Відчуймо разом стародавнє Різдво на смак і дотик! Склали для вас словник автентичних різдвяних символів, які детально дослідили етнологи музею Івана Гончара. Вони навіть створили окремий відео курс «Знай свою Україну. Різдво», ми ж публікуємо значення слів та символів, без яких неможливо уявити справжнє українське Різдво.
Що значило свято Різдва
для українців у давнину й тепер?
В Україні різдвяно-новорічний цикл свят тривав понад місяць, а зимові святки — два тижні. До цього циклу входили свята: святих Катерини, Варвари, Андрія та Миколая, Різдво, Новий рік та Водохреще. Це час, коли наші предки завершували всі сільськогосподарські роботи й відпочивали.
Найбільш давнє значення Різдва (25 грудня) — це зв’язок із «часами предковічними», тобто із предками роду. У дописемний період нашої історії різдвяно-новорічні свята вважали своєрідним порталом у священний простір.
Символічний вхід до цього порталу відбувається на Святвечір (24 грудня), коли ніби відкриваються ворота з потойбіччя в наш світ і душі предків можуть відвідати своїх родичів. Святвечір втілює духовну єдність. У цей вечір збирається вся родина, щоб побути разом. За традицією на вечерю запрошували і душі померлих родичів, і небесні світила (сонце, зірки та місяць), і самого Всевишнього. Для душ на підвіконні залишають склянку води, а також згадують загиблих на війнах, у час Голодомору. Зазвичай у гості не ходять, однак якщо до родини завітає хтось, його приймають із пошаною.
Вважається, що на Водохреще (6 січня) душі предків знову повертаються на «той світ». Для цього люди проводили обряд спалювання дідуха і соломи (місць, де за їхніми переконаннями перебували душі в час різдвяних свят).
У різдвяний час усі будинки села чи містечка обходили колядники. Вони були в чудернацьких масках і грали роль «дідів»-предків, які приходять «із того світу» на гостину до нащадків. Для них готували кутю і 12 страв із нового врожаю, пекли обрядовий хліб, ставили дідуха та стелили солому на підлогу. За давніми уявленнями, предків треба добре пригостити й попросити їх у новому році послати з Вирію-Раю щедрий урожай.
У XX столітті, коли Україна була в складі срср і радянська влада заборонила святкувати Різдво, його відзначення стало символом сили духу й свободи. Хтось святкував таємно, за заштореними вікнами, щоб не побачили й не донесли керівництву комуністичної партії. А хтось відзначав відверто і ходив колядувати, хоча за це й карала влада. З кінця 1980-х, коли радянський союз доживав останні роки, Різдво вже святкували вільно.
Символіка різдвяного циклу:
найзатишніший словник Різдва
Вертеп — різдвяна народна вистава про народження Христа (може бути ляльковою або з дійовими особами, яких грають люди). Також вертеп — це будиночок для лялькової вистави.
Витинанка різдвяна — картинка-прикраса, вирізана з паперу, складеного удвічі, учетверо, у вісім або й більше разів, та призначена зазвичай для оздоблення вікон.
Дерево життя — фольклорний мотив, який в українців найбільш виражений у колядках та в народному мистецтві. Часто дерево життя зображують на святкових рушниках, витинанках, настінному малюванні тощо. На Різдво цей елемент використовують в оздобленні житла (наприклад, для витинанок).
Дзвоник — колядницький атрибут, символ доброї новини, яким сповіщають про наближення колядницької ватаги.
Дідух — або ж «колідник», «коляда», «дід», «кріль», «король». Цей сніп із колосків жита або пшениці символізує багатство, достаток, зв’язок між поколіннями роду.
Із чого складається?
- Житні або пшеничні колоски довжиною до 1,5 м
- Перевесло (скручена із соломи мотузка або бавовняна чи конопляна нитка)
Дідуха на Святвечір заносив до оселі господар і ставив на почесному місці — на столі чи покутті. Сніп залишався в домі протягом усіх різдвяно-новорічних свят. Раніше після Водохреща дідух обмолочували (вибивали з нього зерно), а солому спалювали. Зерном із цього святкового снопа починали засівати поля. Наступного року вже з нових колосків робили нового дідуха. Це означало безперервність життя, його щорічне воскресіння.
