Що таке індивідуальна освітня траєкторія та навіщо вона учням? Як це працює в інших країнах та чому підлітки повинні мати право обирати предмети за своїми інтересами? Зібрали все про освітній тренд, який варто впроваджувати в українських школах.
Вже в законі, але ще не обов’язкова
Освіта у XXI столітті — не однакова для всіх програма, яку завантажують у мозок. Це розкриття природних здібностей, вибір учня і його батьків, а також можливість максимально вигідно підготуватися до наступного навчання професії та конкуренції на ринку праці. Тобто сучасна школа — не для того, щоб усі мали однаковий мінімум знань, а для того, щоб отримати необхідне саме для свого подальшого професіонального шляху.
Основним інструментом для цього є індивідуальна освітня траєкторія. Це особистий шлях реалізації потенціалу кожного учня. Віднедавна цю ідею прописано для українських шкіл на законодавчому рівні. Так, у законі про освіту сказано: «Індивідуальна освітня траєкторія — персональний шлях реалізації особистісного потенціалу здобувача освіти, що формується з урахуванням його здібностей, інтересів, потреб, мотивації, можливостей і досвіду, ґрунтується на виборі здобувачем освіти видів, форм і темпу здобуття освіти, суб’єктів освітньої діяльності та запропонованих ними освітніх програм, навчальних дисциплін і рівня їх складності, методів і засобів навчання».
Проте є нюанс: поки що про індивідуальні освітні траєкторії учнів школи дбають за наявності ресурсів. Тому далеко не в кожному закладі освіти школярі мають шанс на таке навчання. Утім, реформа НУШ прямує до того, щоб вибір був значно більшим (наприклад, старша школа має стати профільною).
Чому діти із заможних родин приречені на успіх
Що дає індивідуальна освітня траєкторія? Одне з основних завдань такого підходу в навчанні — зробити освіту соціальним ліфтом.
Дослідники Університетського центру Джорджтауна під керівництвом його директора, освітнього експерта Ентоні П. Карневале, проаналізували, ким стають першачки з різними навчальними успіхами в дорослому віці та які обставини на це впливають. Вони використали дані Бюро перепису населення США, Бюро статистики праці, Асоціації педіатрів США, шкільні доповіді, Довготривале дослідження освіти тощо. На їхню думку, досягнення в середній та старшій школі впливають на все подальше життя. Ті, хто пасе задніх у дев’ятому класі, майже не мають шансів з роками досягти високого соціально-економічного статусу. Але річ не в здібностях.
Як з’ясувалося, чотири з п’яти першокласників, які мають найгірші шкільні успіхи, мають у дорослому віці високооплачувані професії, якщо походять із заможних родин. І лише два з п’яти першокласників з високими досягненнями в навчанні мають шанс досягти високого життєвого рівня, якщо походять з бідних родин. Сімейні ресурси мають значення. Ідеться про те, що діти із забезпечених родин отримують всебічну індивідуальну допомогу: їм винаймають гувернанток, репетиторів, платять за додаткові курси, студії, гуртки. Соціально успішні батьки значно частіше звертають увагу на схильності дітей до певної науки чи мистецтва. Зі значно більшою ймовірністю у школяра із заможної родини, навіть якщо йому важко дається більшість предметів, знайдуть та розвинуть якусь здібність, а решту підтягнуть до середнього рівня. Тож зрештою він стане цілком конкурентоздатним абітурієнтом. Якщо вчасно надолужувати прогалини в знаннях та знаходити сильні сторони, будь-який учень зможе стати згодом успішним. Отже, в ідеалі школа має взяти на себе цю функцію: давати індивідуальний підхід, який нині забезпечують власним коштом батьки.
Розподілити — не вихід
У багатьох країнах ідея освітнього маршруту для кожного учня вже має свою історію. Починалося все з найпростішої форми: диференціації. Учнів ділили й подекуди досі ділять за рівнями здібностей та за спеціалізацією. Наприклад, у Великій Британії після завершення початкової школи та іспиту учні вступають до трьох видів шкіл. Так звані сучасні (Modern) школи не дають права на вступ до університету, орієнтують на опанування найбільш масових професій. Граматичні, тобто гуманітарні (Grammar), і технічні (Technical) школи готують до отримання вищої освіти за відповідними напрямами. У них учні вивчають предмети на поглибленому рівні, як на підготовчих курсах у вишах.
Схожа модель у Німеччині. Після першого півріччя останнього класу початкової школи діти отримують табелі, а батьки — рекомендації від учителів, у якому виді школи учень має продовжити освіту. Основні школи готують до отримання робітничих спеціальностей. Реальні школи дають факультативи та додаткові предмети, які дозволяють продовжити навчання у сфері послуг, торгівлі, на державній службі тощо. Гімназії дозволяють без іспитів вступити у будь-які виші, тому в них вже викладають чотири курси, які є ввідними для університетських курсів.
Складніша система у Франції. Після закінчення початкової школи всі учні без іспитів переходять до адаптаційного класу. Повторюють та систематизують отримані знання, навчаються вчитися самостійно. Потім ще два роки займаються, за допомогою профорієнтаційних занять визначаються, чого хочуть навчатися далі, а вчителі підказують, які предмети учням даються краще за решту. Восьмий клас — це підготовка до переходу в один з ліцеїв (старші класи): професійний, технологічний чи загальний. Технологічний готує до вступу в університети за технічними спеціальностями, загальний — на інші факультети. А ось професійний — аналог середньої спеціальної освіти. Колись не було жодного потенціалу для подальшої освіти, нині ж найкращі учні вчаться там рік додатково та можуть теж отримати вищу освіту, але лише за тією спеціальністю, яку вивчали в ліцеї.
