Бізнес на сертифікатах: Навіщо деякі вчителі скуповують їх десятками та які є «ліки» від недоброчесності

Освіторія.Медіа вже перевіряла на практиці, як працює «чорний ринок» продажу сертифікатів із підвищення кваліфікації. Резонансне розслідування читайте тут. З року в рік проблема лише поглиблюється. Ми отримуємо чимало повідомлень і про торгівлю сертифікатами Освіторії, коли третя особа проходить курс і тестові завдання та передає сертифікат недоброчесним освітянам за 200-400 гривень. Вражають і результати опитування в межах дослідження «Нова українська школа» в 5–6-х класах: виклики впровадження»: 6% українських учителів 5-6-х зізнаються, що купували сертифікати про підвищення кваліфікації.

То навіщо ж деякі освітяни так захоплено «колекціонують» сертифікати десятками, а то й сотнями, не шкодуючи коштів на нові надбання? Чи існує кримінальна відповідальність за продаж освітніх документів та використання їх освітянами у навчальних закладах? Та як за допомогою технічних засобів унеможливити продаж сертифікатів про підвищення кваліфікації?


Глибоко дослідили ці питання з юристом Олександром Брижаком, знаною психологинею Катериною Гольцберг та технічним директором Освіторії Володимиром Кисиленком.

Олександр Брижак
Катерина Гольцберг
Володимир Кисиленко

Підвищення кваліфікації, атестація, сертифікати:
як усе працює в 2024 році?

▶︎ Кожен учитель зобов’язаний підвищувати кваліфікацію — це визначає частина 2 статті 54 та частина 6 статті 18 Закону України «Про освіту». При цьому законодавство не встановлює кількість годин для підвищення кваліфікації вчителя на рік, тож розподіл годин може бути нерівномірний. Проте вдосконалювати майстерність треба щороку, хоча б на мінімальному рівні.

▶︎ Якщо не вистачає годин підвищення кваліфікації, вчитель або вчителька не можуть отримати педагогічне звання або кваліфікаційну категорію. Останні присвоюються виключно за результатами атестації.

▶︎ Починаючи з 2023 року необхідна умова для атестації — підвищення кваліфікації за міжатестаційний період.

▶︎ Загальна кількість академічних годин для підвищення кваліфікації педагогічного працівника протягом п’яти років, яка оплачується коштом державного або місцевих бюджетів — щонайменше 150 годин. Це передбачено Порядком підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників.

▶︎ Вид, форму та суб’єкта підвищення кваліфікації обирає сам учитель. Це може бути навчання за освітньою програмою, стажування, участь у сертифікаційних програмах, тренінгах, семінарах, семінарах-практикумах, семінарах-нарадах, семінарах-тренінгах, вебінарах, майстер-класах.

▶︎ Форму підвищення кваліфікації також обирає вчитель: очна (денна чи вечірня, заочна, дистанційна, мережева) дуальна та на робочому місці. Форми підвищення кваліфікації можна поєднувати.

«Купівля знань» — шкода, яку заподіюєш сам собі

Катерина Гольцберг, психологиня, експертка Освіторії

Навчання протягом життя (life-long learning) має бути внутрішньою потребою кожної людини. Але чому ж тоді деякі з нас обирають шлях «купівлі знань»? У випадку з учителями можна спробувати пояснити феномен масового купування сертифікатів із підвищення кваліфікації низькими зарплатами педагогів, хронічною втомою, відсутністю часу для саморозвитку. Проте є чимало людей, які навіть у вкрай обмежених часових рамках знаходять кілька години для навчання протягом тижня. Це питання тайм-менеджменту, помноженого на власне бажання.

Буває і так, що образа вчителя на людей, які «змушують» проходити її підвищення кваліфікації, більша за розуміння, що розвиток — обов’язкова складова роботи вчителя. Ще деякі освітяни в гонитві за кількістю сертифікатів хибно перевищують їхню цінність у своєму професійному житті. Сертифікат — обгортка, папірець. А ось те, що педагог виніс із того чи іншого курсу визначатиме, чи матиме людина можливість застосувати нові знання, акумулюючи реальну користь для професійного розвитку. До прикладу, курси про інклюзію дають неоціненні знання про те, як спілкуватись із дітьму зі РДУГ, аутизмом чи іншими особливостями. Купувати їх — цинізм і шкода, яку заподіюєш сам собі. Тож прикро, що мій пост у Facebook частина освітян сприйняла як образу. Водночас я щиро переконана: доброчесних учителів мої слова не збурили. Не можна вимагати доброчесності від своїх учнів, якщо й сам таємно вибираєш шлях обману.