Звіздар (береза) — чоловік-ватаг колядницького гурту, який носить колядницьку зірку та веде перемовини з господарями.
Зірка колядницька — атрибут колядників, який зазвичай майструють із фанери, а потім розмальовують і прикрашають. Може мати від 6 до 12 променів.
Із чого складається?
- Зірка з фанери
- Різнобарвні тоненькі стрічки
- Фарби
- Дерев’яна палиця-тримач
Це надзвичайно важливий символ Різдва для українців. Зірка сповіщає про народження Христа і нагадує Вифлеємську зорю, яка привела волхвів до ясел із немовлям. Зірку виготовляють із фанери, дерев’яних дощок або соломи. Вона може бути пласка або об’ємна і мати від 6 до 12 променів. Для прикрас використовують кольоровий папір, тканину, фольгу та стрічки. Зірку розмальовують геометричними візерунками, виводять небесні світила, про які співається у стародавніх колядках (сонце, півмісяць, зорі), або оздоблюють витинанками. Найкраща зірка — та, яка обертається. У центрі конструкції кріплять свічку, завдяки якій уся зірка сяє. Іноді на зірці малюють або кріплять іконку Богородиці з немовлям. Зберігають її від року до року в домі одного з учасників колядницької ватаги.
Карнавка — колядницький атрибут, скарбничка для збирання коштів на добру справу.
Колядка — традиційна різдвяна величальна пісня. Колядок є два типи: архаїчна дохристиянська та християнська літературного походження.
Колядницька ватага — гурт, який очолює звіздар, учасниками також є міхоноша, скарбник та двоє й більше колядників із дзвониками.
Спершу колядування означало спілкування між світом живих і померлих предків. Колядники наче просили про допомогу своїх пращурів у новому році. Пізніше, у 18-му столітті, поширилися християнські різдвяні пісні. Їхні сюжети переплелися зі стародавніми колядками. Такими ми їх чуємо і тепер. Українські колядки — особливі. Раніше колядницька ватага колядувала для кожного(!) члена родини окремо. Є колядки для господаря та господині, для батька й матері, для синів і дочок. Для кожної людини в родині колядку співали окремо. А колись же родини виховували по 5–10 дітлахів! Тож в одній хаті колядницький гурт міг затриматись ох як надовго. Щойно колядники заходили в хату — запитували імена всіх членів родини і потім ті імена проспівували. Наприклад:
«…Їхав Василько од полку до полку
Славен є!
Під ним коничок весь у золоті аж пляше!»
Або ще:
«Ой ясна-красна в лузі калина.
А ще красніша наша Марійка!»
Кутя — святкова страва з вареної пшениці чи ячменю. У неї додають тертий мак, родзинки, горіхи й мед. Ця обрядова страва пов’язана зі вшануванням предків і символізує єднання поколінь. Протягом різдвяних свят кутю їдять тричі: на Святвечір — «багата кутя». Напередодні свята Василя — «щедра кутя». Увечері напередодні Водохреща — «голодна кутя». Кутю готують у спеціальному глиняному горщику — макітрі. Ця посудина так зветься, бо в ній важким дерев’яним стрижнем (макогоном) труть замочений мак. Поруч із кутею неодмінним на святковому столі був також узвар — напій із сушених фруктів (груш, яблук та слив).
Міхоноша — учасник колядницької ватаги, який носить міх (торбу) із дарунками.
Павук із соломи — різдвяний атрибут, яким прикрашають оселю. Цей символ широко поширений у європейських народів.
Із чого складається?
- Cоломинок
- Бавовняних ниток
- Різнобарвного гофрованого паперу, сушених квітів, пір’я, обгорток із цукерок
Павука виготовляють із соломинок, які з’єднують нитками (а в давнину — кінським волосом) у геометричні фігури: трикутники, квадрати, шестикутники, шестигранники. Далі з них утворюють великі та об’ємні, але майже невагомі конструкції у формі ромба, трапеції або кулі. Оздоблюють павука кольоровим папером, нитками, сушеними квітами, обгортками від цукерок, пір’ям, горішками. Традиційно дівчата виготовляли цей атрибут на вечорницях таємно від хлопців. Готового павука підвішують до стелі або над покуттям біля ікон. Наші предки такою конструкцією уявляли структуру всесвіту, «нове народження» якого відбувається у святковий час Різдва. У давнину павука спалювали після Водохреща разом із соломою з дідуха, а наступного року робили заново.
