Поки одні країни дискутують про використання штучного інтелекту в школах, інші дбають про те, щоб у всіх учнів були парти і теплий обід. У бідних регіонах діти не мають можливості здобувати якісну освіту. Відповідно, не можуть отримати добре оплачувану роботу та досягти фінансового добробуту. Як пов’язані низький рівень освіти та бідність? Як бідні країни мотивували дітей до відвідування шкіл? Та яка роль освіти у подоланні бідності? Розповідаємо в нашому матеріалі.
Як пов’язані рівні освіти та бідності
Рівень бідності є важливим показником соціально-економічного добробуту країни та умов життя її населення. Його вимірюванням займаються різні організації: Світовий банк, Організація економічного співробітництва та розвитку, Європейський союз, у Сполучених Штатах — Бюро перепису населення.
Найпоширенішим методом вимірювання бідності є коефіцієнт населення, що перебуває за межею бідності, до загальної чисельності населення. Показник наводиться у відсотках.
За умовами Світового банку, за межею бідності перебувають люди, які живуть не більш ніж на 1,25 долара на день.
Важливо розуміти, що бідність — це багатовимірна проблема, що виходить за межі рівня доходу. Вона охоплює недостатній доступ до освіти, охорони здоров’я, чистої води, санітарії та гідного житла. Бідність також непропорційно впливає на певні демографічні групи: дітей, етнічні меншини та людей з інвалідністю. А це поглиблює соціальну нерівність.
Також щороку різні організації складають освітні рейтинги, щоб дати уявлення про те, наскільки добре працює система освіти в країні. Цим займається, наприклад, Організація економічного співробітництва та розвитку (дослідження PISA).
Освітні рейтинги враховують такі фактори, як рівень письменності, відсоток випускників та кількість людей, які навчаються в школах. Очолюють список розвинені країни. Цю тенденцію можна пояснити тим, що ці країни приділяють значну увагу освіті та наявності ресурсів. Окрім того, країни з вищим ВВП на одну особу, як правило, займають вищі позиції в освітніх рейтингах завдяки наявності фінансів для інвестування в освіту.
Ми вирішили порівняти рівні освіти та бідності в різних країнах. За освітні показники взяли рівень письменності — вміння читати і писати, та відсоток населення, що здобуло вищу освіту.
https://wisevoter.com/country-rankings/most-educated-countries/
https://wisevoter.com/country-rankings/poverty-rate-by-country/
Україна ще до початку повномасштабної війни мала гарні показники щодо рівнів освіти та бідності. Проте після російського вторгнення рівень бідності в нашій країні зріс з 5,5% до 24,2%.
Із рівнем освіти в нас усе стабільно добре. Письменними є 99,6% українців. Вищу освіту, за даними МОН, мають понад 70% наших громадян. А це значно вище, ніж в європейських країнах. І на рівні з такою розвиненою країною, як Південна Корея, де вищу освіту має 69,29% населення.
Роль освіти у подоланні бідності
У боротьбі з бідністю освіта є потужним інструментом, що впливає і на перспективи працевлаштування, і на заробіток. Світові дані свідчать про те, що кращий рівень освіти підвищує ймовірність працевлаштування та дає змогу отримувати вищий дохід. Також більш освічені родини менш схильні до бідності.
Раніше уряди та різні організації більше інвестували в початкову освіту, оскільки вважалося, що такі вкладення дають найбільшу віддачу. Однак нові дані ставлять це під сумнів. У деяких країнах інвестиції в середню та вищу освіту можуть принести більшу віддачу. Адже з розвитком економіки зростає попит на висококваліфікованих працівників, що підвищує значення вищої освіти. Це створює необхідність для освітніх систем адаптуватися і надавати пріоритет вищим рівням освіти.
https://wisevoter.com/country-rankings/most-educated-countries/
https://wisevoter.com/country-rankings/poverty-rate-by-country/
Проте картина не є однаковою в усіх країнах, що розвиваються. У бідних країнах люди, які живуть у злиднях, часто мають обмежений доступ до освіти. А деякі з них навіть не можуть відвідувати початкову школу або завершити освіту. У цьому випадку початкова освіта стає ключовим кроком на шляху до зменшення бідності.
Але збільшення доступу до освіти не завжди означає розв’язання проблеми. У деяких країнах спостерігається зниження освітніх стандартів у зв’язку з прагненням розширити доступ до освіти. Тому важливо, щоб різке збільшення кількості не призвело до зниження якості.
Для того щоб освіта вплинула на подолання бідності, важливо зберегти та підвищити її якість. Лише завдяки всебічній, ефективній освіті люди можуть набути навичок і знань, необхідних для покращення свого фінансового становища.
Отже, розширювати доступ до освіти потрібно на всіх рівнях. Початкова освіта закладає основу для розірвання кола бідності. Вища — сприяє покращенню перспектив працевлаштування та підвищенню рівня доходу.
