Дайте дітям понудьгувати

«Мені нуууднооо» — чули таке від своєї дитини? Сучасні діти часто нудяться у школі і вдома, а батьки шукають найновіший гаджет або записують на черговий гурток, тільки б зайняти дитину. Якщо ви також часом почуваєтеся аніматором для своїх дітей, час із цим зав’язувати, бо виявляється нудьгувати дуже корисно. Що таке нудьга і чому не потрібно її боятися розповідають біолог, філософ та дитяча письменниця.

Петро Чорноморець, кандидат біологічних наук, співзасновник школи «Майбутні»

Ми називаємо нудьгою кілька принципово різних станів, і до кожного з них потрібен свій підхід.

По-перше, у людини є біологічно нормальна залежність від яскравих емоцій — ми хочемо щось робити й отримувати враження. На рівні фізіології, людина хоче, щоб у неї були активовані катехоламінові системи: дофамін — це натхнення, драйв; норадреналін — агресивність; адреналін — страх. Коли ці системи активуються, ми почуваємося особливо добре, переживаємо яскраві емоції і в майбутньому захочемо повторити цей стан. Тому ми постійно біжимо вперед. Але тут є одна проблема саме в нас, сучасних людей — ми маємо дуже легкий доступ до розваг і задоволень. І виявляється, якщо ми надто часто активуємо ці системи, це може призвести до залежності чи навіть психозу. Тут можна навести таку аналогію: природа створила нас так, що ми постійно потребуємо цукрів і жирів, адже в дикій природі пошук найкалорійнішої їжі  важлива умова виживання. Але коли навколо нас калорійної і солодкої їжі забагато, ми цим зловживаємо. Із розвагами та сама історія — вони дуже поруч — у наших смартфонах, наприклад. Саме із залежності від яскравих емоцій і бажання переживати їх знову виникає те відчуття, яке ми можемо називати нудьгою.

Зовсім інший стан — це «пошукове занепокоєння»: ми чогось хочемо, але ще не зрозуміли, чого саме. Тут працюють глутаматні нейрони — той самий глутамат, який додають у ковбасу і сосиски, бо він надає їм м’ясного смаку. В організмі людини глутамат — це нейромедіатор, і саме він є тим умовним «шилом у дупі», яке штовхає шукати пригод. Це, з одного боку, некомфортний, а з другого — дуже продуктивний стан: саме з нього ми переходимо до вивчення чогось нового, діємо нестандартно. Дуже часто батьки саме тут роблять велику помилку: не намагаються розібратися, чого саме хоче дитина, а одразу записують її на ще один гурток або купують чергову гру. Насправді дитині потрібно регулярно потрапляти в цей стан і знаходити відповіді на свої потреби самотужки.

Обидва ці процеси вказують на те, що постійно розважати свою дитину — дуже небажано: можна або виховати психотика, який не може спинитися, бо звик постійно бігти кудись, або поступово перетворити на людину, що взагалі не здатна зрозуміти, чого вона насправді хоче. Сучасних дітей розваги супроводжують із раннього дитинства. Я переконаний, що давати маленькій дитині планшет для гри або водити дитину на різні просунуті гуртки раннього розвитку — однаково деструктивно: і там, і там дитина займається не вивченням себе і своїх потреб, а чимось, що нав’язують зовні. Дитині необхідно проживати стани нудьги, щоб зрозуміти врешті «Хто я такий?». Тому раджу батькам — не намагайтеся завантажити дитину «корисними» заняттями, а дайте їй простір і час понудьгувати. Найкраще, що ви можете зробити для своєї дитини — бути доступним увагою, часом, спільним контекстом. Дуже раджу нудьгувати разом із дитиною: влаштуйте спільний кількаденний цифровий детокс, займайтеся справою «нічого не робити», і тоді почнуть виникати найбільш божевільні ідеї. Дитині до 8 років замість гуртків запропонуйте різноманітні життєві досвіди і багато вдумливого і змістовного спілкування з дорослими. Якщо ж дитина приходить до вас і каже, що їй нудно, не розважайте, а побудьте поруч, уважно вислухайте, обійміть.

Тарас Лютий, філософ, письменник

Нудьга — це екзистенційний вакуум, у який впадає людина, коли втрачає сенс свого життя. Нудьга — винятково «людське» явище. Тварини не нудьгують, а в стародавніх міфах боги можуть нудьгувати, тільки якщо їх наділено людськими рисами.