Так, зараз широко поширена проблема вчительського вигорання, коли руки опускаються, немає зацікавлення справою і енергія на нулі. В такому випадку актуальним стане проходження тематичного курсу з протидії вигоранню. Бонусом учитель отримає чимало слушних підказок, як впоратися із проблемою та підтримати себе. Обирайте тільки ті курси, до яких лежить серце та які вас щиро цікавлять для власної психологічної та інтелектуальної користі.

А ось думки про скасування підвищення кваліфікації, які виринають в інфопросторі, у мене не знаходять відгуку. Стоїш на місці і не цікавишся новим? Не чекай інтересу в очах дітей. Молоде покоління стрімко змінюється й прагне, щоб учителі були з ними на одній хвилі, озвучували актуальні для них теми й проблематику.

Що має змінитись, аби вчителі не були зацікавлені купувати знання? Перш за все — зміни в системі навчання вчителів. Як от повернення виключно до очного формату проходження підвищення кваліфікації. Адже це не лише отримання знань, а й нетворкінг, спілкування з однодумцями, обмін досвідом. Також сертифікатний «бум» можна добряче загальмувати, встановивши правило ідентифікації людини, яка проходить курс, через сервіс «Дія». Ще одним зі способів контролю можуть стати сесії обміну досвідом. Після того, як вчитель(ка) проходить підвищення кваліфікації — запрошує колег та розповідає ключові найкорисніші лайфхаки курсу, деталі про новітні технології чи дані. І наостанок — найпростіша складова протидії: не користуватись послугами недоброчесних людей, аби й самим не бруднити себе тавром недоброчесності.

За порушення академічної доброчесності є
кримінальна відповідальність

Юрист Олександр Брижак

Поговоримо про відповідальність для вчителів та окремо для осіб, які займаються збутом підроблених освітніх документів, — в розмові з Освіторія.Медіа пропонує юрист Олександр Брижак.

До чого бути готовими вчителям, які купують підроблені сертифікати?

Для вчителів відповідальність за використання підроблених документів передбачена законом України «Про освіту». Мова про порушення академічної доброчесності. В цьому випадку має місце обман та фальсифікація. Коли педагог подає сертифікат із підвищення кваліфікації педагогічній раді, знає: цей документ підроблено та замовлено на «чорному ринку» сертифікатів. А вона його використовує для підтвердження певних правових фактів. Це обман та фальсифікація, і, як наслідок, пряме порушення принципу академічної доброчесності.

Закон України «Про освіту» передбачає відповідальність за порушення академічної доброчесності:


 Відмова у присудженні або позбавленні вже присуджених освітньо-наукових, вчених, педагогічних звань чи кваліфікаційних категорій.

❗ Заборона займати певні посади в освітніх органах та організаціях.

     Додатково до визначених законом видів академічної відповідальності заклад освіти може застосовувати інші види відповідальності, що передбачені локальними нормативними актами.

Для цього в закладі освіти проводиться внутрішнє службове розслідування. Рішення про притягнення до відповідальності у випадку підтвердження факту підробки сертифікату прийматиме педагогічна рада. У разі незгоди вчителя з результатами розслідування та відповідальністю, законодавством передбачений механізм оскарження такого рішення (це внутрішня процедура оскарження або звернення до суду).

Кримінальна відповідальність

В окремих випадках порушення норм академічної доброчесності може межувати навіть із кримінальною відповідальністю. Мова про статтю 358 Кримінального кодексу України, частина 4 якої передбачає відповідальність за використання завідомо підробленого документа. Санкції: від накладання штрафу до обмеження волі.

Заявником може бути власне заклад освіти чи інша особа, яка виявила порушення — ними до поліції подається заява (повідомлення) про вчинення кримінального злочину.

Доказовість при розслідуванні випадків підробки документів, їх збуту та власне використання — мабуть, найголовніше питання.

Отже, чи варта для викладача історія з використанням завідомо підроблених документів, витрачених сил та репутаційних, іміджевих втрат та всіх інших наслідків притягнення до відповідальності?

Як можуть бути покарані зловмисники, які продають освітні сертифікати?

Особи, які займаються підробкою документів та збувають їх також можуть понести відповідальність перед законом. Мова йде про все ту ж статтю 358 Кримінального кодексу України «Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів».

Зрештою, для порушника закону можливий як штраф, так і санкція у вигляді обмеження волі. Ось можливі варіанти:


❗ штраф до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

❗ пробаційний нагляд на строк до двох років;

❗ обмеженням волі на 2 роки.

Осіб, які займаються збутом підроблених документів через мережу Інтернет, виявити не легко, однак можна. Це вже справа поліції та кіберполіції, які мають у своєму розпорядженні відповідний юридичний інструментарій та матеріально-технічні засоби. Досліджуються профілі в соціальних мережах, IP-адреси, електронні переписки тощо.

