День Знань для багатьох українських батьків першокласників став днем стрибка у невідомість. Родини, які проживають в «червоних зонах» досі не розуміють, як їхні діти можуть призвичаїтись до нової ролі учня, сидячи вдома перед комп’ютером. Вчителі самі вперше досліджують, як навчати першачків найважливішому через екран. Про незвичайний досвід знайомства зі школою розповідають «Освіторії» батьки наймолодших школярів.
Першокласники не змогли познайомитись зі вчителькою в ZOOM
Антоніна, місто Чернівці
Сподівались до останнього, що донька Ліза піде в школу. Місцева влада намагалась домовитись, щоб першокласники хоча б школу побачили, але ні… Отож, домовились із нашою першою вчителькою, що зранку 1 вересня вона вийде разом із дітьми на онлайн-знайомство. Відправила всім посилання на ZOOM-зустріч та попросила поставити «лайк» тим, хто зможе встановити цю програму та бути присутнім на зустрічі. У класі 30 дітей, тільки 15 тоді поставили «плюсик».
Вранці 1 вересня наша першокласниця Ліза прокинулась у святковому настрої. Заплели коси, вплели святковий бант, надягнули красивий сарафан. Але о 8.40 надійшло повідомлення від вчительки про те, що менше половини учнів будуть присутні на зустрічі, а значить, варто перенести онлайн-зустріч на інший день: «Тоді вже всі батьки мають встановити програму та розібратись, як усе працює».
1 вересня випало на вівторок, більшість батьків були на роботі, тож ніхто ініціативи до знайомства не проявляв. Ну але ми заздалегідь домовились, що сумувати не будемо. Вийшли з донечкою на вулицю, зробили фотосесію у квітах. Потім переодягнулись у домашній одяг і дочка пішла гратися… в школу.
Перший повноцінний дистанційний день навчання відбувся 2 вересня. З тридцяти дітей на трьох уроках в онлайн-форматі були присутні 23 учнів. Сказати, що відчуття від одного лише формату такого навчання першокласників — незвичайні, — не сказати нічого. Діти ще занадто маленькі, щоб розуміти через екран прохання вчителів. Наприклад, вчителька каже: «Відкрийте книжку» і я бачу, як учні піднімають руки, щоб уточнити — де саме книжка? Вони ще плутають її з зошитом… Увесь час для контролю процесу має бути поряд хтось із батьків.
До того ж діти не розібрались разом із батьками з першого разу, що треба вимикати звук мікрофону, допоки ти сам не говоритимеш. У багатьох мікрофон був увімкнений, тож усі учні класу чули нявкання кота, розмови та сміх. Вчительку за сторонніми звуками чути геть погано, діти сприймають гірше, бо теж відволікаються на цей шум.
Нічого складного на цих перших уроках не було: розповідали, чого навчатимуть на уроках математики, мови, «Я досліджую світ».
Найбільшою проблемою стало те, що на запитання вчителя всі «першачки» хочуть відповісти одночасно. Хтось одразу викрикує відповідь у мікрофон. Хтось чекає, поки вчитель запитає. Видно, як сильно засмучуються, коли не вдається розповісти щось.
Моїй доньці пощастило — перед початком шкільного року ми ходили разом до школи та встигли познайомитись зі вчителькою, побували в класі. Але більшість діточок не бачили ані вчительку, ані школу. Адже співбесід із дітьми цього року в нас не було. Спасибі вчительці, вона зняла коротенькі відео на 5–7 хвилин — віртуальне знайомство зі школою: «Ось наша школа! Відчиняються двері. А ось і наш клас. Це ваші парти. А ось тут знаходиться дошка. Це шафи, де ви будете складати свої речі. Ну а тут у нас буде проходити «Ранкове коло». Будемо вітатися і розповідати, який у нас настрій».