Проте важливо досягти балансу між кількістю навчальних місць та якістю освіти, яку отримуватимуть учні. Інвестуючи в якість освіти, країни можуть розкрити її потенціал для скорочення бідності та розширення можливостей своїх громадян задля кращого майбутнього.
Як бідність впливає на якість освіти?
Низький рівень освіти є однією з проблем бідних громад. Освіта в бідних регіонах є неповноцінною з багатьох причин. Учні приходять до школи із численними проблемами, які вчителі не в змозі вирішити. Школи погано облаштовані, що також впливає на якість навчання. Педагоги, хоч і мають відповідну кваліфікацію, часто не користуються підтримкою шкільної адміністрації. Шкільна адміністрація зайнята власними проблемами, визначаючи, на які сфери спрямувати свій обмежений бюджет.
На жаль, фінансові обмеження в бідних регіонах часто підривають освітні результати, створюючи замкнене коло бідності. Коли діти не мають доступу до якісної освіти через фінансові проблеми. Відповідно вони не отримують добре оплачувану роботу та не можуть забезпечити якісну освіту для своєї майбутньої сім’ї.
У результатах навчання учнів важливу роль відіграє кваліфікація вчителів. Проте в бідних регіонах утримувати висококваліфікованих вчителів проблематично. Адже школам бракує ресурсів, а навчальні програми для підготовки вчителів не є якісними. До цього можна додати постійний стрес, у якому перебувають педагоги з бідних регіонів.
https://wisevoter.com/country-rankings/most-educated-countries/
https://wisevoter.com/country-rankings/poverty-rate-by-country/
Покладатися на самостійність та вмотивованість учнів з бідних регіонів також не варто. Ієрархія потреб Маслоу підкреслює, що для того, щоб навчання відбувалося, необхідно задовольнити базові потреби. Проте багато учнів з бідних сімей мають психологічні труднощі та страждають від жорстокого поводження. А це ще більше погіршує їхні здібності до навчання.
Коли одна сім’я живе в бідності з покоління в покоління, не дивно, що вона не досягає висот за суспільними стандартами. Відсутність освітніх можливостей, безробіття та психоемоційні труднощі — це лише деякі з проблем, з якими стикаються сім’ї, що живуть у бідності.
Невдача — те, що відчувають багато учнів з бідних сімей. І коли вони стають дорослими, ці почуття не зникають. Для того щоб розв’язати ці проблеми, необхідно зрозуміти, що саме їх викликало. Тобто потрібен стратегічний підхід.
Якщо, наприклад, шкільне середовище не сприяє навчанню, можливості працевлаштування для випускників шкіл обмежені, а діти повинні працювати, щоб підтримувати сім’ю, то малоймовірно, що вони закінчать школу або ефективно навчатимуться.
Це, відповідно, вплине на їхню можливість отримати засоби до існування. Поєднання цих факторів призведе до того, що діти не зможуть вирватися з бідності. І це, швидше за все, продовжиться і в наступному поколінні. Якщо не вжити заходів, щоб розірвати це коло бідності.
Як зробити школи доступними для бідних: досвід Індії
Індія бореться зі взаємопов’язаними проблемами бідності та нестачі освіти. Основним викликом став низький рівень відвідування шкіл дітьми в бідних регіонах.
Щоб розв’язати цю проблему, уряд запровадив національні програми «Полуденні обіди» та Програму гарантування освіти (EGS). Вони спрямовані на покращення доступу до початкової освіти та харчування, з особливим акцентом на малозабезпечені верстви населення.
Програма «Полуденні обіди» вперше відбулася у 1955 році у середній школі для хлопчиків. А в 2002 році поширилася на всі державні початкові школи. Програма мотивувала учнів вступати до школи та регулярно відвідувати заняття. Адже в державних школах дітям пропонували безкоштовне харчування.
Фінансування програми розподілене між центром та штатами Індії. У 2020–2021 навчальному році воно становило 11% від загального бюджету Міністерства освіти. Програма охопила 120 млн дітей у 1,27 млн шкіл.
Вплив цієї програми був значним, оскільки вона сприяла підвищенню відвідуваності та утриманню учнів, особливо серед дівчат.
Одночасно було створено Програму гарантування освіти (EGS) у штаті Мадх’я-Прадеш, щоб надати доступ до початкової освіти всім дітям. Адже уряд виявив, що в Мадх’я-Прадеш було багато населених пунктів, що не мали доступу до освіти в межах урядових норм: школа в межах поселення або не більш ніж 1 км від нього.
Протягом 1997 року у штаті щодня відкривалося 40 шкіл, що свідчить про великий попит. А в 1998 доступ до початкової освіти мала дитина з кожної оселі.
Ця програма призвела до швидкого збільшення кількості нових початкових шкіл і дозволила отримати доступ до освіти вразливим групам населення — корінному населенню та дівчаткам.
Зараз у Мадх’я-Прадеш будь-яка громада, що не має початкової школи в радіусі 1 км і налічує 25 дітей, може вимагати створення школи. І уряд гарантує виконати це протягом 90 днів.
