Ірина Стефанська — засновниця та директорка школи «ThinkGlobal Чайка» у передмісті Києва. Кілька років тому вона перейшла з бізнесу в освіту. Як навчання в Школі освітніх управлінців (ШОУ) Києво-Могилянської Бізнес-Школи і ГС «Освіторія» допомогло їй стати кращою освітньою лідеркою — читайте в матеріалі.
Вітаю! Мене звати Ірина Стефанська. Я засновниця та очільниця приватної школи в передмісті Києва «ThinkGlobal Чайка». У моєму закладі навчаються трохи більш ніж 100 дітей. Зараз маємо лише початкову школу, але з наступного року відкриваємо середню та старшу школи.
Я захотіла потрапити на ШОУ з двох причин. По-перше, постійно перебуваю в освітньому пошуку. Мій заклад — це структура, яка швидко змінюється і не боїться інновацій. Через набір цих спільних цінностей ми із ШОУ і знайшли одна одну. По-друге, kmbs для мене — це найавторитетніша організація, де можна вчитися. Тому коли побачила інформацію про запуск курсу саме для освітніх управлінців — для мене це було «Бінго!», тож без вагань подала заявку.
Підбирали спільноту, яка може синергійно дати більший ефект
Я була рада, коли дізналася, що на програму буде відбір. Зазвичай, коли запускають комерційні програми, то принцип такий: що більше клієнтів, то краще. Із ШОУ було інакше. Завдяки відбору формували спільноту, яка синергійно може дати більший ефект. Це важливо, бо учасники Школи навчалися не лише у тренерів, а й один в одного.
Сподобалося, що на відборі дійсно чули наші очікування. Правильними запитаннями в мене поцікавилися, що саме я хочу отримати в результаті навчання та навіщо це мені потрібно. Було помітно, що організатори зробили для себе висновки після того, як послухали запити учасників. Вони зрозуміли наші потреби. Через це на програму потрапили саме ті люди, які знали, за чим прийшли.
ШОУ заповнила мої управлінські прогалини
Як і більшість керівників малого бізнесу в Україні, я звикла ухвалювати рішення інтуїтивно. ШОУ заповнила мої управлінські прогалини саме в освітньому секторі. Через брак формальної освіченості можна наробити багато помилок. А ШОУ створила для мене умови, щоб нарешті сформувати стратегію, місію та візію закладу.
Ми з командою поставили запитання: для чого існує наша школа, куди вона рухається? Зараз трендово говорити про стратегію, місію та візію, але мало хто пов’язує їх із реальністю. Часто це просто красиві слова, які, у кращому разі, висять десь у холі на картинці й на які ніхто не звертає уваги. Протягом навчання я усвідомила, наскільки ці речі фундаментальні. На них тримається вся організація і ними має бути пронизаний кожен процес.
У цьому контексті мене особливо надихнув Олександр Саврук, декан kmbs. Він пояснив важливі сенсові моменти розвитку закладу простими словами. Із його лекцій я зрозуміла: кожне слово, вписане в стратегію, має бути наповнене сенсом. Якщо цього очевидного сенсу немає, то краще таке слово просто викинути.
Водночас ШОУ — це точно не лише теорія. Для мене ідейності та практичності було порівну. Ми з іншими учасниками постійно працювали в групах і вирішували освітні кейси та аналізували проблеми закладів одне одного.
Ми відбалансували команду
Ті, хто працює у сфері освіти, знають: у ній найважливіше — мати команду. Професійно складається так, що управлінці здебільшого знаходять ролі для людей, а не навпаки. Буває, хтось не має навичок, щоб виконувати певну роль. Тоді багато керівників не шукають кращих кандидатів, а змінюють і підмальовують саму роль. Мовляв: «Це хороша людина. Наша організація таких потребує». Такий підхід — недієвий.
Для мене було відкриттям, що насамперед у HR-політиці потрібно вибудовувати профілі ролей: спершу визначити, хто саме потрібен закладу, а лише після цього підбирати конкретних людей.
Мені було важко звикнути до цього. Проте коли ми з командою чітко сформували ролі та їхні профілі, це стало революційною зміною для школи. Потім ми ще аналізували зрілість кожної з ролей. Зрештою, зрозуміли, скільки працівників у закладі можуть працювати із ризиками, скільки — ще із чимось. Ми відбалансували команду та запланувати зростання кожного.
Для нас цінності — це своєрідна конституція
На ШОУ я впевнилася: не можна просто прописати цінності красивими словами. Візьмімо, до прикладу, цінності «розвиток» або «відповідальність». Звісно, всі за те, щоб вони були. Але якщо не пояснити, що саме вони означають для конкретного закладу, люди не будуть їх застосовувати на практиці.
Тому ми з командою сформували орієнтовно 30–40 ціннісних тверджень, які стосувалися процесів саме в нашій школі. Потім обговорили їх і вивели 5–6 ключових цінностей, на яких ми зрештою побудували всю нашу діяльність. Тепер кожен учасник колективу розуміє, як певна цінність проявляється в роботі з учнями, батьками і колегами, у створенні навчальних продуктів.
Віднині коли ведемо комунікацію або розв’язуємо проблему, то завжди посилаємося на наші цінності. Вони для нас — це своєрідна конституція. Завдяки чітким цінностям нам легше знаходити спільну мову з батьками. Тепер ми можемо сказати: «У нас є цінність партнерства. Тому ми зі свого боку зробимо таке, а від вас очікуємо на таке». Трапилось і так, що з однією родиною нам довелося попрощатися. У нас була цінність, яка не відповідала їхнім потребам. Обійшлося без скандалів та образ. Ми просто подякували одне одному та спокійно розійшлися, бо зрозуміли, що так буде краще.
Я гадала, мені буде абсолютно неактуально слухати те, що стосується державних шкіл
На ШОУ я стикнулася з іншим світом, адже проблеми приватних шкіл разюче відрізняються від проблем державних. Попри те, що посада в обох ситуаціях називається «директор школи», наші болі досить різні. Мене це насторожувало. Я думала, мені буде абсолютно неактуально слухати те, що стосується державних шкіл. Утім, насправді виявилося цікаво. Нарешті вдалося якось поєднати світи державного та приватного секторів — досі мені здавалося, що між ними нездоланна прірва. Я зрозуміла, що в деяких державних закладах справді є великий потенціал завдяки їхнім керівникам. Круті управлінці мають величезні можливості, щоб створювати круті освітні простори — навіть якщо вони обмежені рамками державних стандартів і фінансування. Це головний інсайт.
Порада
Будьте присутні офлайн. Живий контакт, атмосфера kmbs — це все однозначно працює. Я не була жодного модуля онлайн, але відчувалося, як багато втрачають ті, хто не навчався наживо. Тому де б ви не були — приїжджайте, подивіться на Київ і відчуйте атмосферу ШОУ.
Подати заявку на Школу освітніх управлінців можна до 23 січня включно за посиланням.
