6 грудня відзначаємо День Збройних Сил України. Це завдяки їм маємо нині змогу жити у вільній країні, працювати та навчатися. Зокрема працюють гуртки «Перша Професія». Це соціальний проєкт ГС «Освіторія», завдяки якому в школах-інтернатах по всій Україні діють гуртки першої професії для дітей без батьківської опіки або у складних життєвих обставинах. До Дня Збройних Сил України вихованці вирішили організувати спецпроєкт — передати власні вироби на лінію фронту через ініціативу «Учитель іде в ЗСУ». Детальніше про це — у нашому репортажі.
Початок зими для вихованців Володарської спеціалізованої школи-інтернату став надзвичайно активним. Після шкільних уроків діти як завжди йдуть на свої гуртки. Вони з нетерпінням чекають на це: адже створювати щось самотужки — завжди радісно. Особливо після великої перерви. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, гуртки закрили, а дітей відправили до своїх родин. Але в жовтні робота відновилася. Тепер хлопці й дівчата зі ще більшим запалом зустрічаються з керівниками гуртків, ще більше натхнення вкладають у вироблені речі. Тепер це не просто вміння, а щось більше — допомога тим, хто захищає їхні життя на лінії фронту.
Вони уважно та ретельно відшивають балаклави. Хто б з них рік тому міг подумати, що вміння пошити їх стане таким цінним у країні, яка ще вчора була мирною? Робота кипить, адже до Дня Збройних Сил України вони пообіцяли передати понад 20 виробів. У сусідніх класах їхні друзі роблять енергетичні батончики, аби десятки продуктів надали енергію (та й тепло) бійцям на передовій. Робота активна не лише тут: 25 гуртків, які функціонують наразі по всій Україні, передадуть загалом близько 400 виробів для ініціативи «Учитель іде в ЗСУ», що створена з метою допомагати вчителям, які з освітнього фронту пішли на військовий. Спільнота наразі об’єднує сотні освітян задля допомоги педагогам на фронті. Окрім батончиків та балаклав, вихованці «Першої Професії» передадуть і термобілизну, і невеликі стільці, і флісові кофти, і устілки для берців. А до того ж маленькі сувенірчики з теплом та любов’ю, аби зігріти серця захисників.
13-річна Марта радіє готовому виробу. Вона займається на гуртку вже не перший рік, тому працює трохи швидше за інших. Вона задоволена: позує у власноруч пошитій балаклаві для фотографа, робить натхненне селфі з керівницею гуртка — Світланою Володимирівною.
Пані Світлана трохи втомлена, але щаслива. Одразу від Марти вона прямує до інших своїх вихованців, аби допомогти та підказати. Там поправить крій, там підкаже, як краще вирізати форму. Всі вісім вихованців потребують її уваги, тому вона завжди заклопотана. Але знає: це недарма. Вона допомагає дітям не лише отримати першу професію, а й стати справжніми волонтерами. І дуже ними пишається.
Діти беруть з неї приклад: не лише чекають на підказку, а й активно допомагають одне одному. У такій загальній взаємопідтримці та співпраці і минають кілька годин гурткової роботи. Учні відкладають свої вироби, задоволено усміхаються і прощаються з учителькою. Але знають: наступного тижня зустрінуться знову. Аби будувати власними руками майбутнє своє і своєї країни.
