Здавалося б, самоізоляція — не дуже вдалий час для придбання «братів наших менших», адже плани порушені через карантин, і не хочеться брати на себе нові обов’язки. Але тварин продовжують купувати, і не заради прогулянок з ними, а щоб відволікти замкнених у квартирі дітей. Про те, як на них впливає догляд за тваринами на карантині, розповідає пані дитячий психолог Олена Гридасова.
Як впливає на нас «ефект Хатіко»
Більшість тварин, яких купують нині у столиці — хом’ячки і морські свинки та дрібні птахи (папуги, канарки). До слова, перших психолог радить купувати маленьким інтровертам, а птахів — екстравертам. Значно менше заводять кошенят.
І це ще дуже обережна поведінка. Бо в США, наприклад, під час епідемії коронавірусу попит на тварин значно більший. Тут розібрали з притулків практично всіх кішок і собак.
Американці не стільки бажають зайняти хоч чимось малечу, скільки вважають тваринок найкращими ліками проти стресу від самоізоляції.
Тварини, яких щойно придбали, чи які «пішли на карантин» разом з дітьми, допомагають їм впоратися з тривогою і почуватися впевнено. Дослідження доводять, що такі діти мають вищу самооцінку, адже пухнасті чи пернаті улюбленці активно виражають свою прив’язаність, що змушує дитину додатково почуватися дуже важливою. Рівень агресивності та роздратованості у школярів, які мають домашніх тварин, вдвічі нижчий, ніж у решти однолітків.
Вчені навіть кажуть про «ефект Хатіко» — кінофільм про вірного собаку викликає в глядачів значно сильніші емоційні реакції та більш значний викид окситоцину (гормону ніжності та прив’язаності), ніж драми з такими самими, у середньому, рейтинговими показниками. Тобто йдеться не про силу мистецтва, а саме про вплив зворушливої історії про тварину. Цим же пояснюється така популярність у соцмережах роликів про котиків, їжачків, панд.
Котики — одразу після батьків
Пухнастики, на думку нобелівського лауреата Конрада Лоренца, викликають у нас генетично запрограмований інстинкт піклування. І в дітей, ще з дошкільного віку, він також запускається. Тож хоча доводиться пояснювати, як саме подбати про кицьку чи хом’яка, і часто нагадувати (бо ще не сформована відповідальність), основні процеси запускаються самі собою — бажання доглядати за кимось, розчулення, майже батьківські почуття.
Як доводять дослідження, тварини стимулюють на це дитину майже вдвічі активніше, ніж найреалістичніші ляльки. І все це разом з дуже яскравими емоціями тварин робить дитину більш емпатичною, доброю, турботливою.
Але мають бути дві умови. По-перше, юний хазяїн має проводити з твариною щодня немало часу — хоча б 1–2 години, а не просто бачити її «на бігу». По-друге, він має брати участь у піклуванні про тварину (годувати, вичісувати, гуляти), а не просто бачити її та жити поруч. Навіть ігри та погладжування дуже повільно впливають на характери дітей порівняно з доглядом за домашніми улюбленцями. А такі переживання, що здаються батькам негативними — допомога хворим, стареньким чи навіть помираючим «братам нашим меншим» — насправді якнайкраще розвивають емпатію і терплячість.
До слова, самі діти відчувають, як багато їм може дати спілкування з тваринами. Майже всі діти до 10 років мріють про цуценятко, кошенятко чи іншу тваринку. А опитування, проведене фахівцями Університету Уорвіка (Британія), довело, що 90 % учнів початкової школи поставили домашніх улюбленців у список 10 найбільш важливих компонентів свого життя. І в частини з них пухнастики йшли в пріоритеті одразу після батьків, раніше ніж бабусі-дідусі, друзі, родичі.
Чому це важливо під час самоізоляції
Карантин надає чудову можливість побути разом дітям і тваринкам. Залучайте їх до догляду, навіть якщо ви теж вдома і все можете зробити самі. Якщо дитина раптом не виявляє цікавості, можливо, вона захоплена чимось іншим — наприклад, надто зосереджена на гаджетах. Або ж не відчуває улюбленця своїм, адже переважно їм займалися батьки. Тоді розпочати краще з ігор. Не варто думати, що хом’як не може зацікавити. Достатньо побудувати лабіринт або зробити такий собі манеж з призначеними для нього іграшками, щоб побачити, наскільки маленька тваринка може бути кумедною. Якщо дитина сама не вміє грати з твариною або може зробити їй боляче, продемонструйте взаємодію на власному прикладі. Хай час з вашими чотирилапими улюбленцями стане сімейною традицією хоча б на час карантину.
Обов’язки мають бути дуже конкретними: наприклад, міняти воду раз на день. Їх варто записати та повісити на видному місці. Будьте терплячими: на початку дитина постійно забуватиме про нові справи. Обов’язково нагадуйте про це, контролюйте, щоб не завдати шкоди тварині, але не сваріть юного господаря, аби не відвернути. Навпаки, заохочуйте, розповідаючи, якими вдячними та відданими очима дивиться тваринка, коли дитина правильно дбає про неї. Також варто подивитися фільми, відео про догляд за тваринами.
Є від пухнастиків ще одна користь: вони допомагають із сенсорним розвитком краще, ніж будь-які спеціальні іграшки. Форма, величина, колір, запах, розташування в просторі, тип рухів, м’якість шерсті і її фактура та ще чимало «параметрів» важливі не лише малюкові, який вчиться все це розрізняти, а й значно старшій дитині — аби подолати сенсорний голод. Особливо це важливо нині, коли діти мало або зовсім не гуляють, тож отримують значно менше таких природних відчуттів.