Клас дуже гарно прикрашений, але такий самотній без дітей! Батьки першокласників просять адміністрацію дозволити виходити до школи класам початківцям, поділивши їх на дві групи по 15 осіб. Не знаємо, чи можливо це втілити, але мріємо про це щиро.
У вчительки діагностували Covid, і школу закрили на 1 вересня
Телеведучий Анатолій Анатоліч, місто Київ
Читаю історії від батьків про «перші дзвоники» і навіть трішечки заздрю: в них вони хоч у якомусь вигляді були! Але тільки не в нашій приватній школі під Києвом із поглибленим вивченням французької мови. Оскільки в однієї з викладачок 28 серпня діагностували ту-саму-хворобу-про-яку-всі-говорять, навчальний заклад зачинили. Це сумно. Нас попередили про те, що «Першого дзвоника» не буде, за кілька днів. Проблема в тому, що вчителька під час підготовки до нового шкільного року контактувала з багатьма колегами. Чимало батьків просили не переносити свято 1 вересня, хотіли, щоб всі педагоги зробили ПЛР-тести до цього часу. Але іншим працівникам школам тест робитимуть тільки в четвер. Якщо ще в когось виявляють захворювання, ця людина самоізолюється, а от інші викладачі вийдуть на роботу.
Якогось урочистого формату «Першого дзвоника» не було. Просто один онлайн-урок. Саме тому я з іншими батьками наполягаємо на тому, щоб врятувати свято — перенести його на 7 вересня. Між іншим, доньки Аліса та Лоліта тільки зраділи, що ми провели 1 вересня на пляжі. Тож святкуватимемо двічі й по-справжньому!
Без святкової лінійки, батьки — за парканом або на подвір’ї
Асія, місто Київ
Перший дзвоник у нашому київському ліцеї відбувся майже класично, за виключенням лінійки — її не було. Щоб не створювати скупчення людей, різні вікові категорії учнів приходили до школи різний час. З першого по четвертий клас — з 8 до 9 ранку.
Навіть батьків першокласників не впустили в будівлю школи. Ми там так жодного разу й не побували, особисто я навіть не бачила класу, — тільки на фото! Світлини нам у батьківський час справно протягом дня надсилає наша вчителька.
Отож, спершу діти й батьки зібрались на подвір’ї школи. Всі були в масках. Вітальне слово, дорослі плакали. Дехто навпаки! Бачила чоловіка, який підбіг до дружини зі словами «Дай п’ять! Ще одного здали на 12 років, йуууху!» Тим батькам, чиї діти навчались з 2 по 11 клас, не дозволили навіть заходити на територію школи — за всім процесом вони спостерігали з-за паркану.
Цікаво, що обід дітям роздали в індивідуальному упакуванні — бутерброд із сиром. Маску увесь час дітям було важко носити. Але точно можу сказати: зі школи син Максим вийшов набагато щасливіший, аніж туди заходив — розслаблений і усміхнений, з подарунковим пряником.
Світлана*, місто Київ
Майже ніхто не дотримувався масочного режиму й соціальної дистанції
Я відвела сина до першого класу цьогоріч. Входити до школи мали право виключно батьки першокласників. Різні класи приходили до школи в різний час. Навіть входи до школи використовували різні для молодших і старших класів. Лінійку провели тільки для перших та випускних класів, хоча до останнього говорили, що святкового заходу не буде.
Хоч і приходили всі з масками (а для дітей при собі треба мати ще й змінні), на ділі масочного режиму майже ніхто не дотримувався під час лінійки, яка тривала 25 хвилин. Тільки уявіть: шалена спека, повітря розпечене. Я бачила маски на обличчях кількох батьків. Інші або приспускали її або взагалі поклали в кишеню.
Мій першокласник увесь час позіхав, — розморило сонце. Звісно, діти не дотримувались соціальної дистанції 1,5 метра один від одного. Якщо ми, дорослі, часто на це неспроможні, що казати про дітей!
*ім’я героїні ми змінили через її бажання залишитись анонімною
