Інформаційний простір вразила історія про 13-річного підлітка, якого побили однолітки у школі в Києві — буцімто через те, що їхній однокласник дивився мультфільм російською мовою. Проти малолітніх кривдників уже відкрили кримінальне провадження за ч.1 ст. 125 Кримінального кодексу України — умисне легке тілесне ушкодження. Цю подію чимало ЗМІ називають булінгом, проте це не відповідає дійсності. Чому? Розповідаємо у нашому матеріалі. Ми підготували його на фактах із нової книги дослідниці булінгу з багаторічним стажем Насті Мельниченко «Зрозуміти (і здолати) булінг». Також пропонуємо ознайомитись і запам’ятати важливі тези про булінг, яких ви досі могли не знати.
Факт 1
Чи це справді булінг?
Перевіряємо наявність 4-х ключових характеристик
Щоб назвати подію булінгом, мають збігтися чотири ключові характеристики, — звертає увагу знана дослідниця теми булінгу Настя Мельниченко. Якщо котроїсь із них бракує — булінгом подію називати не варто. Ось ці характеристики:
1. Повторюваність (регулярність, систематичність) — булінг здійснюють систематично, тобто випадкові бійки в коридорі чи сутичка в класі не можуть бути булінгом. Булінг як повторювана дія стається між одними й тими самими дійовими особами. Якщо агресор регулярно б’є або дражнить різних дітей, це не є булінгом.
2. Дисбаланс сил — і тут йдеться не лише про фізичну перевагу агресора над мішенню. Це може бути про різницю в комунікаційних навичках, інтелекті, стані психічного здоров’я, соціальних зв’язках, соціально-майновому стані. Деякі нерівності для нас є взагалі непомітними, наприклад відставання дитини в розвитку виконавчих функцій мозку.
3. Біль. Булінг — це про завдання болю. Фізичного чи психічного. Іноді ми очікуємо від булінгу конкретних дій, наприклад побиття, штовхання або різних прозивалок. Та часом болю може бути завдано непомітно, без яскравих видимих проявів, наприклад через поширення чуток чи соціальну ізоляцію.
4. Зловмисність дій і відсутність розкаяння. Кривдник хоче завдати болю, це є його (чи її) лихим наміром. Після булінгу агресор не відчуває розкаяння, а, навпаки, тішиться й радіє. Цей нюанс важливо розуміти, адже, скажімо, іноді болю може регулярно завдавати фізично розвинена дитина, але цей регулярний біль може бути реактивною агресією на невидимі для дорослих шпиняння інших дітей.
Факт 2
Булінг — це хвороба групи
… потребу принижувати інших диктує група.
У книзі Насті Мельниченко особлива увага акцентується на тому, що булінг варто тлумачити як груповий процес, а не як проблему окремих дітей.
«Ми вдаємося до реактивних заходів у відповідь на булінг, адже не розуміємо самої його природи. Насправді ж покарання, залучення поліції, батьків як провідників покарання, штрафів, у більшості випадків, не є ефективними в перспективі», — констатує авторка «антибулінгової» книги.
В булінгу не дві сторони, і навіть не три (якщо рахувати свідків). Булінг — це ціла екосистема, на яку впливають не лише діти в класі чи школі, а й стосунки батьків і дітей, культура школи, самі вчителі і шкільний клімат, звичаї та традиції, і такі приголомшливі історичні події, як війна чи революція.
Маємо пам’ятати: булінг — це динамічний груповий процес, і він відбувається не тому, що хтось має сильну внутрішню потребу принижувати інших через «поганість» (таке буває, але вкрай рідко), а тому, що потребу принижувати інших диктує група. Саме тому нам так важливо розуміти внутрішні рушійні сили та мотиватори групи.
Факт 3
Якщо у класі є ворогуючі угруповання — спільне проведення часу не допоможе
То на якому ж щаблі статусної ієрархії підлітки більше вдаються до агресії? Дослідження, проведене в 2011 році показало, що підлітки демонструють агресію в гонитві за статусом. Діти, які перебували на найнижчих щаблях статусної ієрархії, так само, як і на самій вершині, були менш схильні до агресії.