Стан нудьги показує вразливість людини, але це також і симптом: із людиною зараз щось не так. Ми нудьгуємо, коли немає більше перешкод, викликів у житті, коли втрачаємо потребу до самовдосконалення і вже не приваблює жодна творчість. Коли підлітки сприймають життя як перегони за задоволенням, це ознака їхньої незрілості, недорослості, інфантильності — людина не знає, куди себе подіти. Поки підліток не зрозуміє, для чого йому життя, нудьга переслідуватиме його, бо це стан невизначеності. І тут ідеться не глобально про сенс буття, а про сенси, які наповнюють кожен день людини — ми ставимо собі різні цілі, щоб опановувати себе і отримувати себе щоразу іншим, досягати якоїсь точки, де перевершуємо себе. І задоволення, розвага якраз має бути винагородою за добре зроблену роботу. Нудьга потрібна нам — вона показує, що настав час змінити щось у житті: не просто рухатися від одного клубу до іншого, від штучного просвітлення за допомогою алкоголю до іншого. Тут зарадити підліткам може комунікація — цінністю і сенсом може стати інша людина і спілкування з нею. Тоді підліток розуміє, що він не сам у цьому світі, і нудно буває не лише йому.

Дозволяйте підлітку понудитися — це дуже корисний досвід: із пастками, підводними каменями. Але без нього людині не обійтися. Батьки не можуть вберегти дитину від нудьги, так само, як не можуть прожити за неї її життя. Рецепта, як уникнути нудьги, не існує — людина має знайти свій шлях: я, наприклад, читаю. Література дає дотичність до цікавого — можу прочитати щось таке, що здатне перевернути мій світ. Раджу книжки Віктора Франкла, який пише про пошуки справжнього сенсу. Окрім читання, це може бути музика, творчість, гра. Коли знаходиш щось цікаве, одразу перестає бути нудно, але це цікаве маєш здобути сам, а не хтось його тобі принесе.

Таня Стус, дитяча письменниця, засновниця проєкту «BaraBooka»

Звідки ростуть ноги нудьгування дитини? Починаючи з піврічного віку батьки постійно забавляють дитину, і лишити немовля саме в кімнаті сьогодні вважається неприпустимим. Із немовляцького віку дитина звикає, що батьки постійно її забавляють: дають брязкальця, «розумні» іграшки, навіть щоб нагодувати дитину, мами і тата влаштовують танці з бубнами. Інакше кажучи, батьки постійно борються за те, щоб привернути увагу дитини до чогось спеціально. Насправді ж немовлята мають вивчати власне тіло, слухати сторонні звуки, а не мелодії електронних іграшок, просто лишатися наодинці із собою і навіть трохи поплакати, щоб почути свій голос.

На жаль, у школі дітям також не дають можливості бути наодинці із собою в отриманні знань. Будь-яка дослідницька чи творча діяльність так заформалізована, що там не лишається місця для спонтанної ідеї, ініціативи, помилкової гіпотези. Сучасні діти нудьгують, бо не мали шансу вивчити себе ні в ранньому дитинстві, ні в школі. Коли ми обираємо їжу, ми спершу куштуємо різні страви, а тоді вирішуємо, що подобається, а що ні. Дітям теж треба дати можливість «покуштувати» різні діяльності, інтереси, а не записувати на заняття, які корисні і потрібні з точки зору батьків. Нудьга — це незалученість у процес, це коли нічого не цікаво. А тепер пригадаймо, можливо дитина хотіла займатися якимось спортом, а батьки зарубали цю ініціативу, бо це «дорого, надто травматично, далеко їздити»? А натомість записали на інший гурток, який дитині не цікавий. Тоді в неї виробляється звичка робити щось із примусу, «для галочки», і сама ця діяльність перетворюється на нудьгу. Сучасним дітям бракує можливості відчути своє ставлення до будь-якого явища: якщо дитина ходить на 10 позашкільних занять, бо мама записала, то чи може вона спинитися на хвилину і зрозуміти, чи справді їй це подобається? Моя порада — пропонуйте дітям більше свободи розкуштовувати свої інтереси, прочувати різні досвіди і розпізнавати власні емоції. Тоді, коли ваша дитина таки занудьгує, вона не вимагатиме, щоб її розважали батьки чи інші люди, а матиме власне «меню» цікавих для себе занять і обере щось із нього.

Що робити з підлітками, які нудьгують? Єдина точка входу в їхній світ — це спілкування: не на рівні «чи одягнув ти шапку», а справжні глибокі довірливі розмови. Налаштуватися на хвилю тинейджерів допоможе підліткова література — вона дасть змогу здолати бар’єр «батьки-діти». Підлітки сьогодні живуть за правилом «У вас є батьки? Тоді вам точно треба до психолога». Тож не сподівайтеся, що діти підуть на контакт. Маєте самі розібратися, які фільми, кліпи і відео дивиться дитина, яку музику слухає, на яких блогерів підписана. Подаруйте сину чи донці штатив і разом знімайте відео. Запитайте в дитини, чи не треба їй придбати платну програму з монтажу відео? Інакше кажучи, не просто підтримайте інтерес дитини, а допоможіть їй досягти високого рівня вмінь у тому, що їй цікаво.

Страшна не сама нудьга, а те, що дитина в цей момент відчуває: якщо це апатія, і ви підозрюєте депресію в дитини — негайно йдіть до психолога. Якщо ж ваш тинейджер лежить на дивані, розглядає тріщини в стелі, і вони здаються йому чудовими візерунками, хай нудьгує на здоров’я — можливо, це його спосіб медитації.

Залишити відповідь