Проте все це ще не було індивідуальним підходом. До того ж така система має чимало противників. Обирають не діти, а вчителі, варіантів не так багато (2–3), у межах обраної старшої школи шкільна програма для всіх однакова. Матеріал поділяють за ступенем складності чи спрямованості — і все. Доля дитини фактично вирішується, коли їй 11–12 років.
Коли учень обирає предмети
Більш сучасний варіант: кожен учень має змогу створити індивідуальну освітню траєкторію освоєння всіх навчальних дисциплін. Зазвичай є невеличка кількість обов’язкових предметів. Решту школяр у старших класах (а інколи вже після початкової школи) обирає самостійно, за допомогою батьків та рекомендацій шкільного спеціаліста — консультанта з навчання.
Основа індивідуальної освітньої траєкторії — освітній маршрут, сформований під конкретну людину, з урахуванням її особливостей і потреб. Учень обирає, що саме буде вивчати, як складено розклад. Але окрім освітнього маршруту, ширше поняття траєкторії містить також виявлення здібностей, особливі педагогічні технології, організацію процесу (від допомоги учню зробити вдалий вибір до, так би мовити, логістики школярів, які не сидять в одному класі, а займаються в динамічних групах, інколи — в інших школах, на підприємствах, у закладах позашкільної освіти тощо).
Повністю створити індивідуальну освітню траєкторію вдасться лише тоді, коли навчальний матеріал, форму і темп навчання підбиратимуть під потреби конкретного учня. А ще він має власні цілі під час опанування кожної теми, оцінює результати навчання та залежно від них орієнтується, що і як має вивчати далі.
У США старшокласники мають три види предметів, як свідчить преса. Це основні класи — мова, математика, наука, суспільні науки, необов’язкові факультативи і так звані семестрові класи — предмети, які є обов’язковими для вибору. Обрати певний курс дитина може тоді, коли захоче: наприклад, у першому півріччі десятого класу взяти мистецтво, іноземну мову або фізкультуру, а в другому півріччі приділити увагу іншим дисциплінам. У багатьох школах семестровим класом є також популярний серед учнів курс підготовки до подальшого навчання в університеті чи коледжі. Тут школярі навчаються вчитися, розвивають навички, необхідні для досягнення успіху: критичне мислення, групова робота, читання наукових текстів.
Що радять консультанти з освіти
Саме факультативи дозволяють учневі підібрати частину навчальної програми на основі своїх особистих інтересів та академічних цілей. Консультанти з освіти дають такі поради американським школярам: не варто займатися всім потроху або підтягувати слабкі сторони, якщо не впевнені, що ці компетенції знадобляться у професії. Краще зосередитися на тому, що подобається та легко вдається.
Є різні цілі, яких можна досягти за допомогою факультативів:
1️⃣
Підтягнути знання за предметом (якщо прогалини такі, що це заважає подальшому навчанню).
2️⃣
Обрати полегшений варіант предмета, який пов’язано з профільним вибором. Наприклад, якщо старшокласник хоче стати художником, математика може здаватися нецікавою. Але курс «Прикладна математика у сфері мистецтв» стане корисним і не дасть проігнорувати обов’язковий предмет.
3️⃣
Поглибити знання. Дається матеріал, який виходить за межі вимог до отримання середньої освіти: наприклад, четвертий рік математики або наук.
4️⃣
Опанувати додаткові предмети за одним напрямом. Наприклад, той, кому близька комунікація, може обрати курс журналістики, ораторського мистецтва, діловодства, психології спілкування, щоб підготуватися до будь-якого варіанта кар’єрного шляху.
5️⃣
Вдало поєднати навички та знання, аби створити унікальну пропозицію для ринку праці. Наприклад, чи потрібні навички ефективної комунікації тому, хто йде в IT? Так, адже ІТ-фахівець може контролювати персонал, вести переговори з постачальниками продуктів та розробляти процедури кампанії. Усе це посадові обов’язки, що вимагають базових навичок ефективного спілкування.
6️⃣
Набути компетенцій, що потрібні для життя. Скажімо, особисті фінанси, домогосподарство, кулінарія, сімейне життя, усвідомлене батьківство, косметологія та візаж, водіння машини.
7️⃣
Хобі для душі, те, що демонструє вашу особистість і творче начало: плетіння кошиків, акторська майстерність, малювання в японському стилі — що завгодно.
Замість класу — підприємство
Серед популярних факультативів у США — ті, що розвивають soft skills (комунікація, публічні виступи, есе, ділове листування), комп’ютерні технології (вебдизайн, програмування, анімація, ремонт комп’ютерного обладнання, робототехніка), практичні робітничі спеціальності (сантехніка, столярні роботи, навчання на автомеханіка), бізнес (маркетинг, реклама, підприємництво, господарське право).
У Франції — схожа ситуація. Обов’язковими є курси громадянської освіти, мистецтва та профорієнтації. Але тут акцент роблять на проєктах, які започатковані з партнерами шкіл (представниками бізнесу): факультативи проводять у лабораторіях чи на підприємствах.
Індивідуальна освітня траєкторія дає шанс кожній дитині проявити себе та в майбутньому зайняти пристойну нішу в соціумі. Звісно, процес реформи буде поступовим, але освіту майбутнього навряд чи можна уявити без цього поняття.