Експериментатори вирішили штучно зменшити дистанцію, яка виникла між групами під час «ворожої фази» за допомогою спільних справ. Але позитивне проведення часу не допомогло зменшити ворожнечу між групами. Навпаки, спільні заняття переходили в бійки та сварки. Це повністю підтверджувало гіпотезу цієї фази експерименту: контакти між групами самі по собі не приведуть до послаблення напруження та ворожнечі між групами.
Це означає, що якщо у вас у класі є угруповання, що ворогують між собою, то спільне проведення часу не сприятиме тому, щоб вони здружилися. Радше навпаки.
Факт 4
У випадку булінгу треба спрямувати зусилля на роботу з оточенням дитини
… в роботі з булінгом ми спрямовуємо зусилля на роботу з оточенням дитини, а не на дитину ізольовано.
Автори експерименту, про який ми писали вище, вивели основну гіпотезу: якщо перед групами, що ворогують, поставити вищу мету, якої можна досягти лише спільними зусиллями, то групи прагнутимуть до співпраці та примирення. «…» Експериментатори зімітували зникнення водопостачання у таборі та проблеми з провіантом. На дітей поклали «життєво важливе» завдання вирішити проблеми. Одна група з цим не впоралася б, потрібні були зусилля обох. У результаті спільної роботи з «порятунку» табору ворожнеча між групами зникла — вони потоваришували. Про що цей експеримент для нас? Найперше про те, що в роботі з булінгом ми спрямовуємо зусилля на роботу з оточенням дитини, а не на дитину ізольовано.
Факт 5
Коректно: «той, хто булить», або «той, кого булять». Застаріло: «жертва» і «булер»
«Хотілося б відійти від поширеної думки, що ролей у булінгу є лише три: агресор (булер, заводило), жертва (мішень, постраждалий) і спостерігачі, — руйнує стереотипи дослідниця булінгу Настя Мельниченко. — Ролей не дві й навіть не три. «…» У світі поступово відмовляються від термінів «кривдник», «агресор» і «жертва». «…» Близько 13 % дітей залишаються ніби прив’язаними до початкових ролей, а решта змінюють їх із часом.
Яскравий приклад зміни ролей — це коли зацькована дитина вирішує діяти на випередження й «бити першою». Таким чином, колишня мішень виступає в ролі агресора й поповнює нечисленну, але дуже цікаву групу постраждалих від булінгу, яка називається «заводило /мішень».
Діти частіше мігрують із ролі в роль, ніж залишаються в них постійно. Відповідно, якщо називати когось «жертвою», то це ніби ставити тавро на лоба цій дитині. Якщо називати когось «булер» — це наче вірити, що дитина не зможе змінитися, на рівні мови не давати їй шансу. «Жертва» і «булер» — це дуже сильні, важкі назви, які не дають надії на зміни.
Натомість у освітній літературі учасників булінгу дедалі частіше називають «той, хто булить», або «той, кого булять». Здавалося б, геть несуттєва різниця. Зайве вербальне вправляння, яке не несе жодних змін. Але насправді така термінологія описує не постійну властивість дитини (як-от «булер»), а тимчасову характеристику, тимчасовий стан: «той, хто булить» — так, він зараз цькує, але наступної миті може припинити. Це так само, як ми вживаємо «людина з інвалідністю» замість «інвалід».
Відсоткове співвідношення розподілу ролей у булінгу загалом збігається в тих країнах, де було проведено дослідження (США, Ізраїль, Велика Британія та ін.) Більшість учнів класу можна віднести до великої умовної групи «спостерігачі» (близько 80 % дітей), потерпає від булінгу приблизно 8,5 % учнів. Ще менше є тих, хто лише цькує, — близько 7%. Найменшу групу зазвичай становлять заводили/мішені. Остання роль більше притаманна хлопцям, ніж дівчатам.
Факт 6
Найбільше цькують учні середньої школи
У портреті дитини, що булить, істотну роль відіграє вік. Найбільше цькують учні середньої школи, найменше — початкової та старшої. Опитування, проведене ГО «Студена» у 2022 році, показує, що найчастіше діти стикаються із цькуванням під час переходу з молодшої школи в середню. 30,7 % батьків (більшість) повідомляє про булінг їхньої дитини в 5 класі. Водночас в 11 класі з булінгом стикалося лише 0,6 % дітей. Це збігається з низкою закордонних досліджень.