Шахрай, прощавай! Які технічні методи унеможливлять процес видачі сертифікатів продавцям із «чорного ринку»?

Володимир Кисиленко, технічний директор Освіторії

Перед кожною організацією, яка видає сертифікати освітянам, стоїть справжній виклик: унеможливити або максимально ускладнити процес купівлі-продажу освітніх документів недоброчесним особам. Це потребує суттєвих фінансових вливань, а часом і розширення штату організації. Існує перелік стратегій, вагомих технічних і командних змін, яких потребуватиме організація, що надає послуги підвищення кваліфікації та видає сертифікати. Ось деякі з них:

1. Заборона зміни даних у сертифікатах

Усі сертифікати будуть створюватись на ім’я користувача, яке той вказав під час першого отримання сертифікату на платформі. Створення або перестворення сертифікату з іншим іменем буде можливе лише через технічну підтримку платформи за обґрунтованої причини.

2. Рандомізація завдань

У тестових модулях, де налаштована рандомізація, користувачу будуть відображатись рандомні (випадкові) завдання із певної множини. Наприклад, якщо у модулі 50 завдань, із яких 10 завдань відображаються користувачу в рамках даного функціоналу, продавцю сертифікатів потрібно створити мінімум 5 облікових записів, щоб побачити всі завдання, а статистично — ще більше. Це допоможе ускладнити процес продажу відповідей до тестових модулів.

3. Зміна процесу реєстрації, яка потребуватиме підтвердження номера телефону

Таким чином для створення більшої кількості облікових записів продавцям сертифікатів потрібно буде купувати нові номери, оскільки в існуючих облікових записах змінити ім’я можна буде виключно через технічну підтримку.

Що ще може зробити компанія, щоб суттєво ускладнити життя шахраям?

  • Верифікація користувача через електронний цифровий підпис, Дію або фото документів, зроблених у реальному часі.
  • Отримання сертифікату на основі усної співбесіди з експертами даної організації.
  • Блокування переходу до наступного модуля, поки користувач не перегляне все відео модуля та не опрацює всі матеріали. 

Куповані сертифікати: Що говорять самі освітяни

Ось кілька коментарів освітян під постом Катерини Гольцберг про шахрайство з сертифікатами.


Ольга Басиста

На початку, коли ще тільки впроваджувалась НУШ, коли тільки почали говорити про інклюзію, про сертифікати, всі 150 годин курсів проходила добросовісно: щоб усе знати, вміти й могти… А потім побачила, що люди нічого не вчать, не працюють над собою, і отримують за 100 грн такий же сертифікат, на який я витратила, умовно кажучи, тиждень щовечора по 1-2 год. І ось я маю вищу категорію, як і ті, хто купив сертифікат та атестувався. Для чого тоді вчитись? Задля задоволення? Тоді я не вчитиму педагогічне, психологічне, логопедичне… Для задоволення я вчитиму інше, що принесе мені більше коштів, ніж дає вчительська зарплата. А кіберполіція мала би цих всіх «помічників» трошки порозганяти. Звичайно, якщо наше МОН зацікавлене в освічених освітянах.


Ірина Анцифрова

Це давня і стала «традиція», на жаль. У соцмережах є купа груп із продажу усього, що вчитель має робити, готуючись до уроку. І такі сертифікати не виключення. Пам’ятаю, на початку 90-х мене відправляла завідувачка дитячим садком на курси підвищення кваліфікації замість заміжньої виховательки, бо я була незаміжня. І я два тижні відвідувала курси під чужим іменем. Тож корінням ця традиція йде з «найкращої радянської освіти».


Наталя Бойчук

Замість атестації потрібно ввести обов’язкову сертифікацію, де вчитель має знати відповідь на багато запитань самостійно. Тоді такий пункт, як наявність сертифікату про підвищення, мав би стати неактуальним сам по собі. Адже так буде зрозуміло, чи дійсно вчитель проходив підвищення. На цій основі і змінювати підхід в оплаті праці, тарифікації тощо…


Наталія Потєхіна

Мені здається, що кожен, хто працював у системі освіти і володіє аналітичними навичками, міг це передбачити. І знову ж, чому я, як директор, повинна нести відповідальність за недолугість системи підвищення кваліфікації? Є чітко прописані норми зарахування годин підвищення кваліфікації, так як і норми навчання з охорони праці чи трудового законодавства та обов’язок директора дотримуватися цих норм. Яким чином він повинен перевіряти, як саме вчитель проходив курс навчання? Пройти його самостійно й влаштувати екзамен? А якщо вчителів у школі 50 чи 100? І скільки ще у директора обов’язків і поточних справ та проблем… Потрібно апелювати до тих, хто відповідальний за «правила гри» підвищення кваліфікації вчителів.

Поділитися цією статтею