Цієї осені в школах Києва, Львова та Одеси громадська організація Ukrainian Volunteer Service провела Шкільний урок волонтерства. Відомі українські благодійники хотіли довести дітям, що волонтерство — це не самопожертва, а цінний досвід і перший крок до свідомого вибору професії.
Професія на зуб
Десятикласники київської гімназії №191 знають, ким вони хочуть бути в майбутньому:
— Стоматологом, — каже Софія і скромно опускає очі.
— Ілюстратором книжок! — лунає голос із задньої парти.
Навряд чи Софія пломбувала комусь зуб. А її однокласниця швидше за все не розуміє, чим насправді живуть ілюстратори. Саме тому школярі часто помиляються у виборі професії.
— Ти випускаєшся і розумієш, що тобі 21, а в тебе ніякого досвіду. Ти приходиш до роботодавця, а він каже — чекайте, то у вас уже має бути чотири роки досвіду? Але де ж його взяти? — розповідає дітям під час Шкільного уроку волонтерства координатор проекту Марія Донець. — Як думаєте, чи дасть вам університет відповідний досвід та практичні навички?
— Ні! — хором кричить клас.
Шкільний урок волонтерства — це нова ініціатива. Організатори проекту знаходять цікавих спікерів і проводять спеціальні уроки в звичайних школах, де розповідають, як за допомогою волонтерства зробити перший крок у виборі професії.
Рішення цієї проблеми давно придумали в США. Марія Донець, яка у випускних класах навчалася там за програмою Flex, розповідає київським школярам, що в США волонтерство є обов’язковим — без нього ти просто не закінчиш школу. Наприклад, Марія спробувала себе в ролі тьютора, працювала на громадській кухні та робила ще чимало цікавого.
Мета такого волонтерства — соціалізуватися в суспільстві, де тобі невдовзі доведеться обирати сферу діяльності. Волонтери вчаться комунікувати з людьми, проявляти ініціативу, знаходити вихід зі складних ситуацій. Іншими словами — здобувають усі ті так звані «м’які навички», на брак яких сьогодні жаліються українські роботодавці.
Моя маленька Калькутта
Волонтерство вчить також відповідальності. Ольга Руднєва, виконавчий директор Фонду Олени Пінчук «АнтиСНІД», яка жартома називає себе «бабусею української благодійності» (вона працює у фонді вже 15 років), розповідає школярам захопливі історії зі світової практики волонтерства. Зокрема, історію Скотта Гаррісона, засновника організації Charity: Water. Раніше Нью-Йорк знав цього хлопця як одного з найзавзятіших гульвіс. Та після волонтерства в Африці все змінилося — ось уже 10 років як Скотт збирає по світу гроші на пошук свердловин з питною водою.
Та хіба волонтерство — це опіка лише над Африкою, або, у нашому випадку — над зоною АТО?
«Скрізь — у кожній країні, на кожній вулиці та в кожному домі є своя Калькутта», — цитує Ольга Руднєва слова Матері Терези.
— Зачекайте, але ж люди тепер вам у кав’ярні гроші платять? Якщо ви на цьому заробляєте, то хіба це волонтерство? — запитує один з десятикласників.
— Так, заробляємо. Але дивись: ось ти, наприклад, робиш День лимонаду в своїй кав’ярні. Гроші, які заробляєш у цей день, перераховуєш у фонд «Таблеточки», який займається онкохворими дітками, — пояснює Даша Криж. — Це така ланцюгова реакція: одна людина робить щось хороше для когось, потім цей хтось робить щось хороше для іншого і так цей світ стає кращим.
«Та ми тут усе продамо!»
Уроки волонтерства неможливі без практики. Щоб показати, як цей «ланцюжок» працює, після уроків Ukrainian Volunteer Service організував для школярів «соціальні» екскурсії. Діти отримали розклад подій їхнього міста, на яких вони, за бажання, могли спробувати поволонтерити під егідою організаторів. Учні мали нагоду покреативити разом з дизайнерами, прибрати парк, дізнатися про маркетинг соціальних мереж. А найбільше з них записалися на відвідини фонду Happy Paw, який опікується бездомними собаками. Разом з кінологами вони вигулювали собак, вивчаючи їх поведінку.