Факт 7
Є те, що впливає на схильність чинити чи підпадати під булінг
Виявлено закономірності між взаєминами батьків, дітей та цькуванням загалом:
- Діти батьків, які включені у життя синів і доньок, підтримують їх та беруть участь у їхніх справах, значно рідше стають ініціаторами булінгу.
- Діти, які мають неповні сім’ї або сім’ї, де батьки, хоч і живуть разом, але не демонструють спільних інтересів та залученості в життя одне одного, мають більше шансів стати ініціаторами булінгу.
- Що нижчим є соціально-економічне становище родини, то вища ймовірність залучення в роль заводили.
- Спільними для обох ролей — заводил і мішеней — були також емоційні негаразди. І ті, і ті діти частіше, ніж незалучені учні, страждали від депресій та надмірної тривоги. У мішеней булінгу додавалося ще негативне самосприйняття.
- Якщо дитину регулярно ображають та знущаються з неї, вчиняють насильство на ранніх етапах життя, то вона частіше може опинитися в позиції мішені булінгу*.
- Є ще дещо спільне для учасників булінгу. Як заводили, так і мішені частіше мають певні проблеми з учителями, батьками та однолітками. Переживаючи «пониження статусу» через негаразди, агресори вдаються до цькування інших нестатусних учнів, щоб відновити статус-кво.
- Ознакою дитини, що потерпає від булінгу, є брак навичок соціальної взаємодії, слабкі мережі підтримки та — часто! — нерозуміння соціального контексту. Саме тому ті діти з особливими освітніми потребами, чиї особливості виражаються в низьких соціальних і комунікативних компетенціях, зазнають найбільшої кількості булінгу порівняно з дітьми без таких негараздів.
* всі посилання на результати досліджень, про які говорить авторка, є у книзі «Зрозуміти (і здолати) булінг».
Факт 8
Заводила, Підсилювач, Посіпака, Захисник: вивчаємо ролі в булінгу
Парадоксально, але факт: саме спостерігачі уможливлюють булінг, вони є ключем до нього. Не заводила й не мішень, ні. Без спостерігачів кривдник навряд чи нападав би на жертву, у цьому просто немає сенсу! Як показують дослідження, діти здебільшого (у 80-85% випадків!) цькують саме за наявності свідків. І це зрозуміло: який сенс цькувати когось, якщо цього ніхто не бачить?
Оскільки ми говоримо, що в булінгу задіяна вся група й багато хто переслідує під час булінгу певні інтереси, то очевидно, що група спостерігачів не є такою монолітною, як говорить Закон України. Британський антибулінговий альянс виокремлює ось такі ролі в груповому процесі булінгу:
1.
Той, кого булять, або мішень булінгу, — це дитина, яка потерпає від булінгу.
2.
Заводило (або той, хто булить) — це дитина, яка безпосередньо цькує, ініціює цькування, «організовує» процес. У своїй книжці авторка ще вживає назви «агресор», «кривдник» та «нападник» для цієї ролі.
3.
Підсилювач (той, хто заохочує заводилу). Дитина в цій ролі сміється, підбадьорює заводилу, але сама не бере участі в булінгу.
4.
Посіпака. У цій ролі дитина залучена до булінгу, але не очолює та не ініціює його.
5.
Захисник. Той, хто вступається за мішень булінгу та зупиняє або соромить тих, хто булить.
6.
Аутсайдер. Це дитина, яка жодним чином не залучена в процес булінгу.
Якщо взяти ці ролі, то до «спостерігачів» можна віднести й захисника, і аутсайдера, і навіть підсилювача. Саме в залученні спостерігачів (аутсайдера, підсилювача, захисника), як виявилося, і лежить наш ключ до припинення цькування.
*** У матеріалі використано цитати (в тому числі скорочені) з книги Насті Мельниченко «Зрозуміти (і здолати) булінг». Із повною версією тексту про булінг ви можете ознайомитись, замовивши книгу.
