Знайомтеся, вчителі-супергерої з ТОП-10 Global Teacher Prize Ukraine
Єдиний вчитель з короткого списку Global Teacher Prize Ukraine цього року, який представляє українське село. А саме степову Чулаківку Херсонської області на самому півдні України. І хоча школи в селах відстають від міських на 2,5 роки за успішністю учнів, згідно з даними дослідження PISA по Україні, школа, в якій працює наш учитель-супергерой, вочевидь, виняток.
Іван Верещака, 44 роки, викладає інформатику та астрономію в Чулаківському закладі повної загальної середньої освіти.
Грає в комп’ютерну гру Minecraft: Education Edition, запускає «Колесо фортуни», носить окуляри віртуальної реальності, показує фокуси на «Магічному кубі», ходить на руках, катається на роликах і на БТРі.
Стихія: 🔥
Гумор та гра.
Найбільша моя суперсила як учителя і по життю — це гумор у всіх його проявах. Від звичайного жарту до їдкої сатири. Ця суперсила дає мені змогу вирішувати всі конфліктні ситуації і виходити з них без поразок разом з дітьми.
Щоб вдало почати урок, отримати розрядку і щоб далі все йшло ефективно, можна пограти у гру «Колесо фортуни». У мене, фактично, не ігри використовуються в навчальному процесі, а навчальний процес вживлюється в рольову гру.
«Колесо фортуни» — це функція LMS Classcraft, застосунку (є десктопна, мобільна та онлайн версії) для організації навчального процесу у формі рольової гри, яку ми виводимо на дошку. Вона обирає учня, який братиме участь у грі. Інколи це може бути і вчитель. Той, кого обере програма, знову запускає «Колесо фортуни» і отримує завдання: весь урок звертатися до вчителя англійською мовою або… мовчати. Є більш жартівливі варіанти: придумати коротку пісеньку в стилі реп на тему уроку. Якось під час цієї гри мені довелося ходити в класі на руках. Із цим завданням на початку уроку ми вкладаємося у дві хвилини, а здобуваємо дуже багато. Навіть якщо це останній урок, учні цього не відчувають.
Мотивує учнів, в яких ніхто не вірить.
Найголовнішим викликом для мене на весь час учителювання стала місія порятунку дітей, обділених батьківською увагою. Долаючи спротив батьків («нічого тобі робити у школі, йди гроші заробляй»), «правильного» вчительства («та постав ти на них хрест, не витрачай часу») та адміністрації («ану геть з комп’ютерного класу двієчники, йдіть уроки робіть»), тихенько роблю свою справу. І кожен ранок, коли заходжу на подвір’я школи, вже чекаю юрбу моїх «протеже» з радісними вигуками: «Вікторович іде. Усі сюди. А що ми сьогодні будемо робити?» І хочеться жити і творити, глянувши в бешкетливі очі хлопців.
Василько десь із 7-го класу школу просто ненавидів, але було в нього одне хобі — робити монтаж зображень у підручниках. За це він був залучений до занять з фотомистецтва та обробки фото. Захопившись програмою Photoshop, він вмонтував себе у зображення з прийому в королеви Великої Британії. Якось цим колажем зацікавилася дівчина з Бразилії. Вони залишилися друзями і, фантастика, через 7 років зустрілися в Німеччині, де тепер працює Василь.
Вадим, геній воркаута, одного разу вирішив стати ще й відеоблогером. Кілька років додаткових занять із хлопцем дали неймовірні результати: відеоблог на YouTube, вільне володіння відеотехнікою, а згодом участь у ролі оператора та монтажера на проєкті «Шкільне реаліті» у складі шкільної команди. Так здійснилася ще одна мрія Вадима — вперше за 17 років він їхав потягом до Карпат.
Неймовірною була моя перша зіркова команда 2006-2012 років, з якою ми здобули безліч перемог на різних конкурсах на районному та обласному рівнях. І як наслідок, кожен з них знайшов своє місце в житті: інженери-програмісти, захисники Вітчизни (пройшли всі гарячі точки Донбасу та Криму), бізнес-консультанти, учителі, представники турбізнесу, банкіри…
Наразі на зміну прийшла нова амбітна команда учнів, з новими запитами та більшими вимогами. І за три роки роботи навіть є несподівані та приємні високі результати. Зокрема дві перемоги на Всеукраїнському STEM-чемпіонаті з використанням Minecraft: Education Edition.
Minecraft — це комп’ютерна гра, яка використовується дітьми в першу чергу, щоб побігати і постріляти. Кілька років тому компанія Microsoft викупила права на неї та створила потужну освітню версію. Там усі ці непотрібні речі відкинуті, і ми, як творці, можемо створювати різноманітні штуки, починаючи від звичайних будівель і закінчуючи пірамідами та іншими історичними спорудами.
У Minecraft є дуже хороша хімічна лабораторія. Це було найперше, звідки нас довго не могли вигнати. Вже і школу треба закривати, а ми там досліди ставимо.
В освітній версії з кожним роком з’являється все більше тематичних світів. Наприклад, можна віртуально поблукати бібліотекою Конгресу або відвідати Букінгемський палац чи Лувр. Можна побувати всередині людського ока або створити макет системи кровообігу. Є багато речей для різних предметів.
Учні, як перший раз побачили фотографії мене у військовій формі, запитали: «Ви що, вирішили від нас піти в армію? Не кидайте нас. Або забирайте із собою». А особливо коли побачили знімок у БТРі, здивувалися: «А ви що, можете їздити? А колись покатаєте нас?» «Це військова таємниця, — кажу. — Коли треба, тоді, можливо, і покатаю».