Одна з екскурсій була на київську барахолку «Кураж Базар», де діти допомагали збирати гроші на організацію дозвілля для пенсіонерів, якими опікується благодійний проект «Життєлюб».
— Отже, ділимося на три команди! Змагаємося, хто більше виторгує! — закликає хлопець у жовтому костюмі з жовтою пов’язкою на голові.
Це Діма, виконавчий директор благодійного проекту «Життєлюб». У хлопця веселий настрій: сьогодні перший день барахолки, навколо лунає гучна музика і летять блискітки.
— Як я вже казав, печиво ми продаємо за 10 гривень, шкарпетки за 50, диски Monatik за 100. Що там ще є? І розповідайте людям про нас: ми збираємо гроші для пенсіонерів, —пояснює Діма, пританцьовуючи. Він показує на запаяну дволітрову банку з фірмовим логотипом — сюди кладуть виручку і покупці мають це бачити.
Продавці-волонтери обступили Діму напівколом — слухають. Хтось недбало — серед них є студенти, які вже не вперше допомагають «Життєлюбу», хтось напружено — школярі тут уперше. Дехто вже тягнеться за гаманцем — такі красиві шкарпетки й самому хочеться. Найбільший інтерес викликає велетенська шапка у вигляді ананаса — торгівля не почнеться, поки кожен не зробить з нею бодай одне селфі.
— Та ми тут усе продамо! — з ентузіазмом вигукують школярі.
— А вмієте? — питаю.
— Звісно, мене ж цього вчили, — здивовано відповідає 16-річний Віктор. Він на барахолці вперше, але має за плечима два роки навчання в MBA Kids, столичній школі підприємництва для дітей. Там подібні заходи — не дивина. Хлопець давно спостерігає за «Життєлюбом» у соцмережах і особисто знає організаторів Шкільного уроку волонтерства. Тому вирішив долучитися.
Він діловито збирає в одну руку шкарпетки, у другу — флаєри з інформацією та зникає між численних торгових точок. Продавати в натовпі — найбільш ефективно.
Не всі це розуміють. Більшість школярів продовжують стояти навколо столу з товаром, загороджуючи його від покупців.
— 50 є! — азартно вигукує дев’ятикласник Гріша. Він вигулькує з натовпу і кидає в банку перші гроші.
Діма в жовтому костюмі нагадує, щоб записували всі свої «трофеї» у Telegram-чаті. Це ж, зрештою, змагання — кожна команда зацікавлена вести рахунок.
— Катю, ну чого ти?! Вибери собі щось, це ж цікаво! — підбадьорює подругу Міша, він щойно прийшов волонтерам на підмогу.
Міша налаштований на успіх. Він ніколи досі не продавав і не волонтерив, але дуже хоче допомогти «Життєлюбу». За порадою бувалих «колег» школяр закручує собі на шию один з найдорожчих сьогодні товарів — пухнастий шарф-боа. Так клієнт одразу бачить — товар і на ньому виглядатиме непогано. Школярці Каті незручно серед цього галасу, але Міша тицяє їй у руки пачки з міні-зефірками і тягне в натовп.
— Давай, Катю, сміливіше! Підійди ось до того чоловіка…
Катя супиться — не хоче. Міша йде сам, усміхається, довго говорить з чоловіком, завертає з ним за ріг… Назад повертається із шарфом:
— Сказав, що гаманець у дружини.
Так минає година. У Міші не виходить продавати. Катя пішла додому. Дар’я Коваленко, координатор школярів-волонтерів з Ukrainian Volunteer Service не засмучується. Результат за два дні барахолки — трохи більше 4 тисяч гривень. Волонтери радісно роблять селфі біля банок, ущент наповнених грошима.
Але головне — це імпульс. Школярі, які отримали перший досвід волонтерства, задоволені. Вони атакують дівчат з Ukrainian Volunteer Service в соцмережах — просять дати контакти організацій та фондів, які встигли їм припасти до душі. Найактивніші школярі навіть встигли зібрати навколо себе однодумців — планують волонтерити в найближчі вихідні.
