Де кобзар, там і шаг: Шевченко та Котляревський про українську монету

Нещодавно Нацбанк України запропонував замінити назву «копійка» на «шаг». Ця ідея спричинила бурхливе обговорення. Хтось вважає, що це своєчасне очищення від усього, нав’язаного росією. Хтось уперше чує таку назву, тож переконаний, що вона не була популярною. А хтось взагалі запевняє, що назва монети походить від російського слова, тож тоді слід вводити «крок». Що відповісти на питання учнів? У яких літературних творах згадується старовинна назва і звідки вона походить? Знайшли слово «шаг» у творах українських класиків.

Три версії походження

Назву «шаг» у грошовій лічбі ми використовуємо із XVI століття. У різні часи вона означала найменшу грошову одиницю, дрібну монету, монету вартістю пів копійки. 

В Українській Народній Республіці шаг ввели як соту частину гривні. Михайло Грушевський у 1918 році пропонував випустити монети у двадцять, десять, п’ять та один шаг. Назву поступово прибирали навіть з історичних та літературних творів, зводили до мінімуму після приходу радянської влади в Україну. 

То звідки походить назва? Як повідомляють у пресі, Інститут мовознавства ім. О. Потебні НАНУ визначає, що «шаг» не має стосунку до російського слова, яке означає рух ногами під час ходьби, крок. Ці слова — міжмовні пароніми, тобто в різних мовах однаково звучать, але мають різне значення. 

Тож нині є три версії походження цього слова. 

1. Змінений варіант назви «шилінг». Колись так називали монети майже в усіх європейських країнах. Варіантом у Київській Русі був «шеляг», який міг скоротитися до шага. 

2. Змінене від «шахін». Так перси у XVI столітті називали дрібну монету, назва походила від слова «царський». Таку версію пропонує український дослідник Владислав Беспалько.

3. Від слова «сяг». Воно є спорідненим до слів «досягнення», «сягати» (охоплювати, доторкатися). Той самий корінь у слові «присяга», тобто приєднання. У ті часи було поширеним слово «засягати — запозичити». Тобто «сяг» — це мінімальне накопичення, надбання.

У першому ж «зірковому» українському літературному творі двічі знаходимо згадку про шаги. Еней платить Сивиллі саме цими монетами. 

Іван Котляревський
«Енеїда», 1798 рік

«Еней за добрую науку,

Шагів з дванадцять в руку дав.

Сивилла грошики в калитку,

Піднявши пелену і свитку, —

І зслизла, мов лихий злигав».

Видання 1968 року, ілюстрації Анатолія Базилевича

Порівняння скупуватих та агресивних троянців із москалями, на яких під шаром алегорій була націлена сатира письменника, теж не обходиться без шага.  

«Но у троянського народу
За шаг алтина не проси;
Хто москаля об’їхав зроду?
А займеш — ноги уноси».

Не можна сказати, що слово «шаг» нам незнайоме. Забуте, непомічене — можливо. Але всі, хто читав «Кобзар», мали б натрапляти на нього. Тарас Шевченко аж одинадцять разів згадує цю монету як цілком звичну назву. Можна узагальнити: там, де ми бачимо в його творах кобзаря, якому подають гроші, майже завжди це шаги. Де кобзар, там і шаг. У поемі «Катерина» героїня змушена брати милостиню. 

Ілюстрація до поеми «Катерина», Тарас Шевченко, 1842 

Тарас Шевченко

«Катерина», 1840

1. «Бере шага, аж труситься:

Тяжко його брати!..

Та й навіщо?.. А дитина?

Вона ж його мати!»

2. «Ішов кобзар до Києва

Та сів спочивати;

Торбинками обвішаний

Його повожатий,

Мале дитя, коло його

На сонці куняє,

А тим часом старий кобзар

Ісуса співає.

Хто йде, їде — не минає:

Хто бублик, хто гроші;

Хто старому, а дівчата

Шажок міхоноші.

«Мар’яна-черниця», 1841 рік

«Кобзар іде! Кобзар іде!»

Та всі, якомога,

Хлопців кинули, побігли

Зустрічать сліпого!

«Діду, серце, голубчику,

Заграй яку-небудь.

Я шага дам». — «Я — черешень».

