклад, один учень був настільки боязким, що не розмовляв. А на карантині з’ясувалося, що в нього виняткове знання іноземних мов. Тож потрібні дуже різноманітні форми навчання з індивідуальним підходом.
Батьки, займаючись з дітьми або слухаючи уроки, стали більше поважати працю вчителя. Дистанційна освіта довела, що вчителя не можна приховувати за екраном, щоб він не став двовимірною штучною телевізійною особистістю. Які б новації не приходили, безпосереднє (офлайн) навчання вчителем дитини — понад усе.
