У видавництві «Наш Формат» вийшла книга «Секрети мозку. 12 стратегій розвитку дитини» психіатра Деніела Сіґела та доктора філософських наук Тіни Брайсон. Розповідаємо, чому її варто прочитати педагогам і батькам.
Кожен знає, що мозок людини поділений на дві півкулі. У маленьких дітей домінує права частина, і через процеси, які відбуваються в їхньому мозку, вони іноді трохи «втрачають розум». Ми не завжди пам’ятаємо про це у вихованні, а книга «Секрети мозку» якраз дає практичні рішення типових проблем.
Книга проілюстрована коміксами, в яких описані сценарії взаємодії батьків і дітей. Але в них ідеться не про те, що і як слід робити, а про те, як зрозуміти дитину.
Малюк упав і подряпав лікоть? Дитина втратила улюблену домашню тваринку? П’ятикласник зіткнувся в школі з хуліганом? Коли діти переживають біль, розчарування, неприємні моменти, їх можуть переповнити сильні емоції правої півкулі мозку.
«За таких ситуацій ми як батьки повинні допомогти дитині активізувати ліву півкулю мозку, щоб вона почала розуміти, що відбувається. Один із найкращих способів — допомогти дитині переказати пригоду, що викликала неприємні чи болючі переживання», — пишуть автори.
У книзі запропоновано такі терміни, як нижній і верхній поверхи мозку. Вони — немов сходи, що з’єднують дві частини для формування повністю функціонального мозку. Якщо нижній поверх добре розвинений від народження, то верхній мозок розвивається і досягає зрілості в людини у віці 25 років. Саме тому діти часто не можуть керувати своїм гнівом, який з’являється через, здавалося б, неважливі речі.
Це не означає, що батькам слід змиритися, розслабитися і сказати:
«Ну окей. Моя дитина не може допомогти собі. Це просто її мозок».
Навпаки, у книзі йдеться про те, як можна використати ці моменти для того, щоб допомогти дитині розвинути здібності, які приведуть до необхідної поведінки.
Незважаючи на те, що тема книги — важлива і складна, під час читання у вас не виникатиме відчуття, що це науковий підручник. Книга написана зрозумілою мовою, а конкретні приклади та гарні ілюстрації допомагають краще засвоїти інформацію.
Наприкінці автори стисло виділили найголовніші моменти своєї роботи. Що зробити для кращої інтеграції лівої та правої півкуль дитини? Як розвивати верхній поверх мозку? Як зробити так, щоб негативний досвід дитини не впливав на неї в майбутньому? Як навчити дитину взаємодії з іншими людьми?
Уривок із книги:
«Одного разу під час роботи Маріанні зателефонували й повідомили, що її дворічний син Марко потрапив із нянею в автомобільну аварію. Хлопчик почувався добре, але няню, яка була за кермом, карета швидкої відвезла в лікарню. Маріанна, директорка початкової школи, одразу кинулася на місце аварії, де їй повідомили, що в няні стався епілептичний напад під час кермування. Маріанна побачила пожежників, які марно намагалися справитися з емоціями її малюка. Жінка взяла Марка на руки, і він одразу почав заспокоюватися, коли вона втішала його. Щойно хлопчик перестав плакати, він почав розповідати Маріанні про те, що трапилося, своєю мовою, яку могли зрозуміти хіба що батьки або няня. Марко повсякчас повторював фразу: «Іі-авууву-у».
«Іі-а» його мовою означало «Софія», ім’я любої няні, а «вууву-у» стосувалося виття сирени пожежної машини (або, у цьому разі, карети швидкої допомоги). Марко знову і знову повторював «ву-уву-у», оскільки був зосереджений на одному епізоді пригоди, що найбільше схвилював його: Софію забрали від нього. За такої ситуації більшість із нас підбадьорили б Марка, сказали, що із Софією все буде гаразд, потім одразу зосередилися б на чомусь іншому, щоб відвернути увагу дитини від пригоди: «Давай купимо морозиво!». Наступними днями більшість батьків намагалися б не засмучувати дитину обговоренням деталей пригоди.
Однак вирішивши проблему словами «Давай купимо морозиво», ми залишаємо дитину розгубленою перед тим, що сталося й чому. Вона ще сповнена сильних негативних емоцій, але їй не дозволили (не допомогли) впоратися з ними належним чином.
Маріанна не припустилася такої помилки. Вона відвідувала Тінині лекції, присвячені вихованню дітей із врахуванням потреб мозку, тому одразу застосувала те, що знала. Тієї ночі та протягом наступного тижня, коли Марко згадував про ДТП, Маріанна допомагала йому переказувати пригоду знову і знову. Вона запитувала: «Ти із Софією потрапив в аварію, так?». Тоді Марко простягав до неї руки й починав трясти ними, зображуючи напад епілепсії в Софії.
Маріанна продовжувала: «У Софії стався напад, вона затремтіла й відбулася аварія, так?». На наступні, уже знайомі Маркові слова «Іі-аву-уву-у» Маріанна відповідала: «Усе правильно. Ву-уву-у приїхала і відвезла Софію до лікаря. Їй уже краще. Пам’ятаєш, ми навідували її вчора? Вона почувається добре, правда?». Коли Маріанна дозволяла Маркові неодноразово переказувати пригоду, вона допомагала йому зрозуміти те, що трапилося, щоб він міг упоратися з емоціями. Оскільки жінка знала, що дуже важливо посприяти синовому мозку проаналізувати (переварити) неприємний досвід, вона допомагала йому розповідати й переказувати події, щоб він зміг перебороти свій страх і продовжував жити повноцінним життям. Наступними днями Марко згадував про аварію дедалі рідше, поки вона не стала лише спогадом, хоча й важливим. Далі ви дізнаєтеся, чому Маріанна зробила саме так і чому, з практичної та неврологічної точок зору, це було дуже корисно для її сина. Ви неодноразово зможете застосувати нові знання про мозок, що зробить процес виховання дитини керованішим і значущішим.
Центром концепції, на якій базуються Маріаннині дії та ця книжка, загалом є поняття інтеграції (цілісності). Чітке розуміння інтеграції дасть вам можливість цілковито змінити своє ставлення до виховання дітей. Це допоможе вам отримувати задоволення від процесу виховання та краще підготувати дітей до емоційно насиченого та щасливого життя».
Книгу можна замовити на сайті видавництва.