У вірші «Три літа» три шаги використано у значенні за гріш, за дріб’язкові гроші, що підкреслює дріб’язковість зрадниці. 

«Три літа», 1845

Тяжке лихо, та не таке,

Як тому дурному,

Що полюбить, побереться,

А вона другому

За три шаги продається

Та з його й сміється.

От де лихо! От де серце

Разом розірветься!

«Сліпий», 1845

І ворожка ворожила,

Пристріт замовляла,

Талан-долю за три шаги

З воску виливала.

У поемі «Відьма» повторюване кілька разів «три шаги» стає ніби частиною заклинання або народної пісні.

«Відьма», 1847

Близнят в Бендерах привела…

Без кадила, без кропила,

За три шаги охрестила,

А три шаги пропила.

І навіть розповідаючи про себе, поет знов згадує шаг. Він застосовує стале словосполучення:  щось, що шага мідного не варте, означає «не має цінності».

✴✴✴

Автобіографія Тараса Шевченка, 1860

«Бачив я на своїм віку таки чимало добрячих садів, от хоч би уманський і петергофський, але що то за сади! Шага мідного не варті, як порівняєш з нашим прегарним садом: густий, темний, тихий, словом, другого такого саду немає в цілому світі!»

Такі ж приклади застосування назви монети можна знайти у багатьох популярних письменників XIX століття. Наприклад, як сталий вислів зі значенням «нічого не знайти, не мати».

✴✴✴

Олекса Стороженко «Розумний бреше, щоб правди добути», 1863

«Як же вмер і три його сини стали ділитися худобою, то в тій скрині й залізного шага не знайшли».

Або ж як точну інформацію про вартість товару.

✴✴✴

Анатолій Свидницький «Люборацькі», 1862

«Вже горох поспів був і в місті можна було купити десять стручків за шага».

У творах зі шкільної програми з української літератури ми теж натрапляємо на спогад про монету як частину звичного побуту. 

✴✴✴

Іван Нечуй-Левицький «Кайдашева сім’я», 1878

1. «Оце, боже мій! Не взяла дітям нічого. Нате ж вам хоч по шажку». Кайдашиха витягла з пазухи хусточку, розв’язала вузол і роздала по шагу. Діти дивились на шаги й не знали, що з ними робити.

2. Треба в Києві на великому тижні висповідати, в чистий четвер одговіться, треба молебень на печерах найнять, на часточку дать, на святі могутні по шагу покласти, то тоді Господь і помилує нас, — навчала баба Палажка, піднявши вгору палець.

3. — Йдіть, цілуйте образ та кладіть по шагу, — говорила баба Палажка до молодиць.

4. — Куди ви, бабки! Йдіть до мене сповідатись! В мене шагом дешевше!

Бути без шага часто означає повну бідність.

✴✴✴

Панас Мирний «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», 1880

«Опинився Шавкун серед великого города без шага грошей, без знайомих людей».

✴✴✴

Павло Грабовський «Зорі», 1895

Скрізь блукають голі-босі,
Крихти лану ждуть і досі,
Мов його поглинув враг!
Без роботи міцні руки
Опускаються з розпуки…
Праці, праці! Ні на шаг!

Мати Лесі Українки згадує монетку у повчальній віршованій історії для малят. Дівчинка, яка подерла випадково спідницю, боїться, що насварить мама. І лише допомога вірної подруги, що біжить до бабусі за шагами на нову спідницю, заспокоює дівчинку. 

✴✴✴

Олена Пчілка «Дітвора», 1908

В нас бабуся, бач, заможна,
Дасть шагів із п’ять…

Сама Леся також не раз згадувала дрібну монетку. 

✴✴✴

Леся Українка «Що дасть нам силу?», 1903

Лиш той не дбає, хто шага не має,

але й такий волів би заробити

гіркою працею, ніж так «не дбати».

✴✴✴

«На полі крові», 1909

1. Нехай би й так! А я ж обдерти дався до нитки, до шага, — і що ж я мав ? Яку я втіху мав? За жебраками носити торбу, хавтурки збирати, попихачем їм буть ні за спасибі!

2. Та що ж би розпочав я — голий — босий ? Завести торг? Я ж ні шага не мав.

Поділитися цією статтею