Ці програми не були спрямовані безпосередньо на боротьбу з бідністю, але вони працюють за принципом надання доступу до освіти дітям, які її найбільше потребують. Що дозволяє їм покращити свій матеріальний добробут у майбутньому.
Матеріальна мотивація до навчання: досвід Бразилії
У Бразилії для розв’язання проблеми зв’язку освіти та бідності в 1995 році було започатковано програму «Велика школа». У 2001 році вона стала загальнонаціональною федеральною програмою.
«Велика школа» пропонувала грошові виплати батькам бідних дітей залежно від рівня відвідування ними школи. До 2002 року програма охопила 98% бразильських муніципалітетів і принесла користь понад 8,2 млн дітей з 4,8 млн сімей. Це коштувало уряду понад 700 млн доларів.
Батьки отримували 15 реалів на кожну дитину від 6 до 15 років за умови, що їхній місячний дохід менший, ніж 90 реалів на члена сім’ї.
У 2003 році «Велика школа» була інтегрована в програму «Велика сім’я», що об’єднала різні програми грошових виплат в одну, підтриману Світовим банком. Її метою було охопити 11,2 млн сімей (приблизно 44 млн осіб) до кінця 2006 року.
Попри успіх у підвищенні відвідуваності шкіл, програма «Велика школа» не надто вплинула на зменшення дитячої праці в Бразилії. Оскільки грошові виплати могли бути недостатніми для того, щоб утримувати сім’ї. І діти просто поєднували навчання та роботу.
Загалом, програми грошових виплат, такі як «Велика сім’я» та «Велика школа», відіграли вирішальну роль у боротьбі з бідністю та підвищенні відвідуваності шкіл у Бразилії. Проте їхній вплив на довгострокове скорочення бідності та якість освіти потребує подальшої уваги та вдосконалення, щоб створити довготривалі зміни в житті бідних громад.
Шляхи розв’язання проблеми
Розв’язання всіх проблем, спричинених бідністю, було б надто складним для будь-якої громади. Тому ефективний спосіб впоратися із ситуацією — визначити пріоритети.
Розв’язання освітніх проблем, спричинених бідністю, — постійне завдання для шкільних адміністрацій. Дослідники впливу бідності на освіту пропонують наступні шляхи.
Створення позитивного шкільного середовища
Для цього необхідні чіткі очікування та допоміжні структури і послуги.
Завдяки чітким очікуванням працівники школи та учні розуміють, які існують межі. І несуть відповідальність, якщо не дотримуються протоколів. Так шкільне середовище стає саморегульованим, оскільки всі зацікавлені в тому, щоб відповідати очікуванням.
Допоміжні структури та послуги — це підвищення кваліфікації вчителів та розвиток соціальних навичок для учнів. Вони допомагають навчити учасників освітнього процесу правильної поведінки в ситуаціях, що виникають протягом навчального дня. Якщо вони інтегровані в навчальну програму, вчителі починають усвідомлювати, як їхні слова та дії сприймають учні. А діти починають розуміти, навіщо вони взагалі ходять до школи.
Сильне лідерство
Воно свідчить про те, що директори та адміністрація готові не здаватися в часи випробувань. Наприклад, якщо є недостатній річний прогрес або загальношкільні проблеми з поведінкою. Коли є така відданість справі, можна мотивувати інших вірити в те, чого намагається досягти адміністрація, створюючи позитивне шкільне середовище.
Залучення громади
Залучення громади є одним з головних чинників успіху школи. Коли вчителі та члени громади вірять, що їхні учні можуть досягти успіху, попри боротьбу з бідністю. Так діти з більшою ймовірністю досягнуть вищих результатів.
Коли громада залучена до процесу, люди зацікавлені в тому, щоб їхні діти отримували послуги, необхідні для досягнення успіху. Щоб позитивно впливати на учнів у бідних школах, потрібне колективне мислення. Без участі громади дії учнів, вчителів та адміністрації не такі ефективні.
Забезпечення фінансування освіти
Це необхідна умова для створення успішного шкільного середовища. Залучення грантодавців та належне використання податкових коштів може допомогти у фінансуванні освітніх можливостей для учнів.
Держави, які більше покладаються на місцеві доходи, демонструють несправедливий розподіл фінансування освіти. Більшість людей просто хочуть мати можливість ходити на роботу і заробляти на гідне життя. Але цього не може статися, якщо не вистачає можливостей для працевлаштування.
Маючи більше способів заробляти гроші, школи можуть почати розподіляти ці кошти на різні сфери. Наприклад, оновлення приміщень, покращення шкільного приладдя та підвищення кваліфікації вчителів. Усе це може сприяти покращенню академічної успішності учнів.
Поки фінансування на стадії пошуку, підтримка громади може стати основою для забезпечення того, що гроші підуть туди, де вони потрібні. Учні заслуговують на найкращі освітні можливості. Але вони не зможуть їх отримати, якщо бюджет щороку не буде достатньо фінансуватись.