Я є членом територіального батальйону оборони України з 2015 року. Усі чоловіки, які в запасі, організовуються в такі додаткові військові підрозділи. У разі необхідності їх можна дуже швидко мобілізувати до захисту у своїй місцевості. Нам запропонували у військкоматі, хто хоче, будь ласка, спробуйте свої сили. Є така можливість і тримати себе в тонусі, і бути корисним в разі чого. Можна було відмовитися, тим більше, що я офіцер запасу. Але я погодився. Щороку ми проходимо навчання. Під час тактичної підготовки вчимося, як правильно діяти в тій чи тій ситуації. На вогневій підготовці з різних видів зброї стріляємо. У випадку загальної мобілізації чи якщо на півдні станеться якась криза і до нас вирішать завітати зелені чоловічки зі сторони Криму — нас піднімуть, і ми будемо «робити концерт». Від Чулаківки до Криму десь 100-120 кілометрів, до Чорного моря через півострів Джарилгач — близько 60 кілометрів.
Взагалі я не вважаю подвигом те, що роблю.
Моя секретна зброя — магічний куб Merge Cube. Це звичайний куб чорного кольору розміру кубіка-рубіка з різними насічками та мітками. І коли ми наводимо на нього смартфон, на якому встановлені спеціальні додатки, або через окуляри віртуальної реальності на нього дивимося, то куб зникає, і на його місці з’являється доповнена реальність, наприклад сонячна система. Коли ми крутимо куб у руках, можемо фактично розгледіти нашу сонячну систему, а потім і кожну планету, сонце і супутники окремо. Дійсно — сонячна система на долоні! Перший раз це шокує навіть учителів. Я перевіряв на літній школі Microsoft торік. Мені було цікаво, що учасники премії Global Teacher Prize Ukraine із ТОП-50 минулого року теж ділилися між собою цією новинкою.
Учні постійно запитують, а є щось нове, якийсь новий додаток для куба? А я їм кажу, щоб подивитися щось нове, нам треба спочатку зробити оце і оце. А потім будемо дивитися, що нам покаже куб.
Він досить доступний за ціною. Хоча можна завантажити розгортку цього куба, роздрукувати на папері, склеїти і теж користуватися. Трішки, можливо, не ті відчуття, але частину загальнодоступних додатків на паперовому кубі також можна використовувати.
Окуляри віртуальної реальності теж допомагають захопити увагу учнів. Або коли виникають складні ситуації, які треба швидко розрулити, встановити тишу і почати працювати. Вони також допомагають зрозуміти той матеріал, який складно пояснити. «А хто буде тихіше за всіх сидіти або більше за всіх активний, тому наприкінці уроку я покажу якусь цікаву річ». І, зрозуміло, до кінця уроку ми працюємо, а потім іноді і на перерві залишаємось, бо ж треба виконати свою обіцянку — показати щось цікаве.
За допомогою окулярів віртуальної реальності можна вийти у відкритий космос, віртуально побувати на різних планетах. Можна спуститися на дно океану і подивитися різних підводних мешканців. Можна просто поблукати містами світу. Є додатки, коли у віртуальній реальності можна побувати в різних спорудах у різних частинах світу.
Усе залежить від учителя. Якщо вчитель працюватиме старими методами із сучасним поколінням, то, звісно, такою буде і віддача. Але якщо вчитель себе пересилив і починає використовувати слабкості покоління Z, тобто їх любов до ґаджетів, то завжди можна знайти спільну мову навіть зі складними дітьми. Не важливо, село це чи місто.
Виносить гроші з дому в школу.
Усі речі — «віарочки» (окуляри віртуальної реальності), оцей куб — я купив за свої гроші. Є два види окулярів: окуляри віртуальної реальності для комп’ютерів, які коштують доволі пристойно (близько 10 тисяч гривень), а є окуляри, які працюють зі смартфонами та коштують набагато менше. Вони доступні кожному.
Іноді такі речі слугують певним призом у змаганнях за найкращого інформатика серед учнів. На початку року оголошується, що той, хто здобуде максимальну кількість ігрових балів (у мене все оцінювання іде через ігрову систему балів), братиме участь у конкурсах, отримує в подарунок, наприклад, окуляри.
Чи свариться сім’я, що я гроші витрачаю не туди? А я їм не кажу. Наприклад, провів якийсь вебінар, отримав кошти й використав їх. Дружина теж учителька фізики. Інколи вона мій куб на своїх уроках використовувала, я навчив її. Тобто, ставляться по-філософськи.
Карантин дуже чітко показав, куди дівалися гроші. Бо на карантині більше спілкувалися дистанційно, проєкти були віртуальні. Тому стало зрозуміло, де та чорна діра, куди зникають гроші. На всі ці витрати, включно з робототехнікою, 10-15% зарплати, мабуть, іде.
Добре, коли батьки можуть допомогти, а є учні, які живуть у неблагополучних сім’ях, які не мають можливості це зробити, а не хочеться втрачати таку дитину, доводиться купувати. На державу і на місцеву владу не завжди можна сподіватися, а вчити та зацікавлювати треба. Якщо нам піднімуть зарплату до зоряних висот, то ще більше розгорнуся.
Я вважаю інвестиціями ті кошти, які я вкладаю в ці речі. Потім отримаю «дивіденди» — зацікавлених учнів, які будуть використовувати отримані знання в житті. Там, де можу собі це дозволити, роблю таку інвестицію в майбутнє.
Автор ілюстрацій: Ірина Донська