Пряник різдвяний — традиційні різдвяні ласощі червоного кольору з візерунками кольоровою глазур’ю.
Із чого складається?
- Борошно
- Молоко
- Амоній (або харчова сода)
- Цукор, сіль
- Сік буряка або інший червоний барвник
- Біла глазур
Різдвяне печиво у формі коників, вершників, півників та панянок випікають із тіста, зафарбованого соком буряка, яке відтискають металевими формами. Після випікання ще гарячий пряник розписують солодкою глазур’ю із крохмалю, цукру й води. Такі пряники могли бути завбільшки до пів метра! Найбільшими та найкрасивішими пряниками прикрашали карнизи печі.
Іноді їх довго зберігали, а перед тим як поласувати, розмочували в молоці. На Святвечір та Різдво пряники роздавали на гостинці дітям, що приносили вечерю своїм родичам і хрещеним. Такими пряниками частували також колядників та гостей, які приходили на різдвяні свята. Дівчаткам здебільшого дарували пряник у формі панянки, а хлопчикам — вершника. Звичай дарувати різдвяні пряники найбільше був поширений на Полтавщині й Сумщині, та нині вони стали улюбленими по всій Україні.
Різдвяно-новорічний цикл свят — комплекс свят «від Введення до Водохреща», час відпочинку від господарських робіт, насичений різноманітними ритуалами, які за народними віруваннями забезпечували добрий урожай у наступному році.
Святвечір — вечір перед Різдвом (24 грудня), коли відбувається родинна вечеря, зазвичай із 12 пісних страв.
Святвечірні страви — пісні (без використання м’яса, масла, яєць) страви, зазвичай 9 або 12, основні з яких — кутя, узвар і святковий хліб.
Солома, сіно — місце спочивання душ предків, які прилітають з Вирію до домівок своїх нащадків. У різдвяну ніч було бажано не виносити з хати сміття і навіть не підмітати. Чому така увага до сміття? Тому що воно, як і солома, символізує старість, смерть, потойбіччя. На Купала та Великдень є звичай палити сміття для очищення й оновлення. Але на Різдво в соломі й сіні збираються душі померлих, які злетілись у свята до рідних домівок. Колись на Водохреща вимітали хату, обмолочували дідуха і спалювали солому й сміття у саду, обкурюючи димом дерева. Нині складно це втілити, тому для душ у чистій квартирі можна постелити трохи соломи в кутку, яку ввечері на «голодну кутю» винести на двір разом з обмолоченим дідухом.
Трійця зі свічками — символізує сонячний небесний вогонь.
Із чого складається?
- Бджолиний віск
- Ґніт (провощена лляна або конопляна нитка)
За традицією свічка має бути в оселі протягом усіх різдвяно-новорічних свят. Її виготовляли із бджолиного воску за 2–3 дні до свята. Свічку ставили у хліб, у горнятко із зерном або у свічник-трійцю (на Гуцульщині, Бойківщині). Оскільки в передріздвяний час були найкоротші дні та найдовші ночі року, люди намагались усіляко «вберегти» світло. Колись у період Різдва запалювали великі ватри. Із часом цей обряд перейшов у запалювання свічок, а в наші дні — ліхтариків та гірлянд. Але сенс ритуалу залишається незмінним: вшанувати сонце, яке дає світло, тепло й життя.
Хліб різдвяний — спечений напередодні Святвечора хліб є важливим атрибутом святкового столу. У різних регіонах України він дещо відрізняється.
Колач — це круглий пшеничний хліб з отвором посередині, який поширений на Наддніпрянщині.
Книш — кругла хлібина із пшеничного борошна з малим хлібенятком зверху, яке називають «душею». Призначається для предків роду, притаманний для заходу України.
Крачун — обрядовий хліб на Закарпатті та Наддніпрянщині. Переважно круглої форми. Іноді в середину крачуна, у невеличке заглиблення, кладуть трохи зерна, мед або часник. Це символізує достаток родини.
Випечені запашні хліби з печі викладали на святковому столі та пригощали родину: пісними — на Святвечір, скоромними (з додаванням молока та яєць) — на Різдво. Хліб несли разом із вечерею до родичів та хрещених і обдаровували ним колядників.
